read-books.club » Війна Калібана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна Калібана"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна Калібана" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: ---. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 150
Перейти на сторінку:
Легкість, з якою він себе тримав робила штурмову гвинтівку на його плечах на вигляд майже невинною. Навіть дорога натільна броня, яку він вдягнув не виглядала дивною при його звичній посмішці.

- Привіт, - сказав капітан, - є якісь проблеми, сер?

- Можуть бути, - відповів марсіянин, - а можуть і ні. Від вас залежить.

- Я вибираю «ні», - мовив капітан, - а тепер, якщо ви нас пробачите, ми ..

- Пригальмуй-но, - сказав чоловік, сунучи уперед. Його обличчя нагадувало Праксові обличчя людини, яку він бачив раніше у трубі, але особливо ніяк не відмічав, - ви не звідси.

- Я, - відповів Пракс, - Я доктор Праксідікі Менґ. Головний ботанік проекту соевої ферми «ЕрЕмДі-південна». А ви хто?

- Нехай капітан розрулить, - сказав Амос.

- Але..

- Він в цьому збіса вдатний.

- Я думаю що ви частина команди допомоги, - продовжив марсіанин, - з доків дорога далека.

- Схоже що ви заблудили. Можливо вам потрібен ескорт, аби безпечно дістатися назад.

Голден перемістив вагу. Штурмова гвинтівка абсолютно випадково ковзнула на пару дюймів вперед, абсолютно нікого не провокуючи.

- Я навіть не знаю, - відповів капітан, - ми достатньо добре захищені. Я вважаю що ми можемо самі собі дати раду. А скільки ви…. тобто, ескорт править?

- Що ж. Я рахую що вас троє. Хай буде по сотні у марсіянські валюті. П’ять місцевою.

- Як щодо того, що ви пройдете з нами, і я влаштую ваш переїзд геть з цієї льодяної кулі?

Щелепа марсіянина впала.

- Це не смішно, - мовив він, але маска сили і впевненості щезла. Пракс побачив голод і відчай позаду неї.

- Я йду до старої системи тунелів, - відказав Голден, - хтось захопив купу дітей прямо перед тим як все посунуло до пекла. І тримає їх там. Дитина дока теж серед викрадених. Ми йдемо туди забрати їх назад і ввічливо розпитати звідки вони знали про те що станеться. Можливо буде опір. Мені б не завадило мати декількох людей що знають з якого боку тримати зброю.

- Не єби мені мозги, - проказав марсіанин. Краєм ока Пракс помітив як ще один з банди вийшов вперед. Худа жінка в дешевій, захисній плетінці.

- Ми з АЗП, - сказав Амос, і кивнув на Голдена, - він Джеймс Голден з «Росінанта».

- Щоб мене підняло та гепнуло, - здивувався марсіянин, - так і є. Ти Голден.

- Це все борода, - сказав Джим.

- Я Венделл. Раніше на «Пінквотер сек’юріті» працював, поки ці виродки не покинули нас тут. Я так зрозумів що контракт таким чином розірвано. Якщо вам потрібні професійні стрільці, то кращих за нас вам не знайти.

- Кіко вас?

- Шестеро зі мною.

Голден глипнув на Амоса. Пракс більш відчув аніж побачив, що той знизав плечами. Тож чоловік про якого вони згадували раніше не рахувався.

- Добре, - сказав Джим, - ми намагалися переговорити з місцевою охороною, але дату розмови вони нам не вказали. Йдіть за нами, прикривайте тил і я даю моє слово що ви полетите з Ґанімеду.

Венделл посміхнувся. Він мав один з тих пофарбованих червоним, з маленьким чорно-білим малюнком переднього зуба.

- Все що накажете, босс, - мовив він. Потім підняв зброю і додав: - шикуйсь! У нас новий

контракт, люди. Давайте до роботи.

Вигуки почулися звідусіль навколо. Пракс виявив поряд худу жінку, вона посміхалася і трясла рукою так, наче була на виборчому мітингу. Пракс кліпнув і посміхнувся у відповідь, а Амос поклав руку ботанікові на плече:

- Бач? Я ж казав тобі. А тепер ходімо.

 

Коридор був темніший, аніж на відео. Мов бліді судини, в льоді виднілися тонкі проталини, але налідь, що їх вкривала була свіжою. Двері були схожі на сотні ті, які вони проминули дорогою. Пракс ковтнув. У шлунку защеміло. Йому захотілося крикнути до Мей, вигукнути її ім’я та почути відповідь.

- Окей, - сказала в вуха Наомі, - замок я відімкнула. Коли будете готові.

- Кращого аніж зараз моменту не буде, - відповів капітан, - відчиняй.

По периметру дверей зашипіла розгерметизація.

Стулки відчинилися.

 

Розділ п’ятнадцятий: Боббі

 

Три години першої великої зустрічі між дипломатами Марсу і ООН, а вони лиш закінчили представляти усіх присутніх і перейшли до читання порядку денного. Присадкуватий землянин у вугільно-сірому костюмі, який скоріш за все коштував дорожче її броні розвідника, гудів про розділ 14, параграфу D, частини 1-11, в яких вони можуть обговорювати вплив бойових дій на ціну сировини згідно існуючих торгівельних домовленостей. Боббі роззирнувшись помітила, що всі інші довкола довгого, дубового столу пильно спостерігали за читаючим порядок денний і поборола реально серйозне позіхання, що пнулося назовні.

Вона відволікала себе намагаючись вгадати ким були ці люди. В певний момент їх усіх представили по імені і посаді, але це не багацько значило. Всі тут були асистентами секретаря або помічниками секретаря або директорами чогось там. Була пара генералів, та Боббі знала як політики викручують так, аби військові в кімнаті ставали менш важливими. Люди зі справжньою владою були найтихішими, з посадами, які важко пригадати. Тут було декілька таких, включаючи місяцеликого чоловіка з вузенькою краваткою, якого представили як секретаря чогось там абощо. Біля нього примостилася чиясь бабуся у яскравому сарі, жовтий спалах посеред темно-брунатного, темно-синього, і вугільно-сірого. Вона сиділа і наминала фісташки з загадковим виразом на обличчі. Боббі пару хвилин розважала себе, намагаючись відгадати хто з них бос - Місяцеликий чи Бабця.

Вона вирішила налити стакан води з однієї з кришталевих карафок розставлених по столу. Спраги не було, проте перевертання стакана, наливання в нього води і пиття вбило б хвилину чи дві. Зиркнувши на стіл вона помітила що більш ніхто воду не бере. Мо’ кожен чекає що хтось інший буде першим.

- Давайте зробимо коротку перерву, сказав чоловік у вугільно-сірому костюмі, - десять хвилин і переходимо до п’ятнадцятого розділу порядку денного.

Люди повставали і почали розчинятись у вбиральнях і місцях для паління. Бабця донесла свою сумку до жолоба рециклера і висипала туди шкаралупу фісташок. Місяцеликий дістав ручний терміналі комусь зателефонував.

- Божечки, - сказала Боббі тручи очі долонями, аж поки не побачила зірки.

- Проблеми, сержантко? – посміхнувся Торссон, відкинувшись назад у кріслі, - це так гравітація впиває?

- Ні, - відповіла Дрейпер. Потім,

1 ... 38 39 40 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна Калібана"