Читати книгу - "Загублений світ"

— У дуже пом’якшеному вигляді вона звучить так: «Професор Челленджер виражає свою повагу директорові Зоологічного інституту і вважатиме за люб’язність з його боку, якщо той провалиться до всіх чортів».

— Господи Боже!

— Так, те ж саме, мабуть, сказав і старий Уедлі. Я пам’ятаю його крик на тому самому засіданні інституту: «За п’ятдесят років спілкування з діячами науки…» Старий зовсім утратив ґрунт під ногами.

— Ну, а що ще ви мені розповісте про цього Челленджера?

— Я, як вам відомо, бактеріолог. Живу у світі, який видно в мікроскоп, що дає збільшення в дев’ятсот разів, а те, що відкривається неозброєному оку, мене мало цікавить. Я стою на сторожі коло самих меж пізнаванного, і коли мені доводиться залишати свій кабінет і стикатися з людьми — істотами незграбними і грубими, це завжди виводить мене з рівноваги. Я людина стороння, мені не до пліток, проте дещо з пересудів про Челленджера дійшло й до мене, тому що він не з тих людей, від яких можна легко відмахнуться. Челленджер — розумник. Це згусток людської сили і життєздатності, але одночасно він шалений фанатик і до того ж не утруднюється в засобах для досягнення своїх цілей. Ця людина дійшла до того, що посилається на якісь фотографії, явно сфальсифіковані, твердячи, начебто вони привезені з Південної Америки.

— Ви назвали його фанатиком. У чому ж цей фанатизм виявляється?

— Та в чому завгодно! Остання його витівка — нападки на теорію еволюції Вейсмана. Кажуть, що у Відні він улаштував грандіозний скандал з цього приводу.

— Ви не можете розповісти докладніше, у чому тут справа?

— Ні, зараз не можу, але в нас у редакції є переклади протоколів Віденського конгресу. Якщо хочете ознайомитися, ходімо, я покажу їх вам.

— Це було б дуже доречно. Мені доручено взяти інтерв’ю в цього суб’єкта, отож треба підібрати до нього якийсь ключ. Щиро вам дякую за допомогу. Якщо ще не пізно, то ходімо.

За півгодини я сидів у редакції журналу, а переді мною лежав величезний том, відкритий на статті «Вейсман проти Дарвіна» з підзаголовком «Бурхливі протести у Відні. Жваві суперечки». Мій науковий багаж не відзначався фундаментальністю, тому я не міг вникнути в саму суть суперечки, проте мені відразу стало зрозуміло, що англійський професор вів її у вкрай різкій формі, чим дуже розгнівав своїх континентальних колег. Я звернув увагу на перші ж дужки: «Протестуючі вигуки з місць», «Шум у залі», «Загальне обурення». Інша частина звіту була для мене наче написана китайською грамотою. Я до такої міри мало розумівся на питаннях із зоології, що нічого там не второпав.

— Хоч би ви переклали мені це на людську мову! — жалібно заблагав я, звертаючись до свого колеги.

— Так це ж і є переклад!

— Тоді я краще звернуся до оригіналу.

— Дійсно, непосвяченому важко зрозуміти, в чому тут справа.

— Мені б тільки витягти з усієї цієї абракадабри[8] одну-єдину осмислену фразу, яка містила б у собі якийсь певний зміст! Ага, ось це, здається, підійде. Я навіть майже розумію її. Зараз перепишемо. Нехай вона послужить сполучною ланкою між мною і вашим страшним професором.

— Більше від мене нічого не потрібно?

— Ні, ні, почекайте! Я хочу звернутися до нього з листом. Якщо ви дозволите написати його тут і скористатися вашою адресою, це надасть значнішого тону моєму посланню.

— Тоді Челленджер негайно наскочить сюди зі скандалом і переламає нам усі меблі.

— Ні, що ви! Листа я вам покажу. Запевняю вас, там не буде нічого образливого.

— Ну що ж, сідаєте за мій стіл. Папір знайдете осьде. І перш ніж відсилати листа, дайте його мені на цензуру.

Мені довелося чимало потрудитися, але зрештою результати вийшли непогані. Гордий своїм витвором, я прочитав його вголос скептично настроєному бактеріологові:

— «Високошановний професоре Челленджер! Як скромний натураліст, я з найглибшим інтересом стежив за тими припущеннями, що Ви висловлювали з приводу суперечностей між теоріями Дарвіна і Вейсмана. Недавно мені випала можливість освіжити в пам’яті Ваш…»

— Безсовісний брехун! — пробурчав Тарп Генрі.

— «…Ваш блискучий виступ на Віденському конгресі. Цю гранично чітку за викладеними в ній думками доповідь варто вважати останнім словом науки в галузі природознавства.

Однак там сказано от що: «Я категорично заперечую проти неприйнятного і наддогматичного твердження, начебто кожний відособлений індивід є мікрокосм, що володіє історично сформованою будовою організму, яка вироблялася поступово, протягом багатьох поколінь». Чи не вважаєте Ви потрібним у зв’язку з останніми дослідженнями в цій галузі внести деякі виправлення у свою точку зору? Чи немає в ній деякої натяжки? Не відмовте в люб’язності прийняти мене, тому що мені вкрай важливо розв’язати це питання, а деякі думки, що виникли в мене, можна розвинути тільки в особистій бесіді. З Вашого дозволу, я матиму честь відвідати Вас післязавтра (в середу), об одинадцятій годині ранку. Залишаюся, сер, Вашим покірним слугою, що поважає Вас

Едуард Д. Мелоун».

— Ну як? — тріумфально запитав я.

— Що ж, якщо ваша совість не протестує…

— Вона мене ніколи не підводила.

— Але що ви збираєтеся робити далі?

— Піду до нього. Мені б тільки пробратися в його кабінет, а там я зміркую, як треба діяти. Можливо, навіть доведеться щиросердно в усьому покаятися. Якщо в ньому є спортивна жилка, я йому тільки догоджу цим.

— Догодите? Бережіться, аби він у вас сам не поцілив чим-небудь важким. Раджу вам убратися в кольчугу або в американський футбольний костюм. Ну, на все добре. Відповідь чекатиме на вас тут у середу вранці, якщо тільки він зволить відповісти. Це лютий, небезпечний суб’єкт, предмет загальної ворожості і посміховище для тих студентів, які не бояться дражнити його. Для вас, мабуть, було б краще, якщо б ви ніколи й не чули про нього.

Глава III

Це цілковито неможлива людина!

Побоюванням або надіям мого друга не судилося справдитися. Коли я зайшов до нього в середу, на мене чекав лист із кенсингтонським штемпелем. Адреса була надряпана почерком, схожим на колючий дріт. Зміст листа був такий:

«Енмор-парк, Кенсінгтон.

Сер!

Я одержав Вашого листа, в якому Ви запевняєте мене, що підтримуєте мій погляд, який, утім, не має потреби ні в чиїй підтримці. Говорячи про мої висловлювання з приводу дарвінізму, Ви взяли на себе сміливість ужити слово «припущення». Вважаю за необхідне зазначити, що в даному контексті воно є до деякої міри образливим. Утім, зміст вашого листа переконує мене, що Вас можна обвинуватити скоріше в неуцтві і безтактності, ніж у яких-небудь поганих намірах, а тому