Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

обіймати її, тримати за руку і торкатися її волосся, навіть на людях. Але коли в неї почав більшати живіт, а лікар повідомив, що вона чекає близнят, Абдалла знову віддалився від неї, то кажучи, що застудився і не хоче її заразити, то що клопоти в друкарні та борги геть знесилили його. Вона поверталася до нього спиною, повністю поринувши в турботи вагітності на цілі місяці, але потім той вибух поставив її перед імовірністю, що Абдалла помре, — це явно читалось у перші два дні на обличчях лікарів та медсестер. Вона все ще тривожилася, навіть коли з’явилася надія на його одужання: Абдалла залишався в комі, тільки слабка ниточка пов’язувала його з життям, доки він нарешті не пішов на поправку і його не перевезли додому, в кімнату для гостей.

Лікар сказав, що спокійний за його одужання, але попросив його дружину перевірити Абдаллу «в ліжку», як він це назвав. Вона нишком увійшла до його кімнати вночі, коли її охопило безсоння. Він легенько хропів, поринувши в глибокий сон. Тоді вона повільно прослизнула в його постіль і тихенько наблизилася до нього, торкнувшись зі спини. Абдалла поворухнувся, коли вона спробувала обійняти його, а тоді схопився, наче його вжалила змія, і почав викрикувати вві сні нерозбірливі слова. Коли він прокинувся і зрозумів, що відбувається, то сів на ліжку й відвернувся від неї, соромлячись своєї реакції.

Вона вийшла з кімнати і стала бранкою його ран, спотвореного обличчя, відкритого поранення на голові, його плеча, нашпигованого залізом. Вона вважала, що він соромиться своєї зовнішності і через це не підходить до неї, а лише роздивляється здалеку. Вона бачила його в дзеркалі. Коли вони опинялися вдвох у домі, вона помічала його в одному з дзеркал, які розвісила всюди: він дивився на неї з сумішшю цікавості і бажання, так, наче він не знав її, а вона не знала його і наче її присутність тут його дивувала. Він знаходив її, коли вона, напівоголена, розчісувала волосся, і проходив у неї за спиною чи то випадково, чи то навмисно. Вона точно знала, що він прочиняє двері її спальні кожного ранку на маленьку щілину, перед тим як спуститись у свій кабінет, і дивиться на неї в ліжку, зморену ранковим сном. Потім він встановив камери спостереження в друкарні й наполіг на ще одній у вітальні з тим, щоб, як він сказав, мати змогу викрити крадіжку або її спробу. Персефона накривала камеру чорною ганчіркою, а Абдалла її прибирав. Коли вона виходила зі своєї кімнати в прозорій нічній сорочці з відкритими плечима, то не знала, чи дивитися на камеру, чи вдавати, що її немає.

Вона жаліла Абдаллу, який, вона гадала, мав бажання, але не міг його реалізувати, тому лише всміхнулася, коли свекруха натякнула їй, що їм у сім’ї потрібен «маленький хлопчик». Вона не бачила виходу, тож учила своїх доньок музики й малювання мультиків, а під її очима почали залягати темні кола, які вона приховувала за допомогою ранкового крему. Ніч була її боротьбою. Вона не спала, жалілася на запахи та комарів, але ніхто не поділяв цих її скарг. У довгі вільні години вона читала про злочини і вправлялася в умінні розгадувати їхні загадки. Вона швидко вловлювала знаки, які приводили до підозрюваного. Так тривало доти, доки в глухій стіні перед нею не прочинилося вікно.

Це почалося тоді, коли хлопець із червоним зошитом прийшов у кабінет Абдалли, а вона запитала про чоловіка в клубі, і їй відповіли, що його там немає. Це була проста послідовність, яку вона неодноразово проходила раніше: вона запитувала, куди він піде після роботи в друкарні, потім телефонувала йому і не знаходила. Стеження за чоловіком стало її розважати: її захоплювала думка, що він бреше, і нестерпно хотілося заскочити його на місці злочину. Разом з одужанням у нього змінився графік і розпорядок дня. Тепер він затримувався десь увечері й годинами був відсутній у друкарні впродовж робочого дня. Вона намовила Сабін та Ніколь, щоб ті заговорили його, а сама дісталася до його телефона, і виявилося, що пристрій заблокований. Вона нарешті відкрила очі на його зовнішній вигляд і побачила, що він почав користуватися парфумами — він, чоловік, який, долаючи сором’язливість, зізнався їй колись, що йому більше до вподоби природний запах людського тіла. Це був аромат, який Персефона добре знала, — «Фаренгейт» від Крістіана Діора. Одного разу він забув свій телефон на маленькому столику у вітальні, а вона взяла його і швидко переглянула контакти. Посмішка з’явилася на її обличчі, коли вона знайшла там жіночі імена: Нанетт, Фаріда, а ще дивні місця на кшталт «Ґолден Шор» чи «Лос Латинос» і зашифровані есемески про таємні побачення. Вона впевнилась у своїх здогадах, коли він нетерпляче піднявся, щоб забрати телефон назад. Ну а до неї повернулася наснага до життя. Вона знову почала ходити на буябес щочетверга, згадала своїх подруг, з якими довго не спілкувалася. Виявила, що він зустрічається з іншими жінками, що він видужав, і зраділа цьому відкриттю, адже не хотіла, щоб він був імпотентом. І вона нарешті звільнилася з власного полону — полону жалю до нього.

Після палкої ночі в друкарні її розбудив голос Ніколь, яка жалілась і плакала, що Сабін забрала її стрічку для волосся, а Флер намагалася її заспокоїти. Але Персефона лише підібгала коліна до грудей і проспала до обіду. Коли вона прокинулась і, як завжди, сіла на ліжку, то відчула, що запах ночі розвіявся. Вона побачила чорнило на пальцях правої руки, наче вмочила їх у чорнильницю. Вона замастилася фарбою в темряві минулої ночі між машинами й залишила чорні розкидані сліди на подушці. Коли вона мила руки, то в дзеркалі побачила дві маленькі синюваті плямки на шиї — сліди укусів і нічної пристрасті. Вона байдуже стенула плечима, прийняла душ і цілу годину ретельно фарбувала нігті на руках та ногах. Потім дістала чорний шарф, який елегантно пов’язала навколо шиї, щоб приховати сліди. Цей шарф дуже личив до її вишуканої бавовняної сукні червоного кольору з відкритою спиною, одягнути яку до цього дня в неї не вистачало сміливості. Вона одягла плаття, а потім зручно влаштувалася на своїй звичній софі, читаючи «Туман на мосту Тольбіак», з насолодою курячи і спираючись ліктем на залізні ґрати балкону.

Персефона та Абдалла пообідали разом: Дудуль випив вина в обід, що було для нього рідкістю, а Персефона з апетитом з’їла улюблену страву Флер — морепродукти по-антильськи.