Читати книгу - "Морське вовченя, Майн Рід"

глухий стукіт важких предметів, що їх пересували на палубі. Безперечно, це так і було, там справді щось пересували. Іноді мені здавалось, що я чую дзвін, який кличе людей на вахту, але я не був певен у цьому. Власне, цей звук був таким далеким і невиразним, що я не міг твердити, чи був це саме дзвін. Та й чув я його лише в тиху погоду.

Кажу в тиху, бо добре знав, коли погода мінялась. Я міг визначити, який надворі вітер: легенький, свіжий чи шторм. Я знав, коли починались і кінчались будь-які зміни в природі зовсім так, наче був на палубі. Качка корабля і потріскування його корпусу говорили про силу вітру і про те, яка погода — погана чи гарна. На шостий день — тобто на десятий з того часу, як корабель відплив, але на шостий за моїм календарем — почалась справжня буря, що тривала два дні й одну ніч. Напевне, це був надзвичайно сильний шторм, бо корпус корабля кидало так, ніби він от-от розіб'ється вщент. Часом мені здавалось, що великий корабель справді розвалюється. Величезні ящики і бочки, перекочуючись і б'ючись одна об одну та об стінки трюму, страшенно гриміли. Коли ж це пекло трохи стихало, я чув, як могутні вали налітали на корабель з таким гуркотом, ніби по корпусу щосили гатили величезним молотом або тараном.

Я був певен, що корабель от-от піде на дно. Неважко уявити, який мене охопив жах. Але мені стало ще страшніше, коли я подумав, що піду на дно разом з ним, заживо похований у цій комірчині, немов у домовині, і не зможу виплисти на поверхню, не зможу навіть поворухнутись. Якби я був на палубі, то, певно, не так боявся б шторму.

На довершення всіх мук у мене почалась морська хвороба — так завжди буває з тими, хто вперше плаває по морю. Штормова погода неодмінно викликає нудоту й млость, причому, не менш ніж у перші двадцять чотири години подорожі. Причина тут, по суті, дуже проста — адже під час бурі качка корабля посилюється.

Майже сорок годин лютувала стихія, а потім настав повний штиль. Я вже не чув гуркоту хвиль, як тоді, коли море було бурхливим. Однак, хоч вітер і вщух, корабель усе ще гойдався; він тремтів і скрипів, а ящики й бочки так само перекочувалися й гуркотіли в трюмі. Причиною цього був мертвий зиб, що завжди виникає на морі після шторму. Іноді він такий же небезпечний для кораблів, як і буря. Під час зибу часто ламаються щогли, і корабель перекидається — катастрофа, якої моряки дуже бояться.

Зиб поступово стихав і за добу припинився зовсім. Корабель поплив тепер тихіше. Почала минати й мол хвороба; я почував себе краще і навіть веселіше. Під час бурі я не міг заснути, та й хвороба не давала мені спокою. Тому я зовсім змучився і вкрай виснажився. Як тільки шторм ущух, я міцно заснув.

Сни мої були не менш страшні, ніж дійсність: я переживав те, чого боявся кілька годин тому: мені снилось, ніби я тону точнісінько так, як передбачав, — похований в трюмі, позбавлений усякої можливості виплисти. Більше того, мені снилось, що я вже потонув і лежу на дні моря, що я мертвий, але не втратив свідомості. Навпаки, я добре бачу, що діється навколо і, між іншим, помічаю якихось огидних зелених потвор — крабів чи омарів, які повзуть до мене, щоб схопити, розшматувати моє тіло і поласувати ним. Один особливо привернув мою увагу, найбільший і найогидніший з усіх, до того ж він був до мене найближче. Щосекунди відстань між нами зменшувалась і зменшувалась. Я вже відчував, як він підповзає до моєї руки й лізе по ній, чув на пальцях холодний дотик його незграбних клішнів, але я мертвий і не в силі поворухнути ні рукою, ні пальцем, щоб скинута його.

Ось краб уже переліз зап'ястя і повзе вище по моїй руці, яку я уві сні відкинув від себе. Здається, він збирається вчепитися мені в обличчя або в горло. Я це вгадую по тій настирливості, з якою він посувається вперед, та все ж, незважаючи на весь свій жах, я нічого не міг вдіяти, не міг навіть поворухнути ні рукою, ні жодним м'язом свого тіла. Адже ж я потонув, я мертвий! Ох! Ось краб уже на моїх грудях, уже біля горла… от-от стисне своїми клішнями… Ой!..

З криком я прокинувся і схопився на ноги. Але моя комірчина була дуже тісною і, вдарившись головою об дубовий бімс, я впав назад, набивши собі гулю. Це повернуло мене до свідомості.

Розділ XXXIV
САМОРОБНИЙ КУХОЛЬ

Хоч я й знав, що все це сон і ніякий краб не міг лізти по моїй руці, я все-таки не міг позбутися враження, ніби по мені справді щось повзло. Я все ще відчував на руці і на голих грудях ніби сверблячку, яку викликають лише кігті маленької тваринки. І тому мене не покидала думка, що по моєму тілу щось повзло.

Я був так переконаний у цьому, що, прокинувшись, машинально простягнув руку і обмацав свою постіль і всі куточки, сподіваючись спіймати якусь живу істоту.

Напівсонний, я все ще думав, що це краб, та коли опам'ятався, то збагнув безглуздя такого припущення, — звідки б він тут взявся? А втім, чому ж пі? Краб теж міг опинитись у трюмі, — або випадково потрапивши на корабель разом з баластом, або навмисне принесений кимось із матросів для розваги, а потім випущений напризволяще. Краб міг сховатися в численних закутках трюму і знаходити поживу в трюмній воді або в смітті. А може, краби, як хамелеони,[22] здатні живитися повітрям?

Кілька хвилин я вірив цьому, але потім, добре усе обміркувавши, відкинув це припущення. Ні, краби могли привидітись мені тільки уві сні. Якби не сон,