Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

«Казначєйскій знакъ» Тимчасового уряду (т. зв. керенка). Реверс. Суспільне надбання

«Звернення» та «Декларація» Генерального секретаріату — програма громадянської війни

Ключовий документ, ухвалений усе ще регіональним представництвом Тимчасового уряду, — «Звернення Генерального секретаріату до українського народу», — виданий «офіціально» 27 вересня, потребує детального розгляду.

Насамперед треба зауважити, що сама його назва, а також ужите в нім звернення «Народе України!» цілком безглузді.

По-перше, як було з’ясовано не нами і не тепер, станом на 1917 р. ні­якого «українського народу» в природі не існувало. По-друге, сфера компетенції Генсекретаріату сягала 5 губерній Південно-Західного краю, визнаних Тимчасовим урядом «Україною» в серпні 1917 р. Отже, в цьому сенсі «український народ», якщо він і існував, то виключно в межах цих губерній. По-третє, таке звернення постулювало претензії Генсекретаріату на представництво і «українців»-громадян Австро-Угорщини, які, властиво, не мог­ли би ознайомитися з документом бодай через обставини воєнного часу.

Другий постулат звернення: «Волею і словом революційного парламенту твого, Української Центральної Ради, в тісній згоді з правительством революційного всеросійського народу ти обрав і поставив нас, Генеральний секретаріат, на чолі власті, сказавши нам творити нове і вільне життя у нашім краю», — а також твердження, що він є «вищим органом влади України»[204], теж наскрізь брехливі.

Це так тому, що:

а) УЦР ніколи не була парламентом, тим більше «революційним»,

б) УЦР постійно створювала та нарощувала рівень напруженості у стосунках із законним центральним урядом,

в) ніякого «всеросійського народу» ніколи не існувало,

г) уся легітимність Генерального секретаріату походила виключно і тільки з відомої «Інструкції Тимчасового уряду»,

ґ) кабінет Винниченка був тільки розпорядчим органом петроградського уряду на території Волинської, Київської, Полтавської, Подільської і частини Чернігівської губерній,

д) саме Тимчасовий уряд після 1 вересня 1917 р. залишався єдиним «вищим органом влади» в Росії, в т. ч. у визнаній ним же «Україні» у складі перерахованих 4, 5 губерній — аж до скликання Всеросійських Установчих зборів.

До крайньої межі ідеологічні постулати цього брехливого, деструктивного, самовбивчого для українських та єврейських націонал-соціалістів, фатального для мільйонів мешканців дев’яти губерній Південно-Західного краю, а також, згодом, для руського населення Буковини та Східної Галичини політичного курсу були доведені в «Декларації Генерального секретаріату України». Дозволимо собі декілька розлогих цитат (на жаль, без них не обійтися) з тексту, озвученого Винниченком особисто на засіданні Малої ради 29 вересня. Отож:

— «Генеральний секретаріат утворений волею демократії в Україні. <...> За всю діяльність відповідає перед цим своїм революційним демократичним парламентом» — Центральною Радою;

— «основи будучого ладу України, після умови з Временним правительством 3 липня, має виробити Українська Центральна Рада в виді автономного статуту України, цим займеться спеціальна комісія Центральної Ради»;

— «на мирній конференції, яка обговорюватиме наслідки війни», мають бути «представники українського народу»;

— «для найсправедливішого виявлення демократії України повинні бути скликані всенародні Українські Установчі збори»;

— «секретаріат виробляє законопроект про організації «Вільного козацтва»;

— «Секретарство внутрішніх справ організує в своєму складі демобілізаційний відділ»;

— «інтереси трудящих мас повинні завше стояти на чолі і перед ними мусять поступатися інші інтереси»;

— «право на землю належить трудящим масам України»;

— «упорядкування земельних відносин через земельні комітети з широкою компетенцією»;

— «Україна повинна мати свій спеціальний бюджет»;

— «на чолі всіх кредитових установ України має стати Національний український банк»;

— «Генеральний секретаріат <...> оборонятиме, забезпечуватиме національні меншості від юридичних і фактичних обмежень»;

— судові органи необхідно «краще пристосувати до місцевого населення відповідно до нових національних форм життя на Україні»;

— «в сферу компетенції Генерального секретаріату входить лише п’ять губерній української землі <...>. Цей механічний болючий поділ українського національного тіла <...> мусить бути найшвидше скасований»[205].

Цю програму громадянської війни підтримали українські партії: есерів, есдеків та есерів; єврейські: «Поалей-Ціон», народна, соціалістична робітнича; російські: есери та меншовики.

Гостро розкритикував зачитаний документ лідер київських конституційних демократів Семен Крупнов. Його головні заперечення були такими:

— «Українські Установчі збори не мають права вирішувати питання про форму правління та про основи земельної реформи — право це належить тільки загальноросійським Установчим зборам»;

— «Центральна Рада не парламент, а установа, яка має «совєщательний» характер»;

— «через те <...> Генеральний секретаріат не повинен бути перед нею відповідальним»;

— «хибою Декларації <...> є і те, що Генеральний секретаріат думає в своїй діяльності спиратись, головним чином, на трудові класи людності і дбати перш всього про їхні інтереси»;

— «не згоджувався <...> з тим, що на мирову конференцію буде послано представника України»;

— «найгостріше заперечував проти утворення «Вільного козацтва», котре <...> само може спричинитись до розрухів і безладу»[206].

До сказаного можна додати хіба декілька очевидних міркувань.

Констатації

Перша. Декларацією 29 вересня Генеральний секретаріат, Центральна та Мала ради, три українські, дві російські та дві єврейські націонал-соціалістичні партії остаточно перейшли до методів політичного «гіпермодернізму», тобто відмовилися від дотримання будь-яких усталених та/або наперед погоджених правил політичної боротьби, а тим більше, від підписаних з опонентами угод. Після 29 вересня націонал-соціалістичні політичні сили, насамперед українські та єврейські, остаточно розірвали з демократичною традицією.

Друга. Зазначені організації та політичні сили засвідчили: їхні підписи під будь-якими документами з правової точки зору не варті чорнила, яким вони зроблені.

Третя. Ці партії та організації остаточно й безповоротно вийшли за існувавші межі права, закону та демократичних процедур.

Четверта. Вони затвердили курс на створення самостійної держави так званого «українського трудового народу» неправовими незаконними методами.

П’ята. Вони висунули претензії на статус суб’єкта міжнародного права, і то при тому, що 1914 р. українські націонал-соціалісти задекларували позицію «нейтральності українства» у Першій світовій війні.

ЖОВТЕНЬ

Декларацію 29 вересня — в життя!

Генеральний секретаріат та Мала рада, засукавши рукава, заходилися виконувати програму 29 вересня. Ось перелік заходів, спрямованих на руйнацію держави та розпалювання громадянської війни:

2 жовтня

— ухвала ГС про затвердження товариша генсекретаря незаконно створеного відомства промисловості й торгу (відповідне подання було ухвалено Малою радою 29 вересня);

— рішення «скласти комісію, що виробила б основні точки законопроекту про Українські Установчі збори»;

— рішення про «заснування Секретарства відбудування».

3 жовтня

— ухвалення «пояснюючої записки про демобілізацію і проект про неї в першім читанні».

5 жовтня

— Малою радою схвалено проект «Інструкції» секретарству земельних справ, за якою до нього «переходять всі права і влада Міністерства хліборобства в межах України»;

— ухвалення Малою радою «Статуту крайового українсько-земельного комітету», який мав «порядкувати земельними справами не тільки в межах п’яти губерній теперішньої автономної України, а також і в інших українських губерніях, якщо вони забажають цього».

9 жовтня

— Генсекретаріат «обговорив та ухвалив кандидатуру генерала Скоропадського на командуючого Київським військовим округом в порозумінні з Військовим генеральним