Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Радіолокаційна, — звернувся він. — Мені потрібен ще один лідарний імпульс. Тридцять секунд. Потім — векторна діаграма перехоплення чужаків, зміна курсу за десять тисяч кілометрів у точці найбільшого зближення. Прискорення десять «же». І залп двох SEM-двадцять із відстані ста тисяч кілометрів.

— Слухаюсь, командире.

— Ракети боєготові, пуск на позначці мінус десять секунд, — доповів фреґатенкапітан Гельсінґус на своєму пості першого комендора.

— Хочу, щоб вони ду-уже добре роздивилися наші атакувальні можливості, — промурмотів капітан. — Пр-росто ідеально роздивилися.

Ілля Муромець кинув на нього косий погляд.

— Нехай тримаються в тонусі, — додав Мирський, помітивши реакцію Муромця. Ілля кивнув.

— Гамма-сплеск! — повідомив другий радар. — На позначці один чотири сім один. Дистанція одинадцять і два мегакілометри, пеленг один дріб сімдесят п’ять дріб триста тридцять два. Капітане, він, схоже, стріляє!

— Зрозумів. — Мирський склав руки в замок, і Муромець помітив, як у командира побілішали кісточки пальців. — «Поспішай і зачекай». Стерновий, бойовий курс?

— Прокладаємо, капітане.

— Носовий лідар. Здається, буде стрілянина. І їм уже відомо, що ми тут. Давайте їх краще роздивимося.

Зв’язок:

— Капітане, є нові повідомлення. Знову з «Камчатки» і ще одне з «Аврори».

— Читайте.

Мирський кивнув у бік зв’язківців, і якийсь відповідальний за це боцман зачитав текст із перфорованої паперової стрічки, що розмотувалася з мідної пащі собачої голови:

— «Камчатка» доповідає. Атакований ворожими ракетними катерами. Крапка. Ведемо вогонь у відповідь. Крапка. Підсвічені в корму радарами наведення ворожих бойових кораблів. Крапка. Ситуація відчайдушна. Крапка. Де ви. Крапка. Кінець повідомлення. Повідомлення з «Аврори». Ворожих кораблів не бачу. Крапка. «Камчатка» збилася з курсу. Чекаю на поправку параметрів орбіти. Крапка. Про яку стрілянину йдеться. Крапка. Кінець.

— Чорт забирай! — Муромець аж побуряковів.

— Що точно, то точно, — сухо погодився Мирський. — Одне питання: кого? Планування, наш статус?

— Ціль захоплено, капітане. Дистанція зменшилася до чотирьох і восьми мегакілометрів. Швидкість перевалила за сто кілометрів на секунду. Вогневий контакт очікується за дві й чотири кілосекунди.

— Залишається… триста секунд на прийняття рішення, — звірився з екраном хронометра Мирський. — Має вистачити. Встигнемо краще роздивитися найближчого і при цьому не наблизитися на відстань ефективного враження залпом ракет, якщо в них там установка. Всім зрозуміло? Артилерія, мені потрібна повна реєстрація параметрів цих пташок. Давайте подивимося на їхні можливості. Радіолокаційна, ви можете налаштувати на них спектроскоп?

— На трьох тисячах за секунду і з відстані десяти тисяч? Подужаємо, капітане, але маячок потрібен нівроку.

— Ви його матимете, — розплився в посмішці Муромець. — Артилерія, поставте заряд на десяту кілотонни. Боєголовки ж стандартні? MP-три?

— Так точно.

— Добре. Нехай лишаються.

У глибині містка Рейчел намагалася не здригнутись. Коли носиш кашкет інспектора озброєнь, то надто добре знаєш наслідки застосування америцієвих бомб — ядерної зброї, виготовленої із застосуванням ізотопу з більшою густиною та швидкістю поділу ядра, ніж у плутонію, та стабільнішого, ніж каліфорній. Стара добра атомна бомба в оболонці з кумулятивної бризантної речовини та прошарком попередньо фрагментованих мідних голок — шрапнель, яка за умов вогневого контакту в вакуумі утворить вузькоспрямований конус, що подорожуватиме від ядерної кулі вибуху на чималому відсотку від швидкості світла.

Наступні тридцять хвилин збігли в напруженій мовчанці, яку порушували тільки лаконічні рапорти першого і другого радарів. Більше не було ніяких спалахів із засідок; звичайно, щось могло нипати в поясі Койпера, але в потужних імпульсах лідара все одно нічого не можна було роздивитися. Тим часом у діапазоні пів світлової години два пасивні сенсори зафіксували детонацію двох ядерних зарядів; там хтось точно стріляв. За собою по ходу корабля також спостерегли збурення, що свідчили про вихід зі стрибка шести великих зорельотів, які ввімкнули бойові лідари і виступили вперед.

— Точка пуску за шістдесят секунд, — оголосив Гельсінґус. — Дві SEM-двадцять у пускових шахтах.

— Вогонь за графіком, — розпростався Мирський і подивився прямо перед собою на екран. Зелена стрілочка, що позначала вектор «Владаря Ванека», подовжилася і почала набувати фіолетового відтінку через релятивістське спотворення навколо її чутливого екстраполятивного кінчика: корабель уже пересувався із небезпечною швидкістю в пів відсотка од швидкості світла. Іще трохи швидше — і успішно відстежувати цілі стане неможливо. Гірше того, на такій швидкості ні поманеврувати, ні хутко змінити свій вектор, так само як і не здійснити максимально безпечний стрибок.

— Тридцять секунд. Пташечок заряджено. Пташечкам зелене світло, капітане.

— Маємо випромінювання від цілей, — повідомив другий радар. — Рясне… схоже на РЕБ-перешкоди, капітане!

— Лазерна мережа. Підсвітіть ціль, — скомандував Мирський. — Артилерія, пасивний режим.

— Слухаюсь!

Пасивний режим наведення означав, що ракети наводитимуться на ціль, підсвічену лазерами з «Владаря Ванека», та реагуватимуть на їхнє відбиття.

— Ціль і надалі поволі прискорюється, — доповів перший радар. — Скидається на ракетний катер.

— Десять секунд. Живлення подано на пускові шахти.

— Пуск по готовності, фреґатенкапітане.

— Вас зрозумів. Вісім секунд. Навігація оновлена. Інерційні платформи на замку. Пташечки заряджено, боєголовки… зелене світло. П’ять секунд. Стартовий відлік. Перша пташка. Пішла. — Палуба на мить здригнулася: міцна хватка гармати Ґаусса, змонтованої по всій довжині корпуса корабля, розігнала десятитонну ракету й викинула її прямо по курсу на швидкості доброго кілометра за секунду. — Виконую захват лідаром. Залп по маршовому двигуну. Запалювання маршового двигуна пташки номер один підтверджено. Пташка номер два