read-books.club » Сучасна проза » Пастка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка"

190
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пастка" автора Еміль Золя. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 139
Перейти на сторінку:
над п’яльцями. Вона не бажала перечити синові, але вже більше не схвалювала задуму Жервези: Купо пускається берега і проїсть ту її пральню. Крім того вона не могла пробачити бляхареві, що протягом свого одужання він не схотів вчитися читати: коваль запропонував йому допомогти, а той послав його під три чорти, сказавши, що від науки люди гибіють. Двоє чоловіків тоді майже посварилися й далі трималися нарізно. А втім, пані Ґуже, бачивши благальні погляди своєї дорослої дитини, ставилася до Жервези дуже добре. Вирішили, що вони позичать сусідам п’ятсот франків, а ті віддаватимуть їх частинами, по двадцять франків щомісяця, поки повернуть усю суму.

— Ти ба! Коваль накинув на тебе оком! — вигукнув Купо і засміявся, дізнавшись новину. — О! Та я геть не переймаюсь: він такий тюхтій... Повернемо ми йому ті гроші. Але якби він мав справу з якимось раклом, його б добряче обмахорили.

Наступного дня Купо винайняли крамничку. Цілий день Жервеза бігала з Нової вулиці на вулицю Ґут-д’Ор. Коли у кварталі побачили, як вона літає — так легко й радісно, що аж перестала кульгати, — усі почали говорити, що їй, напевно, зробили операцію.

V

Якраз на початку другого кварталу Боші виїхали з вулиці Пуасоньє й оселилися у прибрамній комірчині великого будинку на вулиці Ґут-д’Ор, отримавши там роботу. Дивовижний збіг, одначе! Однією з прикростей для Жервези, яка й досі жила у своєму будиночку на Новій вулиці без консьєржки, був страх коритися якійсь капосній жінці, яка буде роззявляти рота через краплю розлитої води чи надто гучне гримання дверима ввечері. Консьєржки — то така бридка порода! Але жити з Бошами буде надзвичайно приємно. Вони добре зналися і завжди поладнають. Словом, заживуть тепер, як одна родина.

Того дня, коли Купо прийшли підписувати угоду про оренду, Жервеза, переступаючи поріг високих дверей, відчула якусь важкість на серці. Отже, тепер вона мешкатиме в цьому величезному, як маленьке містечко, будинку, в якому тягнуться й перехрещуються, мов вулички, нескінченні сходи та коридори. Сірі фасади з лахміттям у вікнах, що сушилося на сонці, похмурий двір з роздовбаним, як на людній площі, бруком, шум і гуркіт за стінами майстерень — усе це дуже її бентежило. Звісно, Жервеза тішилася, що нарешті їй майже вдалося досягти своєї честолюбної мети, але водночас жінку страхала можливість невдачі, нищівної поразки в жорстокій боротьбі з голодом, дихання якого вона, здавалося, вже відчувала. Коли в майстернях на першому поверсі грюкали молоти слюсаря й свистіли рубанки столяра, їй здавалося, що вона зважується на відважний вчинок, кидаючись у саме осердя якоїсь машини на повнім ходу. Вода, що текла того дня з фарбарні попід порогом, була ніжно-зеленого яблучного кольору. Жервеза з усмішкою перескочила струмок: у цій барві вона вбачала щасливе знамення.

Зустріч із домовласником відбулась у комірчині Ботів. Пан Мареско, власник великого підприємства з виробництва ножів на вулиці Миру, колись давно крутив точило по тротуарах. Казали, що тепер його статки сягають кількох мільйонів. Це був сорокап’ятирічний чоловік міцної статури, плечистий, з орденом на грудях та здоровенними руками колишнього робітника. Задля власної втіхи він збирав ножі та ножиці у своїх пожильців і потім власноруч наточував їх. Його вважали чоловіком геть не пихатим, бо він годинами міг сидіти у комірчині консьєржів, сховавшись у темному закапелку, й розбиратися з рахунками. Там він і провадив усі свої справи. Купо застали його за заяложеним столом пані Бош саме тієї миті, коли та розповідала йому, що кравчиня з третього поверху під’їзду «А» відмовилась платити комірне ще й лихословила при цьому. Потім, коли угоду було підписано, пан Мареско потиснув бляхареві руку. Він любив робітників. Сам колись пізнав почім ківш лиха. Але хто робить кревно, той ходить певно. Тоді, перерахувавши гроші — двісті п’ятдесят франків за перше півріччя — і поклавши їх до глибокої кишені, він почав розповідати про своє життя й показав орден.

Тим часом Жервеза почувалася трохи ніяково, бачивши ставлення до неї Бошів. Ті вдавали, що не знають її, й запопадливо метушилися довкола власника, зігнувшись удвоє, ловлячи кожне його слово, згідливо киваючи головою. Потім пані Бош вискочила надвір, щоб розігнати зграйку дітлахів, що хлюпалися біля колонки, з крана якої била вода, заливаючи брук. А повернувшись, сувора й штивна у своїх накрохмалених спідницях, обвівши двір і всі вікна повільним поглядом, ніби намагаючись переконатися у цілковитому порядку в будинку, вона міцно стулила губи, ніби щоб показати, якою владою її тепер наділено, коли під нею опинилося три сотні квартирантів. Бош знову заговорив про кравчиню з третього поверху. Він виступав за те, щоб її виселити, перераховував неоплачені місяці з поважністю інтенданта, чиє командування може опинитися під загрозою. Пан Мареско схвалив таку його пропозицію, проте волів почекати до середини кварталу. Жорстоко викидати людей на вулицю, особливо коли це ані на шеляг не збагатить власника будинку. І Жервеза, охоплена мимовільним дрожем, сама себе запитувала, чи її так само викинуть надвір того дня, коли якесь лихо завадить їй вчасно заплатити. У задимленій, заставленій почорнілими меблями кімнатчині було вогко й похмуро, як в льоху. Денне світло ледь проникало крізь вікно, освітлюючи лише кравецький стіл, що стояв біля самісінького підвіконня; на ньому валявся старий сурдут, який треба було підшити. Поліна, донька Бошів, чотирирічне руденьке дівча, сиділа долі й спокійно дивилася, як смажиться шматок телятини, оповита й зачарована насиченим запахом страви, що здіймався зі сковороди.

Пан Мареско знову простягнув руку бляхареві, а той нагадав йому про усну домовленість зробити сякий-такий ремонт у крамничці. Та власник розсердився: він не брав на себе жодних зобов’язань, до того ж ремонтів у крамницях ніхто ніколи не робить. Щоправда, він погодився піти оглянути приміщення разом з Купо та Бошем. Галантерейник, виїхавши, забрав усе своє начиння разом зі стелажами й прилавком. Зовсім гола крамничка світила чорною стелею й потрісканими стінами, з яких звисали клапті старих жовтих шпалер. І там, у лунких порожніх кімнатах, зчинилася запекла суперечка. Пан Мареско кричав, що облаштовувати приміщення — це справа підприємців, бо, врешті-решт, орендар може захотіти, щоб усе було в золоті, а він, власник, золота собі дозволити не може. Потім розповів про облаштування своєї власної крамниці на вулиці Миру, на яке він витратив понад двадцять тисяч франків. Жервеза з характерною для жінок затятістю повторювала аргумент, який здавався їй незаперечним: у житлі мають бути поклеєні шпалери, чи не так? І чому він не хоче вважати

1 ... 38 39 40 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка"