read-books.club » Класика » Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль 📚 - Українською

Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Архів Шерлока Холмса" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 72
Перейти на сторінку:
висловитись якомога м’якше, але якщо ви наполягаєте на цьому слові, то я не заперечую.

Я підхопився, бо на мільйонеровому обличчі страшенно напружилися м’язи, й він змахнув величезним, міцно стиснутим кулаком. Мляво посміхнувшися, Холмс простягнув руку до люльки.

- Не галасуйте, містере Ґібсоне. Я розумію: після сніданку навіть найменша суперечка дратує людину. Тож думаю, що погуляти й спокійно поміркувати на свіжому повітрі буде для вас вельми корисно.

«Золотий король» ледве стримував свою лють. Я не міг ним не захопитися: виявивши неабияке самовладання, він за хвилину змінив спалах свого гніву на холодну, гордовиту байдужість.

- Що ж, ваша правда. Я думаю, ви самі знаєте, до чого вам слід братися. Я не можу змусити вас чинити проти вашої волі. Але цим ви собі лише нашкодите, містере Холмсе, бо я перемагав і сильніших за вас людей. Ніхто, перейшовши мені дорогу, ще не виходив переможцем.

- Багато хто говорив мені те саме, але я й досі живий і здоровий,- усміхнувшись, мовив Холмс.- Тож на все добре, містере Ґібсоне. Вам не завадить іще багато чого повчитися.

Наш відвідувач вийшов, грюкнувши за собою дверима. Холмс незворушно мовчав, пускаючи кільця диму, й замріяними очима розглядав стелю.

- Що ви про це думаєте, Ватсоне? - запитав він нарешті.

- Знаєте, Холмсе, мушу признатися, що коли я подумав, що цей чоловік і справді здатен змести будь-яку перепону на своєму шляху, і коли згадав, що його дружина могла бути для нього такою перепоною і викликати до себе відразу, як відверто сказав нам Бейтс, то мені здалося...

- Саме так. Мені теж.

- Але якими є його справжні стосунки з гувернанткою й чому ви запитали його про це?

- Дурниці, Ватсоне, дурниці! Коли я звернув увагу на пристрасний, зовсім не діловий тон листа, а потім порівняв його з поведінкою та зовнішніми рисами самого містера Ґібсона, мені стало цілком зрозуміло, що звинувачена викликає в нього глибші почуття, ніж жертва. Ми повинні з’ясувати справжні стосунки цих трьох людей, коли хочемо докопатися до істини. Ви бачили, як я атакував його просто в лоб і як незворушно він відбив атаку. Тоді я почав залякувати його, вдаючи, ніби все знаю, хоча насправді маю лише деякі підозри.

- То, може, він повернеться?

- Він неодмінно повернеться. Мусить повернутись. Він не може отак облишити цю справу. О! Знову дзвінок? Так, це його кроки. Отож, містере Ґібсоне, я тільки-но сказав докторові Ватсону, що ви припізнюєтеся.

«Золотий король» повернувся до кімнати в набагато спокійнішому настрої, ніж перед тим залишив її. В його обурених очах ще читалася ображена гордість, але здоровий глузд підказував, що він мусить поступитися, якщо хоче довести справу до кінця.

- Я трохи подумав, містере Холмсе, й зрозумів, що погарячкував, образившись на ваші зауваження. Ви маєте повне право відбирати факти, хоч би які вони були. Тепер я кращої думки про вас. Але можу вас запевнити, що наші стосунки з міс Данбер ніяк не стосуються цієї справи.

- Це вже мені вирішувати, гаразд?

- Так, я розумію. Ви - наче лікар, який повинен знати кожен симптом, щоб поставити точний діагноз.

- Отож-бо. Це нам підходить. І коли пацієнт щось приховує від свого лікаря, він хоче його обдурити.

- Може, й так, але ви мусите погодитись, містере Холмсе, що кожен на моєму місці злякався б, якби його напрямки спитали про стосунки з жінкою,- звичайно, коли це справді щире почуття. Гадаю, що більшість людей мають глибоко в душі потаємний куточок, куди не пускають непроханих гостей. А ви раптом вдерлися туди. Однак мета виправдовує вас - нам треба спробувати врятувати дівчину. Отож ставки знижено, завісу відслонено, роздивляйтеся за нею, що хочете. Що вас цікавить?

- Правда.

«Золотий король» якусь хвилину помовчав, ніби збираючись на думці. Його похмуре, зоране глибокими зморшками обличчя стало ще понурішим і сумнішим.

- Я можу сказати вам правду кількома словами, містере Холмсе,- мовив він нарешті.- Є речі, які так само боляче пережити, як і говорити про них, тож я не заглиблюватимуся в них більш, ніж треба. Я зустрів свою майбутню дружину, коли шукав золото в Бразилії. Марія Пінто була дочкою урядового чиновника в Манаусі. Це була справжня красуня. Я тоді був молодий, гарячий, але навіть зараз, коли серце моє стало холоднішим, а очі - розбірливішими, я розумію, якою рідкісною була її краса. Це була багата, глибока натура, й до того ж пристрасна, щира, анітрохи не схожа на тих американок, яких я знав. Одне слово, я покохав її й ми побралися. Лише згодом, коли захоплення минуло,- а воно тривало роки,- я відчув, що нас ніщо не поєднувало, справді ніщо. Кохання моє вмерло. Якби вона відчувала те саме, нам обом було б легше. Але ж ви знаєте жіночі дивацтва! Хоч як я намагався відштовхнути її від себе, все марно. Якщо я поводився з нею брутально, навіть жорстоко, як дехто каже, то лише заради того, щоб убити в ній кохання чи обернути його на ненависть. Але ніщо не змінило її почуття. Вона обожнювала мене серед цих англійських лісів так само, як і двадцять років тому на берегах Амазонки. Хай би що я чинив, вона була мені віддана, як раніше.

Потім з’явилася міс Ґрейс Данбер. Вона прийшла за оголошенням і стала гувернанткою двох моїх дітей. Ви, напевно, бачили її портрет у газетах. Усі вважають, що вона теж справжня красуня. Ні, я не вдаю з себе людину, поряднішу за інших, і мушу визнати, що, живучи з такою жінкою під одним дахом і щоденно з нею спілкуючись, не міг не мати до неї палких почуттів. Ви не осуджуєте мене, містере Холмсе?

- Я не осуджую вас за ваші почуття. Я осуджував би вас, якби ви їй відкрилися, адже ця молода леді певним чином перебувала на вашому утриманні.

- Гаразд, хай буде так,- мовив мільйонер, якого взяв за живе Холмсів докір; очі його знову гнівно зблиснули.- Я не хочу здаватися кращим, ніж є насправді. Все своє життя я звик брати все, що мені треба, але ніколи не жадав так жіночого кохання, як тепер. Я їй про це сказав.

- Як? Ви це зробили?

Холмс міг здаватися дуже грізним, коли

1 ... 38 39 40 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"