Читати книгу - "Язиката Хвеська"

— А у мене, — Чортів теж зробив ковток, — донька в дівках засиділася. Бачиш сам — діти вже познайомились і подружились.

— А моя молодша донька англійську мову знає! — виклав черговового козиря Рикалов.

— А моя з ним без мови — язиком говорити буде! — у Чортіва теж були козирі в цій грі. — І своїм язичком швидше з ним порозуміється, ніж твоя з ним — своєю англійською мовою!

— А моя молодша — молодша за твою! — не здавався Рикалов.

— А я — мер! — все одно Чортів тримав козирного туза в цій грі. — І все, як той казав!

— ДА?

— ДА!

Як людина, котра виграла свого часу в карти міський базар, Рикалов визнав — бити козирного туза можна тільки джокером, але джокера в цій колоді нема.

— Нехай, — здався він, проте остаточно зброю не склав. — У такому разі — сам знаєш, як такі справи робляться! Згоден?

— По руках. Скільки?

— Цього разу тариф подвійний, — Рикалов допив свій віскі. — Враховуючи критичний вік твоєї доці, критичні обставини і економічну кризу загалом.

Чортів покрутив свою склянку в руці. Йому раптом стало чомусь шкода Рикалова — адже вони від самого початку грали не на рівних.

— Може, в нього, Марселя цього, який брат є? — безнадійно запитав він. — Будемо родичами…

— А ми хіба чужі? — наїжачився Рикалов.

— Тоді чого ж ти, раз такий свій, подвійний тариф мені виставляєш? Криза в нього, шмиза в нього…

— Ну і хрін із тобою, — махнув рукою Рикалов. — Давай по звичайному!

Чоловіки в несподіваному пориві ніжності обнялися і поцілувалися.

Могло здатися, що Коля Зубок обнімає і цілує Максима Бойка.

Насправді біля ресторану, на подвір'ї, Зубок термосив товариша, який вийшов подихати і не помітив, як закуняв, присівши біля стіни і притулившись до неї спиною. Так Микола, протверезівши від переляку, знайшов його і почав смикати, виводячи з алкогольної нірвани.

Нарешті Бойко розтулив повіки і глянув на Зубка каламутним поглядом.

— У-у-у…, — прогудів він.

— Макс, ти говорити можеш? — тривожно запитав Коля.

— Угу, — почулося у відповідь.

— А слухати? — не вгавав Зубок.

— Угу.

— А думати? Тільки головою, а не жопою?

— Нє-а…, — чесно признався Максим. — Я вже все придумав.

Зубок голосно гикнув.

— Думай знову. Тільки головою. У нас у всіх проблема.

— У нашої з тобою країни, чувак, останніх триста років взагалі одні проблеми…

— Уф-ф-ф! — видихнув Зубок, обдавши приятеля перегаром, і з наступним видихом повідомив: Чортів Рикалову нашого… вашого негра — продав!

Глибинна суть сказаного не хотіла доходити до Максима.

— У рабство? — запитав байдуже.

— У зяті! — Зубок готовий був кричати від розпачу. — Ти можеш послухати чи ні?

— Говори, — так само байдуже кивнув Максим. — Тільки зрозумілими словами. І простіше. Хто кого кому продав?

Зубок про всяк випадок роззирнувся довкола — раптом у темряві хтось ховається і підслуховує їх.

— Мені тільки що Боженко п'яний похвастався! А йому — сам мер! Молодець, каже, Гриша, зятя мені з Америки привіз! Тепер, значить, проси, чого хочеш…

Потроху до Бойка починала доходити суть катастрофи.

— З якої Америки? Якого зятя?

— З мальованої Америки! — Микола ледь не плакав. — Ми ж їм сказали, що цей Марсель — син американського мільйонера.

— І вони… вони справді купилися?

Як би Максим не напився, він уже цілком усвідомлював: ситуація, яка склалася, мало чим відрізняється від результату, якого домагається кожен журналіст, причому — не лише «жовтих» засобів масової інформації.

Всі хочуть, аби їм вірили.

Між іншим, хочуть цього не тільки журналісти. Політики теж наввипередки змагаються за людську віру. Навіть письменники-фантасти, вигадуючи пригоди на інших планетах. Хочуть, аби в ці пригоди і ці планети хтось, крім них самих, щиро повірив.

Отже, і мер міста, і Григорій Боженко, якого не посвячували в подробиці всієї цієї операції, і бувалий у бувальцях бандит Рикалов повірили: негр Марсель, продавець секунд-хенду з-під Шулявського мосту — син американського мільйонера, який на короткій нозі з американським президентом, темношкірим Бараком Обамою.

— Значить, купилися? — повторив Максим.

— А ти думав? Ми ж так і хотіли, аби вони повірили! Бачив, як оте опудало, Проня ця Прокопівна, на негра запала? Отож! У Рикалова теж донька, тільки молодша за Чортіву і красивіша. Бандит холостого американця вже їй пригледів у чоловіки. Дарма, що кольоровий. Головне — американець.

— Ми їм…, — Бойко проковтнув невидимий комок, — Ми їм хіба сказали, що Мерсель холостий?

— Вони не питали, чи він жонатий, — пояснив Зубок. — Подробиць Боженко не знає, але загалом ситуація виглядає так: Чортів Рикалову відступного заплатив, щось біля півлимона «зелених».

— П'ятсот тисяч доларів за негра? — Бойко тільки тепер зрозумів, як це — коли очі лізуть на лоба.

— За сина американського мільйонера, — уточнив Зубок. — За право одружити його на своїй Оксані. Ну, не відразу заплатив і не все — готівкою. Думаю, вірніше… Словом, Боженко думає: Рикалов дасть Чортіву тисяч сто готівкою, а на решту суми частину свого бізнесу йому чи комусь із його великої рідні передасть. А Боженку, відповідно, тендер дає, як він і хотів. Той, звичайно, від радості кип'ятком пісяє. Обіцяв за годину гонорар нам… вам віддати. Заробили чесно. Оксана вже до весілля готується і в Америку чемодани пакує.

— Прямо зараз почала пакувати?

— Ну, це я образно… Фігурально…

Марсель, за відомостями Бойка, знімав однокімнатну квартиру разом із дружиною і навіть не мав українського громадянства. Якщо про це все дізнаються Чортів з Рикаловим, фігурально висловлюватися вже нікому не доведеться. З ними всіма, включаючи Колю Зубка, вчинять конкретно, реально і — без жодних перебільшень! — страшно.

Навіть уявляти не хочеться, що зроблять з ними мер, начальник міліції і колишній бандит, об'єднавши зусилля.

Максим подивився на годинник, відчуваючи, як алкоголь вивітрюється після всього почутого навіть у липневу вечірню задуху.

— Так, — промовив він рішуче, тоді повторив: — Так. Як раз нуль-нуль, нуль-нуль. З боєм годинника Попелюшка тікає з балу від прекрасного принца, бо карета перетвориться на гарбуза, коні — на щурів, а розкішне плаття — на лахміття. По конях! Командуй, Коля!

Завершення цього довгого дня так само фіксувалося Максимом певними короткими фрагментами.

… Ось воєнком Аніфанов і начальник міліції Товкач ведуть під руки помічника депутата Костю Бабкіна. За ними самотужки пересувається помічник народного депутата Сєва Присяжний. Вони горлають на чотири голоси пісню, причому — кожен свою.

… Ось Григорій Боженко