Читати книгу - "Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Знов монетка з тонесеньким передзвоном летить догори – знов «орел»! І Костю огортає спочатку злість на бундючну красуню, яка до того ж пофарбувала волосся в дикий полум’яно-рудий колір. Потім злість змінюється претензією до самого себе: це ж він – вихованець сиротинця Костя Нехай того травневого вечора не зумів підшукати правильних слів, не спромігся розтовкмачити, що він і справді перспективний в усіх відношеннях наречений, що його рука та серце чогось-таки варті… А якщо так, то наступним було палке бажання створити ідеально гармонійну мову комунікації, яку б розуміло навіть тупе залізяччя! Бездоганну мову в логіко-математичному відношенні. Звідси і внесок у створення мови АНАЛИТИК для ЕОМ «МИР-2».
Але… Що це? Далі після «орла» мала б знову випасти «решка» – по ідеї, так… Проте не тільки Катерина Логвинівна, але й сам директор Інституту кібернетики вкрай задоволені його роботою! Більш того, за останній рік Костя отримав одразу ж три пропозиції про перехід до одного з навчальних закладів – до Київського політехнічного інституту, до Київського держуніверситету чи до Київського інституту інженерів цивільної авіації на вибір. Спочатку доцентом, ясна річ, а вже потім і професором, як захистить докторську дисертацію. Ось тобі й кібернетика, як така ж сама брудна лайка, що й генетика, – «продажна дівка імперіалізму»[91]!..
А що ж у підсумку? Тепер все ж таки «решка»: хоча майже ідеальна мова програмування АНАЛИТИК створена, зближенню з красунею Сюзанкою це не допомогло. Шляхетне сімейство Голландерів так і не дозволило дівчині зійтися з «сиротою мотовилівською» Костею Нехаєм. Отож ця красуня й досі одинока. Ну, і Костя теж не розгубився – таки побрався з дівчиною не настільки примхливою та перебірливою. Тепер у нього своя молода й міцна сім’я, своє щастя…
Щоправда вогненноволосу красуню він і досі не спромігся забути остаточно. А головне, продовжує мучитися запитанням: чия ручка підкинула доленосну монетку цього разу? І як розцінювати теперішній дарунок долі – як «орел» чи все ж таки як «решку»?.. Бо аналітичні вирази похідних та інтегралів – це одне, а спілкування з коханою – зовсім, зовсім інше… І математика з кібернетикою тут не допоможуть, ні!
Й навіть якби він був магом-програмістом, як-от Сашко Привалов з «Понеділка…»[92] – навіть тоді нічого б не зміг вдіяти. Адже якщо Едік Амперян був здатен начаклувати орхідеї, що квітли у його коханої всю зиму й пахли найкращим ароматом, який він тільки міг вигадати, то в. о. завідувача обчислювальною лабораторією Науково-дослідного інституту чародійства та ворожби м.н.с. О. І. Привалов подібними талантами наділений не був.
Магія цифр, чисел і множин, магія математики й кібернетики – це дещо принципово інше… хоча й дуже потужне!..
1970. Про користь радіації
Актова зала Обласної лікарні, Хмельницький, 30 квітня 1970 року
– Таким чином, товариші лікарі, ми плавно й невимушено переходимо до висновків нашого дослідження. І тут потрібно підкреслити головне: всі побоювання тих, з дозволу сказати, науковців, а точніше – чарівників і навіть шаманів від радіобіології, які просторікують про дуже небезпечний вплив радіації на живі організми, зокрема й на організми людські, не мають під собою ніяких вагомих підстав.
По-перше, самі ж шамани-радіобіологи визнають, що вплив іонізуючого випромінювання на клітини живого організму має стохастичний характер. Перекладаючи з їхньої шаманської мови на нашу людську, можна з усією впевненістю сказати, що вплив цей непевний – вибачайте за мимовільну тавтологію! Все залежить від того, поцілить випромінювання в живу клітину чи не поцілить. Ймовірність цієї події навіть близько не дотягує до ста процентів! І навіть більше: чим меншою є опромінююча доза радіації, тим менш ймовірно, що конкретна жива клітина стане мішенню для опромінення з усіма наслідками, як-от утворення вільних радикалів тощо.
А по-друге, товариші лікарі, ви мусите знати, що позитивний вплив малих доз радіації на живі організми, зокрема на рослини, вже давно є не тільки доведеним фактом, але й засобом досягнення величезних успіхів у нашому соціалістичному сільському господарстві. Опромінені малими дозами радіації рослини виростають здоровішими, більш стійкими до паразитарного впливу і дають кращі врожаї. У тваринництві малі дози опромінення так само сприяють ініціації імунної системи піддослідних тварин, що відкриває широкі перспективи у збільшенні виходу молока, м’яса, м’ясо-молочних виробів, яєць та інших продуктів харчування на душу населення.
То невже ж, товариші лікарі, хтось із вас сумніватиметься в тому, що малі дози опромінення здатні чимсь завадити нашим людям – будівничим комунізму, яких впевнено веде до світлого майбутнього наша рідна Партія? Навпаки, товариші лікарі, все з точністю до навпаки! Навіть на організми військовослужбовців, які з різних причин були суто випадково піддані короткочасному впливу радіоактивного опромінення, радіація не здійснила будь-якого помітного впливу[93]. А що вже говорити про малі й мікродози радіації? Та вони для наших радянських людей…
– Мабуть, вони дозволять нашим радянським чоловікам збільшити кількість яєць, а жінкам наростити додаткове м’ясо і підвищити відділення молока під час вигодовування немовлят, я вірно зрозумів?
– Хто це сказав? – негайно розгубивши все достоїнство, під стриманий регіт присутніх гримнув приїжджий лектор товариства «Знання» й почав оглядати ряди одноманітних білосніжних халатів і акуратних капелюшків з прискіпливістю льотчика-винищувача, який вишукує в небі ворожий літак.
– Я сказав.
Десь в середині актової зали піднявся чоловік середніх років. Всі озирнулися на жартівника, потім почали стримано перешіптуватися.
– Хто це? – обернувшись до президії, спитав суворо лектор.
– Це Дунець Назар Амосович, один з наших терапевтів, – чомусь зітхнув головний лікар, намагаючись не дивитися в очі високому гостеві.
– Одже, один з терапевтів. Та-а-ак!..
– Так, я терапевт, – спокійно підтвердив жартівник. – А що, хіба…
– Назаре Амосовичу, будь ласка, замовкніть.
Брови лектора миттєво зсунулися до перенісся, однак, схоже, на жартівника це не справило жодного враження:
– А чому це я маю замовкнути? Я вас, товаришу лекторе, уважно слухав цілу годину, та й усі ми вислуховували вашу лекцію. Отож тепер послухайте мене, будьте так ласкаві.
– А хіба ж я оголосив про запитання-відповіді?
– Ну, то оголосіть…
– Назаре Амосовичу… Товаришу Дунець! – не витримав головлікар. – Я би попросив вас виявити хоча б мінімальну повагу до нашого високого гостя. Тут вам, бачте, напередодні Дня міжнародної солідарності трудящих, так би мовити, без відриву від виробництва зорганізували лекцію «Про користь впливу на населення малих доз радіоактивного опромінення», лектора шановного прислали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.
