Читати книгу - "Королі і капуста"

Коли Гудвін підвівся, Кйоу жбурнув свій капелюх на траву й тяжко зітхнув.

— Що з вами, Біллі? — запитав Гудвін, зупинившись. — Вперше чую, як ви зітхаєте.

— І востаннє, — відказав Кйоу. — Цим скорботним коливанням повітря я назавжди прирікаю себе на похвальне, але гнітюче життя чесної людини. Скажіть, будь ласка, що таке фотографія у порівнянні з можливостями великого й безжурпого класу гусок та гусаків? Не те щоб я хотів бути президентом, Френк, — та й шмат, що він захопив із собою, не по моїх зубах, — але якось ніби сумління мучить, що я фотографую цих людей, замість того, щоб напхати кишені й дати драла. Чи вам доводилось, Френк, бачити отой «жмут мусліну», що його превосходительство згорнув і забрав з собою?

— Ізабеллу Гілберт? — перепитав Гудвін, сміючись. — Ні, не доводилось. Судячи з того, що я чув про неї, це дуже рішуча особа, яка ні перед чим не спиниться. Не вдавайтесь у романтику, Біллі. Іноді я починаю боятися, що у ваших жилах тече ірландська кров.

— І я теж не бачив її, — провадив Кйоу. — Але кажуть, що поряд з нею всі красуні, уславлені в міфології, скульптурі та літературі, здаються звичайними хромолітографіями. Досить їй, кажуть, глянути на мужчину, як він обертається в мавпу й лізе на пальму, щоб нарвати для неї кокосових горіхів. А цей президент — подумати тільки! В одній руці у нього — чорт знає скільки доларів, а в другій — ця муслінова сирена, і він скаче собі на доброму мулі, а навколо все співає й квітне. А бідному Біллі Кйоу за його велику чесність доводиться по-шахрайськи нівечити обличчя оцих напівмавп заради шматка хліба. Яка несправедливість!

— Не журіться, — сказав Гудвін. — Який же з вас лис, коли ви заздрите гусакові? Може, чарівна Гілберт уподобає вас і вашу фотографію після того, як ми обберемо її високого кавалера.

— І вона не прогадала б, — зауважив Кйоу. — Але це не по ній. її місце в галереї богів, а не на виставці цинкографічних знімків. З такою леді не занудьгуєш, і цьому президентові просто повезло. Та я чую, як лається Кленсі в задній кімнаті, адже йому доводиться працювати за двох.

І Кйоу поринув за лаштунки своєї «галереї», насвистуючи якийсь веселий мотив, що так не пасував до його недавнього зітхання з приводу сумнівного щастя президента-втікача.

Гудвін повернув з головної вулиці на бокову, дуже вузеньку, що перетинала головну під прямим кутом.

Ці бічні вулички заросли густою, буйною травою, яку поліція регулярно підрізала своїми мачете, щоб вона не заважала пішоходам. Вузькі кам’яні тротуари тяглися вздовж непоказних, одноманітних глиняних будиночків. На околицях міста ці вулички сходили нанівець, і натомість з’являлися вкриті пальмовим листям хатки карібів та бідніших тубільців, а також злиденні халупки ямайських та вест-індських негрів. Кілька більших будівель височіло понад червоною черепицею одноповерхових будиночків — башта тюрми, готель де лос ЕстранхеросДля іноземців (іспан.)., резиденція агента фруктової компанії «Везувій», крамниця й оселя Бернарда Бреннігена, руїни собору, де побував колись Колумб, і найрозкішніша будівля — Casa Morena — літній «білий дім» президента Анчурії. На головній вулиці, що тяглася вздовж берега — тобто на місцевому Бродвеї, — містились найбільші магазини, державний склад коньяку, пошта, казарми та торговий майдан.

Гудвін пройшов повз будинок, що належав Бернарду Бреннігену. Це була сучасна дерев’яна будівля на два поверхи. В нижньому містилась крамниця Бреннігена, на другому жив сам хазяїн. Навколо всього будинку йшла широка тінява веранда. Гарненька жвава дівчина в красивому білому вбранні, що ніби аж леліло на ній, перехилилася через бильця й усміхнулась Гудвінові. Вона була не смаглявіша за яку-небудь аристократку Андалузії і вся яскріла й палала, як тропічне місячне сяйво.

— Добривечір, міс Пауло, — сказав Гудвін, знімаючи капелюха зі своєю незмінною усмішкою. Він майже однаково приязно вітався і з чоловіками, і з жінками. Всі в Кораліо любили вітатися з велетнем американцем.

— Що нового, містере Гудвін? Тільки не кажіть, будь ласка, що у вас немає нічого нового. Ох, як жарко! Я почуваю себе точнісінько так, як Маріанна у своєму неприступному дворі — чи, може, то було на горі?Мається на увазі вірш англійського поета Теннісона «Маріанна». Така задуха!

— Ні, новин, здається, немає, — сказав Гудвін, зловтішно глянувши на неї. — От хіба тільки Джедді щодня стає чомусь усе сварливіший та подразливіший. Коли він найближчим часом не вгамується, я перестану курити у нього на веранді, хоч у всьому місті немає такої прохолоди, як там.

— Він зовсім не буває сварливий, коли... — вирвалось у Паули.

Та вона не доказала й сховалась, густо зашарівшись, бо мати в неї була метиска, і іспанська кров надавала дівчині соромливості, яка була справжньою прикрасою другої половини її поривчастої душі.

II. ЛОТОС І ПЛЯШКА

Уїллард Джедді, консул Сполучених Штатів у Кораліо, сидів за столом і, не поспішаючи, писав річний звіт. Гудвін, що зайшов до нього, як звичайно, покурити на своїй улюбленій веранді, не зміг його відірвати від роботи й пішов геть, добре вилаявши приятеля за негостинність.

— Я поскаржусь на вас у департамент, — сказав Гудвін, — якщо він існує не тільки на папері. Ні тобі ввічливості, ані гостинності. Ви не хочете розмовляти зі мною, навіть не пропонуєте випити. Добре ж ви репрезентуєте свій уряд!

Гудвін перейшов па другий бік вулиці, до готелю, де був єдиний більярд у Кораліо, — хто знає, може, карантинний лікар погодиться зіграти з ним партію. Він уже все підготував, щоб перехопити втікачів, і тепер йому залишалося ждати, коли почнеться справжня гра.

Консул не відривався від звіту. Йому було тільки двадцять чотири роки. Та й прибув він до Кораліо так недавно, що його службовий запал ще не встиг прохолонути серед тропічної спеки — між Раком та Козерогом такі парадокси припустимі.

Стільки-то тисяч в’язок бананів, стільки-то тисяч апельсинів та кокосових горіхів, стільки-то унцій золотого піску, стільки-то фунтів каучуку, кави, індиго та сарсапарелі... Справді, проти минулого року експорт збільшивсь аж на двадцять процентів!

Радість охопила консула. Можливо, думав він, у державному департаменті прочитають його звіт