Читати книгу - "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Минуло три роки. На Київському космодромі, під Борисполем, закінчувалося будівництво унікального космічного корабля з іонними двигунами, який мав вирушити в політ до зовнішніх планет. Багато молодих астропілотів мріяли про небесного красуня, але в Інституті космонавтики все частіше згадувалося ім’я Горового, коли йшла мова про цей корабель. Нарешті Рада Інституту вирішила перевірити зрілість екіпажу Горового в далекому польоті. їх викликали в Інститут, запропонували два маршрути: на Марс і на Венеру. Горовий, не задумуючись, рішуче відповів:
— Ми полетимо на Марс…
…Ще до вильоту ракети наукова експедиція на Марсі передала на Землю важливе повідомлення. В ньому говорилося, що в районі «Озера Сонця» знайдено залишки розумних істот та сліди їх діяльності. Сенсаційне відкриття сколихнуло весь світ. Громадська думка вимагала подробиць, але таких подробиць не було. Інститут космонавтики доручив екіпажу Горового привезти на Землю з Марса експонати, знайдені експедицією. А тим часом закордонні журналісти один з перед другого вигадували найнеймовірніші історії про колишні квітучі цивілізації Марса і їх таємничу загибель…
…26 червня 19… року з космодрому під Москвою стартувала атомна космічна ракета з романтичною назвою «Лілея». Вів її Василь Горовий.
Білосніжний чотиридюзний корабель впевнено пробив атмосферу, і автомати спрямували його по заздалегідь обчисленому курсу. Коли швидкість досягла двох тисяч кілометрів на секунду, двигуни замовкли. «Лілея» блискавкою розтинала простір, беззвучно наближаючись до того місця, де вона мала зустрітися з Марсом.
Члени екіпажу звично витримали дію перевантаження, а коли наступила невагомість, почали жваво коментувати повідомлення з Марса. Вони летіли на цю таємничу древню планету з хвилюванням і радістю, бо польоти на Місяць, правду кажучи, всім їм надокучили своєю одноманітністю. Першим про це відверто сказав своїм товаришам Горовий незадовго перед останнім польотом.
— Ви мене тільки правильно зрозумійте, друзі, - гаряче переконував він. — Я не проти «звичайних» польотів, у яких перевозиться обладнання для експедицій, дорогоцінні мінерали з Місяця та інше. Все це потрібне, і так буде завжди. Більше того, без такої «брудної роботи» не буде й великих відкриттів. Але… розуміючи це розумом, я не згоджуюсь серцем… Я хочу більшого, доки живу, я бажаю вирвати в природи якнайбільше таємниць…
— Що ти нас переконуєш? — засміявся Льоня, переморгнувшись з товаришами. — Я думаю, що кожен з нас думає так само, як ти… тільки мовчить. Я теж вважаю, що людство вирвалося у Всесвіт не для того, щоб колонізувати інші планети, як це робили на Землі з нововідкритими материками. Рука розуму простягнулася з нашої планети в простір, і вона жде, хто потисне її… Ви вдвох уже бачили світ чужої цивілізації. Але… все те, що ти розповідав, мов сон… Воно не позначилося на житті Землі…
— А гравітаційний двигун? — заперечив Гнатенко.
— Хіба що! Але це технічне відкриття, напевне, зробили б і без цього випадку… Я кажу про зустріч з іншою культурою, ближчою до нас по духу і напрямку. Ми навіть не розуміємо, який настане зліт думки, який гігантський науковий стрибок зробить людство, коли зустрінуться дві системи, два світи…
Після тієї розмови минуло всього близько місяця, і «доля» в образі Інституту космонавтики ніби підслухала розмови друзів. Такий захоплюючий, такий відповідальний політ доручено їм!..
Минали години. В перископах сяяли непорушні знайомі сузір’я. Земля перетворилася в яскраву велику зірку. Горовий кинув тривожний погляд на циферблат годинника. Пора! Наступив найвідповідальніший момент — гальмування…
І знову грізна сила перевантаження притиснула космонавтів до м’яких сидінь, налила металом руки, ноги, затуманила свідомість. Дрібно завібрував корпус у ритм з двигуном. На боковому перископі з’явився невеликий диск Марса, він ледь помітно пересувався праворуч.
Діжа з неймовірним зусиллям підняв руку, обтер спітніле чоло.
— Мученики ми, а не космонавти, — прохрипів він. — Колись… такі ракети… поставлять у музеї… поряд з возом. Хай йому біс, отакий тягар!.. В тому пузирі, що ми… летіли з тобою, Василю… куди краще… Нічого не чуєш, не бачиш… як у Бога за пазухою… Красота!..
— Зачекай, Іване, — засміявся Горовий, — будуть і в нас такі апарати…
Двигуни знову замовкли. «Лілея» зменшила швидкість і стрімко йшла на зближення з Марсом. Рудувата планета перемістилася в передній перископ, неймовірно виростала, наближалася. Ракета здригнулася, зірки в перископах захиталися.
— Швидкість — чотири кілометри, — сказав Василь. — Ми в сфері тяжіння Марса!
«Лілея» ввійшла у верхні шари розрідженої атмосфери і помчала по гігантській спіралі над планетою. Крізь жовтувату імлу видно було безконечну пустелю іржавого кольору, прорізану в деяких місцях зеленкувато-голубими плямами.
— Сигнал! — скомандував Горовий.
На пульті потужної радіостанції замиготіла червона лампочка імпульсного випромінювача. Друзі тривожно прислухалися. З динаміка в каюту увірвався радісний бас:
- «Лілея»! «Лілея»! Я «Озеро Сонця». Ми спіймали вас! Знаходимося в районі «Озера Сонця», трохи на північ від центру. Біля бази експедиції викладений хрест із фольги розміром до трьохсот метрів. Шукайте радіолокатором!
— Спасибі, знайдемо! — радісно відповів Горовий. — Чекайте нас…
Ще раз обійшовши навколо Марса, Горовий вимкнув двигуни. В нижніх перископах виникла голубувата кругла пляма Озера Сонця. На екрані локатора сплеснулася зелена змійка.
- Є! — переможно вигукнув Гнатенко, відмічаючи місце на карті. Василь Горовий вдячно хитнув головою. Ракета майже зовсім стишила політ, почала падати дюзами вниз. Двигун знову загримів, перемагаючи тяжіння планети. Потужні вибухи зметнули внизу вихори розпеченого піску, який заслав непроглядною пеленою виднокіл.
Легенький поштовх. Ще. Ще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.
