Читати книгу - "Щит і меч"

— Ти добре заробляв, коли торгував картинами? — як завжди несподівано, проскрипів Штейнгліц.

Вайс розгадав цю провокаційну манеру: самим запитанням поставити людину в таке становище, нібито про неї вже все відомо, цікавлять лише окремі моменти, — ось як зараз. Чи багато він заробляв. А те, що він торгував картинами, — це, мовляв, для майора безсумнівне.

— Ні, — сказав Йоганн. — Я ніколи не торгував картинами. Інженер Рудольф Шварцкопф, брат штурмбанфюрера Віллі Шварцкопфа, був колекціонер, і на його замовлення я робив плафони для спеціального освітлення картин, а коли я їх установлював, пан Рудольф знаходив час, щоб пояснювати мені позитивні якості його полотен.

Після довгої паузи Штейнгліц промовив, не розтуляючи губів:

— Ця картина з «Пакет аукціону» виявилася підробкою. Довелося її викинути!

— Винуватий, пане майор! — з полегкістю згодився Вайс, розуміючи, що Штейнгліц, підготував цю версію на випадок, коли б полотно Ліотара справді призначалося комусь із високопоставлених осіб.

Усі ці дні разом з майором у машину сідав чоловік у цивільному; тримався він із Штейнгліцом досить незалежно. Двічі вони відвідали лодзинську тюрму, потім, прихопивши з собою якогось поляка — теж у цивільному, але з військовою виправкою, — наказали їхати в Модлін. По дорозі зупинялися в містах, де були тюрми або старі фортечні будівлі, перетворені на місця ув'язнення. З окремих слів Йоганн зрозумів, що вони шукають офіцера польської розвідки, який украв у німецькому військовому міністерстві багато секретних документів і навіть добув начерк плану нападу на Польщу. Але польський генеральний штаб відмовився вірити своєму розвідникові, і після повернення на батьківщину його запроторили в тюрму.

А поляк, котрий їхав з ними, теж був агент польської розвідки в Німеччині, та, судячи з усього, провокатор, двійник, працював на фашистів. І він переконував Штейнгліца, що треба негайно ліквідувати того офіцера, якого вони шукали, якщо, звичайно, пощастить його знайти в одній із тюрем.

Майор мовчав, мовчав і німець у цивільному. А коли поляк попросив спинити машину в безлюдному місці й пішов у кущі, німець у цивільному сказав:

— Якщо той погодиться на нас працювати, нехай повідомить яку-небудь польську організацію, що цей служив нам, — вони пристукнуть. Дурень, котрий звик, щоб за нього складали дезінформації! А потім ми тому допоможемо перебратися через Ла-Манш, і англійці самі знову закинуть його сюди. Буде збирати патріотів докупи. Не бігати ж за кожним окремо!..

Біля воріт модлінської фортечної тюрми Вайс простояв більш як добу. Прикмети провокатора-поляка він добре запам'ятав і навіть у думці вклав їх у шифровку.

На світанку до машини підійшли майор і німець у цивільному. Вайс запитливо глянув на Штейнгліца.

— Лодзь, — наказав майор. Обличчя і в нього, і в його супутника були сердиті, стомлені.

Цілу дорогу обидва пасажири понуро мовчали. Коли під'їхали до Лодзі, цивільний сказав уривчасто:

— Якби він після всього вижив, можна було б, мабуть, погодитись на його прохання.

— Авжеж, — кивнув головою Штейнгліц. — Розстріл — це почесно.

Німець у цивільному всміхнувся, очевидно, згадуючи про щось кумедне, спитав хвальковито:

— Ти помітив, на нього спочатку справило приємне враження, — і зробив такий рух зігнутим вказівним пальцем, немов натиснув на спусковий гачок, — коли я в його присутності того пройдисвіта, який його зрадив?.. — Зітхнув. — Було добре продумано. Але ми зробили все можливе.

Майор кивнув, згоджуючись.

Йоганн спершу машинально додавав швидкості, але потім піймав себе на тому, що його тягне врізати машину разом з пасажирами в першу-ліпшу вантажну машину, і навіть прикинув, як зручніше з кабіни вискочити. Та це не було б розплатою. Це було б злочинною слабістю перед тією справою, якій він служив. Він примусив себе поступово збавити швидкість. Руки в нього стали вологі. Перед очима поплив туман. Йоганн відчув, як раптом він зразу ослаб від голоду, від безсонної ночі в машині, від усього того, що йому довелося зараз ворожити…

Але, зупинивши машину біля під'їзду готелю, відчинив дверцята, виструнчився, придержуючи їх ліктем, козирнув і, віддано дивлячись в лице Штейнгліцові, запитав:

— Які будуть далі вказівки, пане майор?

Не діставши відповіді, так само квапливо забіг наперед, штовхнув вхідні двері, взяв у портьє ключ, ідучи на певній відстані від Штейнгліца, піднявся сходами, знову забіг наперед і відчинив двері номера.

В номері став біля вішалки, з готовністю чекаючи розпоряджень.

Майор стомлено опустився в крісло, скинув спершу один чобіт, потім другий. Вайс подав йому пантофлі, забрав чоботи й пішов до машини.

З багажника витяг мазь для взуття, щітку і з такою люттю начистив чоботи, ніби хотів спокутати свою миттєву слабість у машині, ніби ця робота була добровільною карою за слабовільне, на мить, відступництво від чекістського обов'язку, який владно вимагає од нього постійної, невідступної мобілізації всіх душевних сил.

Коли Вайс приніс блискучі чоботи в номер, його пасажири спали: Штейнгліц — на дивані, людина в цивільному — на майоровій постелі.

Вайс узяв черевики й одяг людини в цивільному, вийшов у тамбур і так довго шукав на вішалці взуттєву й одежну щітки, аж поки ознайомився з усім, що було в кишенях пальта, штанів, піджака. Потім поклав одяг так, як його кинули на стільці. Спустився вниз, одвів машину в гараж, помив, відлакував замшею, заправив пальним.

Прокинувся, як і звелів собі, о 3-й годині ночі і о 4-й годині 27 хвилин закінчив шифровку телеграми й переніс її тайнописним складом на звичайну поштову листівку.

«Полковник Курт Шнітке, Курт Шнітке», — двічі написав Йоганн, щоб переконатись, що ім'я одного з керівників Кенігсберзького розвідувального відділення абверу, спеціалізованого для дій проти Радянського Союзу, розшифрують правильно. Він передав також, що Шнітке одержав секретний наказ про негайне сформування штату керівників для диверсійних шкіл на території Польщі, повідомив шифр адресу розвідувального відділення абверу в Кенігсберзі й те, що це відділення зажадало двадцять комплектів літнього обмундирування командного складу Червоної Армії.

На ранок, коли Йоганн подав машину до під'їзду готелю, майор наказав одвезти його на аеродром.

Уже виходячи з машини, Штейнгліц, як завжди,