Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

вони мусять подолати цю невідповідність, ось і кажуть, що точка збирання — це світлова пляма, а навколо неї — німб, сяйво. Дон Хуан наголошував, що ми настільки візуали, настільки керовані нашим хижацьким сприйняттям, що все, що бачимо, має подаватись у тій формі, в якій зазвичай його сприймає око хижака.

Побачивши, що саме начебто робить точка збирання й навколишнє сяйво, розповідав дон Хуан, прадавні маги висунули пояснення. Вони припустили, що в людських істот точка збирання, зосередивши сяйну сферу на енергетичних волокнах всесвіту, що проходять просто крізь неї, автоматично й ненавмисно поєднує ці волокна в стабільне світосприйняття.

— Як ці волокна, про які ви кажете, об’єднуються в стабільне світосприйняття? — спитав я.

— Цього ніхто не може знати, — багатозначно відповів він. — Маги бачать рух енергії, але саме лише бачення руху енергії не може пояснити їм, як і чому енергія рухається.

Дон Хуан заявив, що, спостерігаючи як мільйони волокон свідомої енергії проходять крізь точку збирання, прадавні маги припустили, що під час проходження крізь неї волокна збираються докупи, об’єднані навколишнім сяйвом. Побачивши, що це сяйво надзвичайно тьмяне в людей, які перебувають у непритомному стані чи на межі смерті, і цілковито відсутнє в трупів, вони переконалися, що це сяйво і є свідомість.

— Як щодо точки збирання? Вона в трупа відсутня? — спитав я.

Він відповів, що немає жодного сліду точки збирання в мерця, адже точка збирання та сяйво навколо неї — ознака життя й свідомості. Неминучим висновком прадавніх магів було те, що усвідомлення і сприйняття йдуть разом і прив’язані до точки збирання та навколишнього сяйва.

— Є шанс, що ті маги могли помилитися у своєму баченні? — спитав я.

— Не можу пояснити тобі чому, але жодним чином маги в своєму баченні помилитися не могли, — сказав дон Хуан тоном, що не допускав суперечок. — Утім, висновки, яких вони дійшли зі своїм баченням, могли бути хибні, та це через їхню наївність, нерозвиненість. Щоб уникнути цієї катастрофи, маги повинні плекати свій розум у будь-якій можливій для нього формі.

Потім він пом’якшав і зауважив, що, звісно, для магів було б суттєво безпечніше зупинитися саме на рівні трактування побаченого, але спокуса робити висновки й пояснювати, навіть самим собі, надто велика, щоб їй опиратися.

Наслідком зміщення точки збирання була інша енергетична конфігурація, яку маги прадавніх часів здатні були побачити й дослідити. Дон Хуан казав, що коли точка збирання зміщена в іншу позицію, у тій точці сходиться нове нагромадження мільйонів світних енергетичних волокон. Прадавні маги побачили це й дійшли висновку, що, оскільки сяйво усвідомлення присутнє завжди, де б не була ця точка, у ній автоматично концентрується сприйняття. Однак через відмінне розташування точки збирання отриманий світ не може бути нашим світом повсякденних справ.

Дон Хуан пояснив, що прадавні маги були здатні розрізняти два типи зміщення точки збирання. Один — це зміщення в будь-яку позицію на поверхні чи всередині світної кулі; таке зміщення вони називали зсувом точки збирання. Другий — це зміщення в позицію за межами світної кулі; таке зміщення вони називали перенесенням точки збирання. Вони з’ясували, що різниця між зсувом і перенесенням полягає в природі сприйняття, яке дозволяє кожне з них.

Оскільки зсув точки збирання є зміщенням усередині світної кулі, породжені ним світи, якими б химерними, чудернацькими і неймовірними не були, все одно є світами в межах людської сфери. Людська сфера — це енергетичні волокна, що пронизують усю світну кулю. На противагу цьому, перенесення точки збирання, оскільки є зміщенням у позицію за межами світної кулі, залучає волокна енергії поза людською сферою. Сприйняття таких волокон породжує світи, не підвладні розумінню, незбагненні світи без жодного сліду людської присутності.

У ті дні проблема достовірності постійно відігравала ключову роль у моїх думках.

— Пробачте мені, доне Хуане, — якось сказав я йому, — але ця історія про точку збирання — ідея настільки неправдоподібна, настільки неприпустима, що й не знаю, як із цим бути або що думати.

— Ти можеш зробити лише одне, — відпарирував він. — Побачити точку збирання! Її не так важко помітити. Складність у тому, щоб зламати опорну стіну, що є в голові в кожного з нас і не дає нам зрушити з місця. Щоб зламати її, нам потрібна лише енергія. Маємо енергію — бачення приходить до нас саме собою. Хитрість у тому, щоб покинути нашу фортецю самовдоволення й хибної безпечності.

— Для мене очевидно, доне Хуане, що для того, аби побачити її, потрібні чималі знання. Це не тільки питання енергії.

— Це лише питання енергії, повір мені. Важко лише переконати себе в тому, що це можна здійснити. Для цього ти маєш довіряти нагвалю. Диво магії полягає в тому, що кожен маг повинен довести все власним досвідом. Я кажу тобі про магічні закони не сподіваючись, що ти їх запам’ятаєш, а сподіваючись, що ти їх практикуватимеш.

Дон Хуан безумовно мав рацію щодо потреби в довірі. На початкових етапах мого тринадцятирічного навчання в нього найважчим для мене було приєднатися до його світу і його особистості. Це приєднання означало, що я маю навчитися беззастережно довіряти йому й без упереджень сприймати його як нагваля.

Повну роль дона Хуана у світі магів узагальнював титул, наданий йому іншими магами — його називали нагвалем. Мені пояснили, що це поняття стосується будь-якої людини, чоловіка чи жінки, котра володіє особливим типом енергетичної конфігурації — в очах видця вона постає подвійною світною кулею. Видці вірять, що коли хтось із таких людей входить до світу магів, той додатковий багаж енергії перетворюється на неабияку силу й здатність до лідерства. Отже, нагваль — це природжений керманич, очільник групи магів.

Спершу почуття такої довіри до дона Хуана неабияк бентежило мене, якщо взагалі не викликало огиду. Коли я обговорив це з ним, він запевнив, що для нього довіряти своєму вчителю було так само важко.

— Я казав своєму вчителю те саме, що й ти мені зараз, — сказав дон Хуан. — Він відповів, що без довіри до нагваля немає надії на полегшення, отож неможливо очистити життя від сміття, щоб бути вільними.

Дон Хуан підкреслив, наскільки його вчитель мав рацію. А я вкотре висловив мою глибоку незгоду. Я сказав йому, що виховання в гнітючому релігійному оточенні мало жахливий вплив на мене, а твердження його вчителя і його власна згода з ним нагадують догму смиренності й послуху, яку я мусив засвоїти в дитинстві та якої терпіти не міг.

— Звучить так, наче ви виголошуєте релігійне вірування, коли кажете про нагваля, —