Читати книгу - "ВІа бра, Сергій Олексійович"

- Ой, Альбіна в нас така строга буває. Але вона дуже класна. Та весела. А Надя добра. - Почала розповідати мені Віра про своїх подруг. Але розмовляли ми у двох не дуже довго, бо дівчата на кухні впоралися достатньо швидко. І відразу приєдналися до нас.

- Треба піти та купити все, що треба для борщу, - вирішила Альбіна. Заодно по місту прогуляємось. Далеко тут від тебе ринок? - Запитала вона в мене .

- Та ринок не так вже і далеко. На Ювілейній. Це так район міста називають. Здається там можна купити все, що треба. М'ясо та овочі. І їхати не далеко. Хвилин п'ятнадцять. На тролейбусі.

- О! Так поїхали! - Зраділа Надя. - Я вже мабуть сто років не каталася на тролейбусі. 

- Якщо чесно, то я не уявляю, як з Вами їхати. - Чесно зізналася я дівчатам. - От уявляю цю картину, що хтось вас впізнав. Не знаю, що тоді буде. І як я сам вас зможу захистити. Чесно. Я за вас дуже хвилююсь. Вам не можна тпм де багато людей. Може ви будете сидіти вдома, а я сам все куплю.

- Так. - Сердито відповіла мені Альбіна. - Ми приїхали до тебе не для того, щоб сидіти вдома. Ми щось вигадаємо швидко. Для усіх ми твої родички з маленького якогось міста. 

- Так. - Зраділа Віра. - Зараз нафарбуємось, як у нас завжди дівчата на танці до клубу збиралися. Одягнемось відповідно. Зробимо такі зачіски, що нас ніхто взагалі не впізнає.

- Згодна! - Підтримала її Надія. - Так і зробимо. 

- Ми будемо в окулярах. - Засміялася Альбіна. І всі інші дівчата засміялася разом з нею. 
Хоч особисто я нічого смішного в цьому не бачив.

- Почекай нас в іншій кімнаті. Нам треба перевдягнутися,  - чемно попросила мене Альбіна. - Не хвилюйся. Ми швидко.

- Ми треновані, - почали сміятися Віра. І потім я вийшов з кімнати та зачинив за собою двері.