Читати книгу - "Плавучий острiв"

— В мене виникла чудова ідея! — шепоче Пеншіна.

— Яка саме? — питає Івернес.

— Я зараз як бабахну кулаком по кнопці цього приладу, то вони одразу прийдуть до згоди…

— Не треба цього робити! — каже Фрасколен, затримуючи дужою рукою «Його високість».

Невідомо, чим закінчилася б ця пригода, якби раптом не пролунав постріл…

Але він надійшов не з батареї Хвилеріза. Добре було чути, що стріляли з моря.

Натовп занімів спантеличений.

Що може означати постріл із гармати, яка не належить артилерії Стандарт-Айленду?

Телеграма, надіслана з Штирборт-Гарбора, майже негайно роз’яснює цю загадку.

За дві чи три милі від плавучого острова гине судно, воно подає гасла лиха і просить допомоги.

Несподівана і щаслива розв’язка! Тепер нікому не спаде на думку ані сперечатись перед електричним приладом, ані салютувати, відзначаючи перехід через екватор. Зрештою, і час уже минув. Плавучий острів перетнув заповітну лінію, а з жерла гармати так і не пролунав традиційний постріл. І це, безперечно, навіть на краще для честі родин Танкердонів і Коверлі.

Сквер спорожнів. Юрби людей вирушають пішки — адже електричний транспорт не працює, - поспішаючи до молу Штирборт-Гарбора.

А втім, почувши гасло з моря, черговий офіцер уже вжив заходи для порятунку. Один з електричних катерів, пришвартованих у гавані, миттю пустився в море, наче стріла. І саме в ту хвилину, коли натовп дійшов до порту, катер повернувся у гавань із потерпілими, яких ледве встиг зняти з судна — його в той момент поглинула безодня Тихого океану.

Це судно — малайський кеч, що весь час від Гавайських островів йшов слідом за Стандарт-Айлендом.

Вранці двадцять дев’ятого серпня «перлина Тихого океану» тихо просувалась серед островів Маркізького архіпелагу між 7°55′ і 10°30′ південної широти і 141° і 143°6′ західної довготи за паризьким меридіаном. Від Сандвічевих островів вона пройшла відстань у три з половиною тисячі кілометрів.

Маркізький архіпелаг називають ще й островами Мендани за йменням іспанця, — що відкрив 1595 року південну частину цієї групи. їх називають також островами Революції, бо 1791 року[82] капітан Маршан побував на північному заході цих островів. Звуться вони також і архіпелагом Нука-Хіва, бо таку назву має найзначніший з островів архіпелагу. Проте справедливіше було б назвати їх іменем Кука: славетний мореплавець обслідував їх у 1774 році.

Погоджуючись із цими міркуваннями комодора Сімкоо, Фрасколен додає своєю чергою:

— Ці острови можна з однаковим правом називати й французьким архіпелагом, бо на Маркізьких островах ми майже у Франції.

Дійсно, першого травня 1842 року контр-адмірал Дюпеті-Туар, командувач постійним військово-морським флотом в Тихому океані, ім’ям Франції заволодів цим архіпелагом. Близько тисячі і до двох тисяч миль відмежовують його від американського узбережжя, від Нової Зеландії, Австралії, Китаю, від Молуккських і Філіппінських островів. Хвалили чи засуджували контр-адмірала, зважаючи на такі обставини, за його вчинок? Опозиція картала його, урядові кола — схвалювали[83].

— Та чи ж є у нас на цих островах, — питає Фрасколен у свого люб’язного чичероне, — більш-менш значні військові сили?

— До 1859 року, — відповідає комодор Сімкоо, — в Нука-Хіва стояла залога морської піхоти. Коли її відкликано, охорона французького державного прапора була доручена місіонерам, які не дозволили б спустити його й обов’язково стали в оборону.

— А тепер?

— На Тайо-Хае ви знайдете лише резидента, кількох жандармів і тубільних солдатів під орудою одного офіцера, який виконує також обов’язки судді…

— Що веде справи тубільців?..

— Тубільного населення і французьких поселенців.

— Отже, в Нука-Хіва є поселенці?

— Так… мабуть, із двадцятеро.

— Замало, щоб організувати з-поміж них симфонічний оркестр, хіба що поганенький, з самих сурмачів!

Та й справді, в той час, як Маркізький архіпелаг, що простягається на сто дев’яносто п’ять миль у довжину й на сорок вісім у ширину, займає площу близько тисячі двохсот квадратних кілометрів, його людність не перевищує й двадцяти чотирьох тисяч, отож на тисячу тубільців ледве припадає один поселенець-колоніст.

Чи ж збільшиться населення Маркізьких островів, коли між двома Америками прокладуть новий морський шлях[84]? Це покаже майбутнє.

Що ж до Стандарт-Айленду, то його мешканців побільшало відтоді, як п’ятого серпня була врятована команда малайського кеча.

Їх десятеро, якщо не рахувати капітана, дуже рішучої на вигляд людини, як ми вже казали. Капітанові років сорок, звуть його Саролем. Його матроси — кремезні хлопці з тих племен, що заселюють найдальші острови Західної Малайї. Три місяці тому цей Сароль привів їх з вантажем копри[85] в Гонолулу, де Стандарт-Айленд зупинився на десять день. Як і повсюди, поява штучного плавучого острова викликала в них зачудування. Правда, вони не побували на острові, бо дістати дозвіл на це було дуже важко, та не треба забувати, що їхній кеч часто виходив у море, щоб оглянути зблизька Стандарт-Айленд, і об’їздив його на відстані півкабельтова. Настирливе маячіння цього судна