Читати книгу - "Спартак"

За п'ятнадцять днів до березневих календ (15 лютого) 680 року від заснування Рима, майже через чотири роки після похорону Луція Корнелія Сулли, квірити святкували луперкалії. Це свято було започатковане Ромулом і Ремом на честь заснування Рима, а також на честь їхньої годувальниці Луперки й бога Пана, а крім того, на згадку про чудове дитинство братів.

Луперкалієм називалася печера або грот в гаю, присвячений богові Пану, що на схилі Палатинського пагорба. Ці свята пастухів існували ще за часів Аркади. Коли аркадійці переселилися у ці краї, то влаштовували на свята у честь бога Пана щось на кшталт ігор, які відбувалися на горі Лікії в Аркади.

Хай там як, а походження цих ігор достеменно не відоме. Відомо лише, що ці свята влаштовувалися завжди й не вважалися застарілими навіть в останні роки республіки. Цезар-диктатор навіть видав спеціальний декрет про святкування луперкалій. Руминальна смоківниця, що стояла перед луперкалієм, була священним деревом богів, бо, за переказом, вовчиця вигодувала Ромула й Рема під смоківницею, яка росла саме у цьому місці. Тому її і називають руминальною, тобто смоківницею-годувальницею. Коли перша смоківниця віджила своє, її замінили іншою, посадженою жерцями з усілякими урочистостями і щоразу, коли дерево гинуло від старості, його замінювали на інше. Серед римлян побутувало повір'я, що допоки зеленіє смоківниця-годувальниця, процвітатиме й Рим.

Рано вранці у луперкальному гроті зібралися луперки — жерці, обрані серед юнаків з найвидатніших патриціанських родин. Вони очікували на початок жертвоприношення. Серед луперків можна було побачити Луція Доміція Агенобарба, вродливого білявого юнака двадцяти одного року, що в 700 році римської ери став консулом. А ще Луція Корнелія Лентула, Квінта Фурія, обом було по двадцять чотири роки (згодом вони також стали консулами) та інших поважних юнаків. У той час як молоді патриції стояли у луперкальній печері, туди зайшла юрба патриціанської молоді у білих тогах і у вінках із плюща.

Коли молодь зібралася, розпочалися традиційні церемонії: жертвоприношення овець та кіз, слідом за цим в особливому відділенні печери провели обряд омивання. А потім луперки і решта юнаків та їхні друзі сіли за стіл, де на них очікували вишукані страви й найкращі вина.

Далі урочиста святкова хода тривала по всіх головних вулицях Рима. Панували буйні веселощі. Юрба зустрічала луперків вигуками. Щорічно в день свята луперкаліїв, після жертвопринесення, відбувалися поїздки у гай, де, за переказом, мешкали фавни, нащадки Фавна, міфічного царя Латія. У відокремлених куточках зелених хащів луперки нібито віщували священні пророцтва.

У храмі Фавна, притулившись до однієї з колон портика, стояв молодик років двадцяти п'яти, байдуже спостерігаючи за рухом юрби й біганиною луперків. Цей чоловік був високий на зріст, мав гарну статуру і, безумовно, велику фізичну силу. Все в ньому було до ладу: міцна, немов виліплена скульптором шия, гордовита, шляхетна постава. Завите й напарфумлене блискуче волосся відтіняло білизну високого широкого чола й очі — виразні, проникливі та владні. Погляд цих усміхнених, сповнених доброзичливості очей підкорював усіх. Ніс був прямий, чітко й красиво окреслений, рот швидше маленький. Ледь помітний оливковий відтінок матової білизни обличчя надавав ще більшої привабливості цій високій і величній, сильній і гарній людині. Це був Гай Юлій Цезар.

Юлію Цезарю на той час виповнилося двадцять шість років — він народився 12 липня 654 року. Він уже встиг зажити неймовірної популярністі завдяки своїй освіченості, красномовству, привітності, хоробрості, енергії й витонченому смаку. Гай Юлій Цезар, що доводився племінником Гаю Марію (з боку своєї тітки Юлії), був маріанцем за зв'язками й особистими симпатіями. У вісімнадцять він оженився на Корнелії, доньці Луція Корнелія Цінни, котрий чотири рази обирався консулом і теж був затятим прихильником переможця тевтонів і кимврів. Тільки-но Сулла, знищивши своїх ворогів, став диктатором, він наказав убити двох членів родини Юліїв і зажадав од молодого Гая Юлія Цезаря, аби той покинув свою дружину Корнелію. Цезар, однак, виявив непохитну твердість характеру й не захотів підкоритися. За це він був присуджений Суллою до страти, і тільки заступництво деяких впливових прихильників Сулли й колегії весталок урятувало його від загибелі.

Та все ж Цезар не почувався у Римі захищеним, поки там панувала людина, що у відповідь на прохання багатьох про дарування Цезареві життя сказала: «Ви нічого не розумієте, а я передбачаю, що цей юний Юлій вартий багатьох Маріїв!»

Цезар, що славився як великий чепурун, спритний, мистецький фехтувальник і гімнаст, як незмінний переможець на аренах у цирку, здобув згодом велику популярність у Римі й навіть під час своєї відсутності користувався загальною симпатією. Тому не дивно, що на початку 680 року, після смерті Аврелія Котти, одного із членів колегії понтифіків, Цезар був зведений у високий сан.

Таким був чоловік, що стояв біля входу до храму Фавна й дивився на юрбу.

— Привіт Гаю Юлію Цезарю, понтифіку! — вигукнув, проходячи повз нього, Тит Лукрецій Кар.

— Вітаю тебе, Каре, — відповів Цезар, потискуючи руку майбутнього творця поеми «Про природу речей».

Разом із Лукрецієм йшли, збираючись повеселитися, молоді патриції, і кожен з них звернувся до майбутнього підкорювача Галлії з лагідним привітальним словом.

— Честь і хвала божественному Юлію, — сказав, низько кланяючись і припадаючи до руки, мім Метробій, який вийшов із храму Ескулапія у товаристві інших комедіантів і акробатів.

— А, Метробій! — вигукнув з іронічною посмішкою Юлій Цезар. — Ти, я бачу, не гаєш часу, чи не так? Не пропускаєш жодного свята, жодного, навіть найнікчемнішого, приводу порозважатися.

— Що вдієш, божественний Юлію!.. Будемо насолоджуватися життям, дарованим нам богами… Адже Епікур попереджає нас…

— Знаю, знаю, — урвав його Цезар. І за мить, почухавши голову мізинцем лівої руки, щоб не зіпсувати зачіску, він вказівним пальцем правої покликав до себе Метробія.

— Слухай, — вимовив він.

Метробій негайно залишив своїх товаришів й квапливо підійшов до Цезаря. Один з мімів крикнув йому вслід:

— Чекаємо на тебе в харчевні Ескулапія!

— Зараз прийду, — відповів Метробій і, наблизившись до Цезаря з медоточивою посмішкою вимовив: