Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Першокурсники, не змовляючись,  повернули голови до озера. На його середині прямо із води щось з'явилося. Воно неквапливо наближувалося і ставало все більше. Здалека здавалося, що то стовп води. Але чим ближче він ставав, тим сильніше втрачалася схожість. По воді йшла висока жінка в довгій блакитній сукні. Її світле, майже біле волосся лежало на спині, а на голові блищав срібний обруч.

Слідом за нею щось пливло, а точніше, йшло по воді. Це було маленьке створіння, чимось схоже на гнома. У нього були банькаті очі та зябра. У руках він тримав довгасту скриньку, яка світилася усіма кольорами веселки. 

Поставивши її на невеликий кам'яний стіл на одній товстій ніжці, створіння швидко відійшло назад і зникло під водою. Жінка зупинилася біля столу і кивнула головою.  

Ксенія Майроуз відкрила папку та зачитала перше ім'я. 

— Уляна  Бондарева!

Дівчинку наче струмом вдарило. Злякавшись, вона хотіла позадкувати, але врешті зібралася з думками та пішла до духу води. У цієї жінки здалеку був настільки владний погляд, що у дівчинки підкошувалися ноги від страху. Але коли вона підійшла ближче, Ленгріна усміхнулася. 

Уляна  мигцем озирнулася на те місце, де стояла Лера та інші, і встала навпроти Леді Озера. Та поклала на її голову холодну долоню і заплющила очі. Через декілька секунд вона подумки промовила.

«Навчись дивитися ширше. У майбутньому для тебе не буде таємниць».

І у голос додала:

— Вольфрам! 

Повернувшись до столу, Ленгріна дістала зі скриньки паличку. За ручкою вона розширювалася у невелику гарду, в яку був вставлений камінь гранат.

Леді Озера подала Уляні паличку і ще раз усміхнулася. Дівчинка відразу побігла до того місця, де стояла староста Лєна. Вона швидко показала де сісти та повернулась на своє місце. 

Ксенія Майроуз зачитала наступне ім'я.

— Максим Воері! 

Світловолосий хлопчик у смугастому джемпері без жодних емоцій на обличчі підійшов до Леді Озера. Він залишався спокійним і тоді, коли Ленгріна поклала долоню йому на голову. Але те що вона сказала дуже його здивувало:

«У тобі сила одного з чотирьох. Вона допоможе тобі повернути те що ти втратиш».

— Ворвуч!

Вона дістала зі скриньки паличку, тепер в переплетінні був камінь топаз. Намагаючись усвідомити пророцтво, хлопчик пішов до старости Ворвуча. Це був той рудоволосий хлопець,  який проводив першокурсників від Дому Пустельника.