Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

… Сліпучим полиском майнула перед очима макрель, налякана нею зграйка коралових рибок іскристими зорями кинулася врозтіч. Та поєдинок виграє черепаха — все глибше тягне мене вниз. Знесилений боротьбою, відпускаю її, а сам виходжу на берег.

Місячна ніч чаклує над світом, мережить йому стобарвий серпанок. Я стомлено падаю на пісок. І в такт хвилям, що набігають з безвісті, шалено б’ється моє серце.

Розмірено, як ритм океанських хвиль, іде на кораблі життя. Вахта — короткий спочинок — знову вахта. Мені вона випадає і вдень і вночі. Та якою б не була ця одноманітність, у ній завжди є щось нове й неповторне. З містка відкриваються неозорі далі: голубе склепіння неба, безмежжя блакитної води. Сліпучо-вогнисте сонце. Люблю я його торжество! Здається, що й серце повниться світлом і світло струмує в жилах. А скільки чарівності в цих темно-зоряних ночах. Золотобоким, гойдливим човником з-за хмар випірнув місяць. Час молодика. Остров’яни звуть його валамбао. Місяць — молодий, як і все, що відбувається в навколишній природі, пов’язують з віруваннями: коли народжується місяць, люди очікують, що прийде щастя.

Ми йдемо на південь, далеко від екватора. Під тропіком Козерога, за півтори тисячі миль від африканського берега і по сусідству з Мадагаскаром, розкинувшись уздовж двадцятої паралелі, лежать Маскаренські острови, названі так на честь їхнього відкривача — португальця Педру ді Маокареньясу.

Що ми знаємо про них? Обмаль, майже нічого, бо кораблі нашої країни дуже рідко причалювали до цих берегів.

— Індійський океан, — мовив штурман, — увагу океанологів привернув значно пізніше, ніж Тихий чи Атлантичний, хоч морські путі пролягали тут ще в сиву давнину. Із заходу на схід пересікали його фінікійці й арабські купці; з північного сходу на захід торували путі остров’яни Суматри і Яви.

Більшість островів було відкрито тільки в шістнадцятому столітті, як і Маскаренські, але народи Сходу знали про них значно раніше… З давніх часів до нас дійшли відомості, що мореплавці країн арабського халіфату вже у восьмому столітті перетинали Індійський океан і сягали аж до Великих Зондських островів — сучасної Індонезії. Тоді ж аравійський купець з Басри Сулейман дістався берегів Китаю.

У шостому столітті до Індії, Цейлону, Малакки ходили візантійські купці. А в часи великих географічних відкриттів розширюються, виднокола планети і для слов’ян. Ще раніше Афанасій Нікітін, перепливши Аравійське море, відвідав державу Бахманідів — Індію.

І все ж, незважаючи на численні плавання і на серйозне зацікавлення стародавніх географів, обриси земель Індійського океану, нанесені на перші карти, були неточні або й зовсім хибні…

Ми наближалися до Маскаренського архіпелагу. Зима, а спека, млосна задуха. Із грудня тут починається жарка пора. Та циклони виникають пізніше — в лютому, ті циклони, що все змітають на своєму шляху. Правда, вітри не завжди дотримуються чіткого графіка.

А поки що немає порятунку від злив. Вода цебенить, хлюпоче, ллється, ніби почався всесвітній потоп. А мені в таку негоду на вахту.

— Нехай шаленіє, — відзначив капітан, — аби не розійшовся справжній циклон.

Євген Андрійович щойно увійшов до ходової рубки, де я, передавши стерно напарнику, стояв, стежачи за горизонтом.

— Іди-но, хлопче, сюди, — покликав капітан, розгорнув карту. Масна чорна лінія позначала район, де ми перебували. Вістря пунктирних позначок спрямоване на південь.

— Зрозумів?

— Не все, — щиро зізнався.

— Салага! — зітхнув капітан. — Пора б розбиратися — не перший місяць морячиш. Дивись, — він показав на паралелі 6° і 15° південної широти. — О цій порі тут зароджуються циклони. Остров’яни звуть їх орканами. Потім вони мчать на південний захід, саме сюди, де ми перебуваємо.

— Виходить, дощ — перша ознака циклону?

— Не зовсім так, — відповів Євген Андрійович, згортаючи карту. — Тропічні циклони супроводжуються ще й великою хмарністю, сильним хвилюванням моря. Ну, а у нас поки що тільки незначна депресія.

Отже, циклон не перешкодить нам зайти на острів.

На світанку вдалині засиніли гори. То був Маврікій, один з островів Маскаренського архіпелагу. Як і інші вулканічні суходоли, його видно за десятки миль. У давнину мореплавці сприймали ці гори за південне закінчення Африки, не підозріваючи навіть, що це окремий суходіл.

До відкриття Суецького каналу через Маврікій пролягав жвавий торговельний шлях. Серед численних острівців і скель, розкиданих у безмежжі океану, на купецькі кораблі, що з країн Сходу везли прянощі й коштовності, очікували морські розбійники. До заселення острів був пристановищем піратів: під його прикриттям ховались їх всюдисущі кораблі. Тут «джентльмени удачі» закопували награбоване.

Островом скарбів, романтичною землею називають його шукачі пригод, хто приїздять сюди з надією віднайти дзвінкі піастри. «Історія Маврікія тісно пов’язана з португальськими, французькими та англійськими мореплавцями. Острів, де мешкає понад 700 тисяч африканців та індусів, можна вважати земним раєм. Недаром кажуть: «Боже, зроби Маврікій першим, а рай другим! Люди тут справді знайшли свій рай», — такими словами