read-books.club » Фантастика » Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"

124
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Полонені вогняної безодні" автора Борис Захарович Фрадкін. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 44
Перейти на сторінку:
class="book">Чотири доби, поки вчений збирав матеріал, машина стояла нерухомо. Чотири доби Дектярьов удавав, що не помічає тужних Павлових очей.

Вчений працював. За чотири доби він змарнів. Він постійно, щохвилини відчував на собі Павлів докірливий погляд. Та почуття обов'язку було сильніше за почуття жалю. І хіба сам він не страждав від цієї вимушеної зупинки, яка ще на чотири дні затримала повернення на поверхню?

Коли підземохід знову рушив у дорогу, Микола Миколайович сказав Скорюпіну:

— Вмикай передавач.

Цілу годину тривала передача. Дектярьов докладно повідомляв результати останніх досліджень. Таємницю земного магнетизму розгадано. Характер сил, що пересувають материки, з'ясовано.

Щойно вони скінчили передачу, замиготіла стрілка індикатора.

— Станція на прийомі! — здивувався й не повірив своїм очам Павло.

«… Майже три місяці від вас нема ніяких звісток, — почули вони Ленин голос. — Всі сейсмічні станції ультразвукового зв'язку розшукують промінь вашого передавача, а знайти не можуть. Невже ви йдете далі, в глибочінь?..»

«А зараз, — після короткої паузи попередив диктор, — слухайте нас, зв'язківцю підземохода ПВ-313 Павле Скорюпін. З вами розмовлятиме Таня Єгорова…»

— Таня! — Павло розгублено озирнувся на Дектярьова.

А далі сталося те, до чого давно можна було звикнути: змійка на шкалі індикатора перетворилася на пряму лінію. Промінь станції ковзнув убік, загубившись в безкраїх масивах. Даремно Павло кликав на допомогу все своє мистецтво. Йому не щастило піймати навіть вторинні поздовжні коливання — луну передавача. У відчаї обертав він лімби настройки, працював перемикачами.

— Нічого, Павлушо, — намагався заспокоїти його Микола Миколайович, — ти не чуєш Таню, але вона зараз звертається до тебе, і це вже дещо значить… Хіба у тебе бракує фантазії уявити її біля мікрофона? А що вона каже, навіть мені не важко здогадатися, слово честі.

Скорюпін вимучено усміхнувся. Миколі Миколайовичу теж зробилося так тоскно на душі, як ще ніколи не бувало. Що ж це виходить: нагорі не одержано жодного повідомлення відтоді, як ПВ-313 поминув зону гіпоцентрів. Все, що зроблено ним, Дектярьовим, і Біронтом, не вийшло за межі корабля, а лежить ось тут в котушках магнітофонного дроту.

Позаду лишилося чотири тисячі кілометрів, та до центра землі ще дві тисячі триста. А потім без кінця-краю далекий шлях до поверхні. Хтозна, які нові випробування спіткають корабель?

Що ж тепер робити? Жити!!!

Вибратися будь-що! Принести людям здобуті відомості, допомогти їм досягти центра землі без нових жертв.


• 22

За останні кілька діб різко впала сила ваги. Припинилося зростання щільності навколишнього середовища. Тиск, досягнувши 220 мільйонів атмосфер, залишався незмінним.

— Ти тільки глянь, Пашо, які чудеса бувають на білому світі, — звертався Дектярьов до зв'язківця, — що далі від Землі, то менше її притягання. І що глибше в Землю, то знову-таки менше її притягання. Де ж справедливість?

— Де? — усміхаючись очима, запитував Паша.

Микола Миколайович повчально підіймав палець:

— На її поверхні.

Отже, ядро обертається швидше, ніж оболонка. Пояснивши причину багатьох явищ, Дектярьов узявся тепер за вивчення фізичних властивостей самого ядра. Воно нагадувало величезну електрично заряджену кулю. Позитивна температура мала постійну величину — дві тисячі градусів. Негативна… не можна не вірити приладам, та й обчислювальна машина дає такий самий результат. По той бік підземохода холод досяг півтори тисячі градусів!

Але яка атомна структура речовини?

Всього вісімнадцять діб лишилося до центра землі. Підземохід і все, що в ньому було, важило менше, ніж воно важило б на Місяці.

Залишаючи крісло, щоб розім'ятися, Микола Миколайович невеликим зусиллям ніг підкидав своє незграбне тіло до стелі. Там, ухопившись за щабель, висів на одній руці, потім несподівано падав на Скорюпіна, починав з ним вовтузитися. Павло пручався в'яло й поблажливо, йому ставало весело. Особливо тішило юнака, коли Микола Миколайович з невластивою йому раніше мавпячою спритністю дерся вгору по щаблях і виконував на них, як на шведській драбинці, такі вправи, що під силу не кожному спортсменові.

— Ще й не те буде, — сміявся Дектярьов. — На Місяці астронавти значно важчі. Вони порівняно з нами бегемоти.

— Зате на шляху до Місяця вони зовсім не мають ваги, — заперечив Павло.

— Ми ще й це відчуємо. Попереду центр землі.

— Справді, я зовсім забув…

— Ото ж то й воно, молодий чоловіче.

Ядро, здавалося, нічим не загрожувало підземоходові. Але Микола Миколайович тримався насторожено. Він розумівся на керуванні підземоходом. Під час минулих рейсів йому доводилося заступати водія. І все ж таки він побоювався непередбачених пошкоджень автоматики. Тут вони обидва з Павлом безпорадні.

Окрім того, вчений розумів, що будь-якої хвилини надра можуть піднести їм сюрприз, як у зоні гіпоцентрів. Із зменшенням сили ваги припинилося зростання тиску. Чи не викличе це нову стрибкоподібну зміну властивостей речовини? Дектярьов припускав таку можливість. Навряд чи знову відродиться кристалічна структура — адже це означало б стрибок одразу через четверту й третю геосфери та літосферу. Ні, переохолоджена речовина, звільнена від сили тяжіння, здивує чимось таким, що й передбачити важко.

Вчений у думці то досягає центра землі, то повертається нагору, до межі ядра, і вище, туди, де плавали в базальті глиби материків. Тепер в уяві Дектярьова вимальовується картина народження планети. З математичною точністю міг він сформулювати характер і величину сил, що керують складним процесом горотворення, що спричинили, а потім знищили льодовиковий період, що змінюють місця географічних і магнітних полюсів…

Настав час підбивати підсумки. Микола Миколайович списував сторінку за сторінкою в своєму журналі спостережень. Інколи він підводив голову, дивився на Павла мрійними, трішки лукавими очима і, врочисто піднявши вістря електропера, казав:

— Материк нагадує айсберг, чи не так? Тепер уяви собі, що цей айсберг підняло кілометрів на п'ять. Що ми матимемо?

— Я не здогадуюсь, Миколо Миколайовичу.

— Ми матимемо льодовиковий період, Павле Дементійовичу.

Або:

— Уявіть, друже мій, що виток, який оперізує ядро, почав рухатися й обертатися немов котушка

1 ... 38 39 40 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"