Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"

Нижче лежать: Боровшій, Бужин, Воронівка, а на другому боці Чигирин-Діброва на відстані близько чверті милі від берега, а також Крилів, розташований уже на російському боці за одну милю від Дніпра на річці Тясмині.

Трохи нижче, на московській стороні, видно Кременчук; там лишилися руїни стародавньої будівлі, на місці якої я заклав замок 1635 року; місцевість прекрасна і зручна для поселення. Це останнє місто на Дніпрі, бо далі на південь тягнеться незаселений край.

За милю нижче гирла Псла, річки дуже рибної, ще трохи нижче, на руській стороні, впадає в Дніпро маленька річка Омельник, багата на раків, а далі, по тій-таки стороні, протікає інша така ж річка, названа Другий Омельник, як і перша, переповнена раками. Просто навпроти неї впадає в Дніпро досить велика й надзвичайно рибна річка Ворскла і ще далі — по тому ж боці — річка Оріль, ще багатша на рибу, ніж усі попередні. Я сам бачив, як у гирлі цієї річки, закинувши сіті, за один раз витягли понад 2000 штук риби, з якої найдрібніші сягали близько фута завдовжки.

На протилежній, руській, стороні лежить кілька озер, переповнених рибою в такій великій кількості, що вона гине від тісноти, розкладається і заражає воду; це місце називається Самоткань. Довкола озер я бачив карликові вишневі дерева{21}, близько двох з половиною футів заввишки, які дають дуже солодкі вишні, завбільшки зі сливу, але достигають вони тільки на початку серпня. Зустрічаються цілі ліси цих вишень, надзвичайно густі, іноді більше півмилі завдовжки, але не більше двохсот або трьохсот кроків завширшки. Треба визнати, що о цій порі року вигляд вишневих гаїв, досить численних у полях і ще більше в глибині долин, являє вельми приємне видовище. Там зустрічаються також у великій кількості карликові мигдалеві дерева, та це всього-на-всього дички зі страшенно гіркими плодами; вони не ростуть такими численними групами, щоб складати гаї так само, як вишневі дерева, які дають плоди не гірше культивованих. Зізнаюся, що цікавість спонукала мене пересадити кілька вишневих та мигдалевих дерев у Бар, де я живу; плоди зробилися від того соковитішими й більшими, але сприятливі умови збільшили водночас і сам ріст дерев.

Далі на південь зустрічається маленька річка Демоткань, багата раками, котрі досягають понад дев’ять дюймів у довжину; на ній збирають також водяні горіхи, які скидаються формою на часник, вони дуже смачні у вареному вигляді.

Спускаючись униз по річці, ви зустрічаєте Романів, великий пагорб, куди час від часу козаки сходяться для нарад і збору війська. Це дуже зручне місце для побудови міста.

Трохи нижче лежить острів півмилі завдовжки і 150 кроків завширшки, який теж називають Романовим; навесні його заливає водою; тут у великій кількості пристають рибалки, котрі приходять з Києва та інших місць. Біля нижнього кінця цього острова течія річки нічим не перегороджена на всю її ширину; ось чому татари воліють переправлятись у цьому місці, не боячись засідки, яка могла б ховатися вище острова.

Далі вниз на руській стороні є місцевість, названа Таренський Ріг, і це одне з найкращих місць для поселення, які я будь-коли зустрічав, і одне з найпридатніших для спорудження фортеці, яка могла б панувати над річкою, позаяк остання в цьому місці тече в одному руслі, не більше 200 кроків завширшки; пригадується, мені траплялося перестрілювати з карабіна з одного берега, на другий. Протилежний берег трохи вищий і називається Висока Гора. До всіх зручностей місцеположення, можна ще додати, що Таренський Ріг весь оточений надзвичайно багатими рибою протоками між островами.

Ще нижче зустрічається острів Монастирський, високий і скелястий, з усіх боків він спускається до річки кручами понад 25 або 30 футів заввишки, за винятком одного кінця, де скелі нижчі; внаслідок цього острів ніколи не затоплюється водою. Колись тут стояв монастир, від якого острів дістав назву, але нині від нього не лишилося й сліду. Це було б прекрасне місце для поселення, якби над ним не панували підвищення материка. Острів тягнеться кроків на тисячу у довжину і вісімдесят чи сто в ширину; на ньому водиться сила-силенна вужів і різних змій.

Далі йде Кінський Острів близько 3/4 милі завдовжки і 1/4 милі завширшки; у верхній частині він покритий лісами й болотами і навесні заливається. Тут мешкає безліч рибалок, котрі за браком солі зберігають рибу в попелі, а також сушать. Її у великій кількості. Риболовля ведеться при гирлі річки Самари, яка впадає в Дніпро ліворуч навпроти Кінського Острова. Річка ця дуже приваблює як багатством, риби, так і тим, що зрошувана нею місцевість багатша за інші воском, медем, дичиною і будівельним деревом. Звідси йшло все дерево на будівництво Кодака, про який зараз будемо говорити. Течія річки надзвичайно повільна через її звивистість. Козаки називають її святою річкою, очевидно, завдяки її природним багатствам; я бачив, що навесні тут ловляться оселедці й осетри, які не зустрічаються в інший час.

Нижче Кінського Острова лежить Княжий Острів, невеличкий скелястий острівець, від 500 до 600 кроків завдовжки і 100 завширшки, який не заливає з повінь, так само як і розташований ще далі Козачий Острів, що теж складається з одних скель, безлісий, але переповнений зміями.

На відстані гарматного пострілу вниз по Дніпру — перший поріг, Кодацький. Порогом називається ряд скель, які простяглися впоперек річки з одного берега на другий і перешкоджають судноплавству. Тут стоїть замок, закладений мною в липні 1635 року{22}; але в наступному місяці, серпні, невдовзі після мого від’їзду, якийсь Сулима, ватажок повсталих козаків; вертався з морського походу і, помітивши замок, що був перешкодою в його поверненні на батьківщину, оволодів-ним зненацька й перебив весь гарнізон, який складався приблизно з 200 чоловік на чолі з полковником Маріоном, родом француза. Потім, пограбувавши укріплення, Оулйма з козаками повернувся на Запорожжя. Однак вони недовго володіли цією фортецею; незабаром вони були обложені й розбиті іншими вірними козаками за наказом великого Конецпольського, краківського каштеляна. Нарешті ватажок повстання був захоплений в полон разом з усіма співучасниками й відвезений до Варшави, де їх четвертували.

16 грудня того року близько полудня ми зустріли під Кумейками їхній табір, у якому нараховувалося не менше 18 000 чоловік, і, хоча наше військо не перевищувало 4000 чоловік, ми атакували їх і