Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

— Кладу вогняну даму.

— Кладу вісімку, — сказав капітан Прівєженський. — Зачекайте, а хіба общество Чушинa заздалегідь не має концесії на експлуатацію цих родовищ? Та ж вони знають, певно, що і де видобувають?

— Це залежить від того, з чим вони працюють. Якщо йдеться у цьому прикладі про черемховське приморожене вугілля, то благослови їх Бог. Але якщо йдеться про крижлізо… Ну то що? Алєксєй Фйодоровіч?

Чушин витер лоб.

— Ви любите мене лякати, пане Фессаре, ви зла людина.

— Я його лякаю! Ну подивіться, панове! Стою і чекаю, десять і десять. Пане докторе?

— Пас. — Конєшин відклав скомпрометовану руку й закурив ще одну цигарку. — Але публіка читає, зокрема й толстые журналы, а «Образование» або «Современный Мир» нещодавно опублікував велику статтю. Сибірський тунґетит… у кожному разі, к о п а л е н ь тунґетиту не існує, чи не так?

— Для цього є сороки, місцеві старателі. Частина з них мисливці, також якути й тунґуси; врешті-решт, за тунґетит платять набагато краще, ніж за лисів, соболів, видр і куниць, і насправді на нього легше натрапити. Частина — столипінські селяни, частина — колишні золотошукачі. Й, нарешті, звичайна сибірська голота — коли вже проп’ють останню копійку, а до чесної праці на металурґійних заводах і студницях у Зимному Ніколаєвску відчувають непереборну огиду, то що робить той чи інший нероба й бездельник? Мандрують на північ, сорочити.

Юнал сягнув до внутрішньої кишені піджака, вийняв нову цигару, зняв бандероль, потім добув важкого цизорика, більш придатного, певно, для білування тигра, потім примружив ліве око, щоб зрізати рівномірно й ретельно, — то була, мабуть, єдина діяльність, що настільки поглинала його увагу.

— Мгм. Звичайно, ці старателі продають нам також відомості про поклади крижліза — це теж ціла індустрія ділків і шахраїв. Але за інформацію про добряче родовище платиться кілька тисяч рублів. Тоді, звичайно, слід забезпечити права на видобуток, і то настільки хутко, щоб не випередили конкуренти. Всі більші спілки утримують одна в одній шпигунів. Зрештою, підкупити можна кожного, слід бути обережним. Інформатора потім замикають, щоб не міг комусь удруге продати те саме місце.

— А коли з’ясується, що то саме ви були другими, третіми?

— То для того його й замикають, щоб тоді йому кості поламати. Вони знають. Це діло для гострих ножів. Та-ак.

Він повернув цизорика в пальцях раз і другий, перш ніж його сховати, й закурив цигару.

— Ви знову затримуєте гру, пане Саський, торгуєте карту, чекаєте, на диво сподіваєтеся, що таке, врешті-решт?

— Він не може вирішити, чи варто зараз зіграти в боягуза, чи в сміливця, — буркнув капітан Прівєженський.

Ще раз глянулося на карти. Роздача фатальна, сам лише високий вогонь: дама дзвінка, десятка чирва, дев’ятка чирва й сімка дзвінка. Продалося даму, на її місце прийшов холодний король. Продати тепер десятку? Зустрінуться на гарячій руці, однаково добре можна одразу спасувати. Чи не продавати? То вже краще дарувати собі цю роздачу й попрощатися з дамою вино.

— Стою.

Турок підняв брову.

— Хорошо. Капітане?

— Кладу холодну дев’ятку. Отже, ви сказали, що всі копальні крижліза — це копальні відкритої розробки. Однак якщо люті доходять уже до Одеру…

Розгладилося на краю столу серветку, кивнулося стюардові.

— Чи можу попросити олівця? Дякую. — Автоматично послинилося кінчик. — Е-е, до Варшави вони дісталися у тисяча дев’ятсот п’ятнадцятому, тобто через шість років і яких вісім місяців, чотири тисячі дев’ятсот кілометрів на п’ятдесят вісім тисяч триста двадцять годин, е-е, вісімдесят чотири метри на годину, щось тут не пасує, коли в місті буде вісім метрів на годину, то це максимум, швидше вони не перемерзають.

— Мабуть, землею вони пересуваються у десять разів хуткіше.

— Земля краще проводить Кригу, це факт. — Юнал кивнув цигаром. — Покажіть-но ваш розрахунок.

Підсунулося йому серветку.

— Та-ак. Цікаво, що свого часу ми підраховували це в фірмі, вийшло нам щось близько ста метрів на годину Шляхами Мамутів. Я добре пам’ятаю, дев’яносто шість чи сім.

— Сповільнюється.

— Це можливо.

— На самому початку взагалі все відбувалося набагато швидше!

— Ми не повинні, однак, навіювати собі висновок моїми підрахунками. Можливо, Крига розходиться нерівномірно. Можливо, існують привілейовані напрямки. Привілейовані місця. Вторинні епіцентри. Це також можна розрахувати. Чому Зима панує у містах? Наступним етапом була би навмисна індукція і… Вибачте.

Турок аж вийняв цигару з уст, у нього вже напружилися сухожилля на обличчі й шиї — але завагався і завмер так, секунда, дві, три, борючись із самим собою; урешті програв і нічого не сказав.

— Як хвиля, що віддаляється від місця збурення, — сказав доктор Конєшин. — Алексей Федорович, я так розумію, спасував?

— Ну… Певно так, так.

— Пане капітане.

— Десять.

— І я.

— І я.

— Пожалуйста.

— Отож, я думаю так, — доктор відкинувся на спинку стільця, випустив дим із уст, смикнув задумливо ліву бакенбарду. — Як кинути камінь у ставок, то підуть кола по воді. Але існують різні центри, вода, не вода, нехай лише трапиться збурення, яке ніколи не траплялося за нашої пам’яті. Як ми його пізнаємо? Ніяк. Феномен, пережитий сто разів, — закон природи, феномен, пережитий один раз, — диво. Тож воно так поширюється, як кола по воді…

— Люті, Крига.

— Так.

— Тільки, пане докторе, це незрівнянно складніше, ніж проста аритметика хвиль. Ми не знаємо законів, що там панують, бо й як би могли про них дізнатися? — торкнулося язиком піднебіння, підшукуючи слова, якомога ближчі до думки. — От, припустимо, що людина вперше опиняється на морському березі, вперше бачить морські хвилі… Подібно до того, як незнання законів, що регулюють поведінку рідини, не зробить хвилі у нашому сприйнятті незалежними інтеліґентними істотами, так само й незнання фізики Криги не зробить ними лютих. Пане Фессаре?

— Так. Десять і двадцять, і йду далі. Пане капітане?

— О, я дякую.

— А що скаже наш граф?

На столі лежало вже близько двохсот рублів. Конєшин і Фессар були в грі, вони не продавали майже нічого — доктор тільки одну чорну сімку; вони йшли на холодних картах. Або відчайдушно блефували. В усякому разі, вони були поза досяжністю: сьогодні довелося програти понад вісімдесят рублів, у гаманці залишилося менше двох сотень, рештки міністерської тисячі. Кредиту скомпрометованому шахраєві, звісно, ніхто тут не дасть. І навіть якби спробувати піти ва-банк, турок завжди може перебити ставку. Й перевірити. А на руках вогонь. Чи ж це не ідеальний спосіб програтися до останньої