Читати книгу - "Робінзон Крузо, Даніель Дефо"

Якби я мав змогу полагодити й спустити на воду цю шлюпку, вона витримала б подорож морем, і я досить легко добрався б до Бразилії. Але я не врахував, що перекинути й зрушити з місця цю шлюпку для мене таке саме непосильне завдання, як і зрушити з місця мій острів. Проте я вирішив зробити все, що було в моїх силах: пішов у ліс, нарубав жердин для важелів та котків і перетягав їх до шлюпки, бо тішив себе думкою, що, коли мені вдасться перекинути шлюпку на дно, я полагоджу її, і в мене вийде добрий човен, на якому сміливо можна пуститись у море.

Я не пошкодував зусиль на цю марну роботу, витративши на неї три чи чотири тижні. Нарешті я переконався, що моїх малих сил не вистачить для того, щоб підняти таку вагу, і заходився підкопувати пісок з одного боку шлюпки, щоб вона впала й перекинулась сама. При цьому я то тут, то там підкладав під неї обрубки дерева, щоб вона впала саме туди, куди мені було треба.

Але, закінчивши цю підготовчу роботу, я все-таки був неспроможний зрушити шлюпку з місця, ні підвести під неї важелі, а тим більше - спустити її на воду, і мусив відмовитись від свого наміру. Незважаючи на цю невдачу, моє бажання пуститись в океан не тільки не зменшилось, а навпаки, збільшилось, дарма що перешкоди до цього здавались непереможними.

Нарешті я вирішив спробувати сам зробити човен або, ще краще, пірогу, які роблять тубільці в цих краях, май-ясе без усяких інструментів та без помічників, просто із стовбура великого дерева. Мені здалося, що це не лише можлива, а й легка справа, і думка дро цю роботу захопила мене. Я гадав, що в мене багато більше можливостей виконати її, ніж у негрів або індіанців. Я не зважив лише особливої, як порівняти з дикунами, незручності мого становища, а саме - браку робочих рук, щоб спустити пірогу на воду, а ця перешкода була далеко серйозніша, ніж брак інструментів. Отже, якби я й знайшов у лісі підхоже товсте дерево і з великими труднощами зрубав його, якби я з допомогою своїх інструментів обтесав його зовні й надав йому форми човна, а потім видовбав або випалив всередині, одно слово - зробив би човен, то яка була б мені з того користь, коли я не зміг би спустити його на воду і змушений був би покинути його в лісі?

Певна річ, коли б я хоч трохи усвідомлював собі своє становище, починаючи будувати пірогу, я неодмінно запитав би себе, як я спущу її на воду. Але всі мої думки були до такої міри охоплені жаданою подорожжю, що я зовсім не згадував про це, хоч було цілком ясно, що пропливти в пірозі сорок п’ять миль морем - багато легше, ніж проволокти її землею сорок п’ять сажнів, які відокремлювали її від води.

Я взявся до цієї роботи як справжній дурень, і навряд чи в такі дурні пошивалась коли-небудь хоч трохи розумна людина. Я тішився зі своєї витівки, не утрудняючи себе роздумами, чи вистачить у мене сил упоратися з нею. Думка про потребу спустити пірогу на воду часто спадала мені в голову, але я проганяв її такою нерозумною відповіддю: «Спочатку зроблю пірогу, а тоді вже, напевне, знайдеться якийсь спосіб пересунути її до води».

Це було найбезглуздіше міркування, але моя повна жагучого бажання фантазія не давала мені спокою, і я взявся до роботи. Я зрубав здоровенний кедр, якого, гадаю, не було й у самого Соломона під час будування єрусалимського храму. 47 Мій кедр мав п’ять футів десять дюймів у поперечнику біля кореня, а на висоті двадцяти двох футів - чотири фути одинадцять дюймів; далі стовбур ставав тонший і розгалужувався. Силу праці довелось покласти на те, щоб повалити це дерево. Двадцять днів я підрубував самий стовбур, а ще чотирнадцять днів обрубував сучки й відокремлював величезне розложисте верховіття. Цілий місяць я обтісував сокирою свою колоду, намагаючись надати їй форми човна, щоб вона могла прямо держатись на воді. Три місяці пішло на те, щоб видовбати її зсередини. Щоправда, я обійшовся без вогню і працював тільки долітцем та молотком. Нарешті завдяки впертій праці я зробив чудову пірогу, що сміливо могла підняти чоловік двадцять п’ять, а отже, й мене з усім моїм майном.

Я був у захваті від свого витвору: ніколи в житті я не бачив такого великого човна з однієї деревини. Зате ж і відібрав він у мене часу та праці! Тепер залишалося тільки спустити його на воду, і я не мав сумніву, що, коли б це мені вдалось, я пустився б у найбожевільнішу і найбезнадійнішу з усіх морських подорожей, що будь-коли розпочинались.

Але всі мої спроби спустити його на воду не дали наслідків, хоч і коштували мені великих зусиль. До води було не більше як сто ярдів, але перша перешкода полягала в тому, що місцевість піднімалася до берега під гору. Не занепавши духом, я вирішив зняти зайву землю так, щоб утворився положистий спуск. На цю роботу в мене пішла сила праці, але хто шкодує праці, коли йдеться про визволення? Коли було подолано цю перешкоду, справа не просунулась ні на крок: я не міг зрушити з місця пірогу, як раніше не міг зрушити шлюпку.

Тоді я виміряв відстань між пірогою та морем і вирішив викопати канал: бачачи, що я не в змозі посунути човна до коди, я хотів підвести воду до човна, але коли прикинув подумки потрібну глибину й ширину каналу, коли підрахував, за який приблизно час може виконати роботу одна людина, то виявилось, що на це мені треба буде не менше як десять-дванадцять років. Берег був тут дуже високий, і його треба було поглибити принаймні на двадцять футів. На великий мій жаль, довелось відмовитися і від цієї спроби.

Я був невимовно засмучений і тільки тепер, хоч і надто пізно, зміркував, як нерозважливо братись до роботи, не розрахувавши точно, чого вона коштуватиме і чи вистачить сили довести її до кінця.

У розпалі цієї роботи настали