Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

– Ти де був взагалі?  

– Ну, спочатку я вирішив пройтися до ботанічного саду, а потім мені закортіло побігати. Кажуть, що спонтанні речі, відкладати на потім не можна, – казав до неї чухаючи свою потилицю заодно оглядаючись по сторонах.  

Позаду мене наче з повітря взялася Олена Володимирівна яка взяла мене легенько за руку й мовчки відвела подалі від Аліни.  

– Мені потрібно в тебе дещо запитати. 

– Що саме? – спитав я не приховуючи цікавості. 

– В той день коли Настю розірвали...  Ти сказав що її вбила не собака й не кабан. Що ти мав на увазі? 

Я вмить посерйознішав настільки, наскільки це можливо. 

– Розповім при умові що ви це не скажете нікому. 

– Міша, – в її голосі чулися ноти не задоволення та роздратування, – це дуже серйозно. Померла дитина, з нашої ланки. Я вожата. Я повинна знати. 

– Тільки нікому. 

Вона глибоко вдихнула повітря і повільно видихнула. 

– Її вбив піонер. Так, не перебивайте мене і слухайте, це зробив хтось з табору, я не знаю хто це, крім того, що це хлопець, він продовжить вбивати та він небезпечний! 

– З чого ти взагалі вирішив що це піонер? 

– Собака чи кабан буде залишати в руці мертвого тіла мішечок з...  з квітами? 

Про інші речі з нього я повідомляти не став. 

– Який ще мішечок? 

– Звичайний. До того, як прийшли міліцейські я його тихенько забрав. Ніхто навіть цього не помітив. 

– ЩО!? 

– Та не кричіть. Тихенько. Може він зараз поряд, – казав я оглядаючись по сторонам шукаючи в кожному піонері потенційного серійного вбивцю. 

– Ти забрав його і навіть нічого не сказав? Та якби міліцейські...  

– Міліцейські б нічого не зробили так само як і ви з усіма вожатими разом узятими. Могли, хоча б на трохи зачинити табір та розібратися в усьому! Вони тільки прийшли, подивилася, поставили декілька запитань і пішли. ВСЕ! Більше нічого. Якби це навіть і був якийсь кабан або собака, то чому їх зараз ніхто не вистежує, а? 

Вона замовкла. Зрозуміла що слова мої правдиві і якось їх оскаржити вона не може. 

– Так, а звідки ти знаєш що вбивця це хлопець та й узагалі піонер? 

Питання чудове, мені воно сподобалося. Вже й хотілося роззявити рота і сказати що з майбутнього, та вона мабуть покрутить пальцем біля скроні дивлячись на мене, як на пришелепуватого. Потрібно щось придумати. Хоча ні. Доведеться все таки поділитися тим, що мені вдалося дізнатися. 

– В неї був хлопець, – сказав я глянувши вожатій в очі.  

– Я щось таке чула колись від дівчат...  

– І ніхто не сказав міліції піти його перевірити. Я вгадав? 

– Це все тому що ніхто не знав! Думаєш мені не цікаво було це знати? Я вожата як не як! 

Ми замовчали обдумуючи нашу не найприємнішу з усіх бесід. Тим часом до нас підійшов Льоша та Лєра. 

– Володимирівна, всі на місці, можемо йти вечеряти? – запитала дівчинка. 

– Так, так, ходімо. Діти! Ходімо їсти, вечеря чекає, – кричала вожата до наших прямуючи у їхній бік. 

– Вау! Ти навіть не уявляєш, з якою цікавістю я за вами спостерігала! Про що ви говорили? – запитала Аліна. 

– Про погоду, – пробубнів. 

– Я серйозно питаю, про що? – продовжила питати вона. 

– Про стан Насті. Та про все що було. 

– Щось я тобі не сильно то й вірю, Мішаня!  

Що ж, вірити чи не вірити це вже діло її. Я промовчав і пройшов повз неї в бік їдальні. Голодний був як вовк. Скоріше б поїсти чогось смачненького. 

Всі місця були зайняті, всюди багато людей. Угледівши пустий столик в самому кінці їдальні я попрямував туди, після того як взяв тарілку з рибним супом. 

До мене, на мій подив, підсів Євген. 

– Привіт піонерам! – крикнув Женя виставляючи мені руку щоб я дав йому п’ять. Я подивився на нього тримаючи ложку біля рота та проігнорував його. Він продовжив: – Ти не проти, якщо я біля тебе сяду? 

– Проти. 

Моя відповідь ні на що не вплинула й він сів навпроти мене. 

– Слухай, – заговорив знову він, – а як у вас там з виставою? Ми онде репетирували цілий і по секрету скажу, – Женя нахилився до мене ближче, – у нас буде просто чудова вистава! 

– Що ж, дуже радий за вас, – відкусив хліба й продовжив, – і про що вона? 

– Вистава? Про Велику Вітчизняну війну! Її так буде цікаво дивитися! Тому, – він вискочив з-за столу, потім відійшов на декілька метрів та зробивши реверанс додав, – запрошую тебе мій друже, на виставу!  

Ну в цього типа точно якісь проблеми з психічним здоров’ям. Ну, не шизофренія, але можливо в дитинстві він часто падав. Головою. Можливо навіть об стіну. Не знаю.