read-books.club » Фантастика » Золото і кров Сінопа 📚 - Українською

Читати книгу - "Золото і кров Сінопа"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Золото і кров Сінопа" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 91
Перейти на сторінку:
прогримів, коли яничари вже були на такій відстані, що можна було розгледіти вираз гніву і безстрашшя на їхніх лицях. Чимало дітей султана повалилося на брук з прокльонами й зойками. Решта, виблискуючи ятаганами, затято гнали коней на козаків. Другий залп виявився влучнішим від попереднього; забилося в судомах також кілька підстрелених коней. Уцілілі ж воїни Аллаха, уздрівши, як ловко козаки міняють незаряджені пістолі на заряджені, і усвідомивши марноту прямого нападу, раптом різко осадили коней, аж вони поставали дибки, і повернули назад. Піші, поступившись їм вулицею, дали залп з мушкетів по козаках. З десяток православних упало. Тим часом решта козацького війська, оббігши оселі, уже заходили в тил мушкетникам… Зіткнулися голови двох чорних комет, хвости яких губилися в десятиліттях страждань і горя. Не було чутно ні зойку, ні стогону, тільки брязкала сталь і клубочилися хмари помсти й ненависті над бойовиськом. Струмки християнської і мусульманської крові, змішавшись, стікали по бруківці.

Абу-ль-Хасимова душа ще не була в тілі, але ось-ось мала ввійти в нього. І вона ввійшла, принісши гострий біль у чолі. Ніздрі лоскотнув дим, а до слуху долинали розпачливі зойки. Він знав: горить Сіноп і кричать його жителі. Спробував звестись на ноги, але спромігся тільки сісти. Та враз сахнувся, бо внизу зяяла прірва — він сидів на краю муру… Палали оселі, у внутрішніх дворах металися люди. Вулиці були запружені гяурами, котрі тягли в гавань килими, скрині, одяг. На землі лежали мертві воїна Аллаха. Білі, розметані по бруці плащі робили їх схожими на забитих птахів. У горішній частині міста лунали постріли; то відступали до західної брами рештки яничарської команди. В пам’яті Абу-ль-Хасима постало нічне видіння — чоловік з круком. “О, Аллах акбар, то таки був знак біди!” — подумав він. В яничарській школі молодого воїна вчили бути жорстоким з ворогами. Побачене з високої стіни фортеці так вразило, що незаймана юнача душа, котра щойно повернулася в тіло, знову покинула його; спина впала на холодний з ночі камінь.


Сава кинувся до оселі, що була неподалік від кріпосного муру.

— Стривай, Приблудо, — зупинив його Потурнак. — Не тут слід шукати твою Меланію. — Він показав на палац, збудований на пагорбі, з тесаного каменю двох кольорів — червоного й білого. — Там вона може бути.

Сторожа, втікаючи, не встигла замкнути брами. Вони вдерлися в двір з гуртом січовиків. Осібно від палацу стояв гарний двоповерховий будинок, на другому поверсі якого нависало чимало балкончиків з дерев’яними гратками.

— Гарем, — пояснив Потурнак, штовхаючи двері.

Вони опинились у великій, просторій залі. Біля входу на них вирячився гладкий євнух. Пропищавши щось дитячим голосом, він кинувся до сходів, що вели на другий поверх. У приміщенні з мармуровими колонами і мозаїчною підлогою стояли, сиділи й лежали на килимах жінки у тонкому шовковому вбранні. Всюди панував запах парфумів. Зчинився лемент. Сава, збитий з пантелику жіночим криком, позадкував до дверей.

— Тихо! — закричав Потурнак. — Чи є поміж вас православні?

Лемент ущух. Жінки перелякано збилися в гурт.

Петро повторив запитання турецькою — ніякої відповіді. Тим часом Сава шукав поглядом Меланіїне обличчя. І тут з гурту вискочила жінка, слідом — ще одна. Перша — чорнява — кинулась до Петра, щось кажучи не зрозумілою Саві мовою. Друга — білява. Петро щось сказав чорнявій її мовою, вона відповіла.

— Немає тут, брате, українки на ім’я Меланія, — мовив Петро. — Ця жінка — молдаванка і перебуває в гаремі майже рік; а білява — полька. Вони напевне знали б.

Петро співчутливо подивився на обох дівчат:

— Біжіть, голубки, в порт. Скажете людям біля наших суден, що Петро Потурнак прислав. Заберемо вас.

— Петря, — звернулася молдаванка до Потурнака і щось почала йому казати.

Сава завважив, як рішучість на обличчі товариша поступається місцем заклопотаності.

— Вона каже, що кілька місяців тому один місцевий купець привіз із Кафи двох українок. Але не для себе, а на продаж. Як їх звати, вона не знає.

— Звідки їй про це відомо?

— Від євнуха, — переказав Петро відповідь молдаванки. — А ще євнух говорив, що вони дуже гарні і що купець сподівається на них добре заробити.

— Нехай скаже, де живе гендляр, та хутко біжімо, — заквапив Сава.

— Зажди. — Потурнак знову звернувся до молдаванки, і вона сказала: Ібн-Туфейля.

— Ібн-Туфейля! — ревнув Петро і щось додав турецькою.

Євнух, який перелякано дивився з тераси, де були двері в кімнати мешканок гарему, збіг сходами вниз. Це був старий чоловік з великою головою на довгій шиї. Його обличчя вкривали хвилясті зморшки обвислої шкіри; червоні вирячені очі сльозились і дивились дурним і лихим, як у гадюки, поглядом. Від того погляду у Сави по шкірі пішов мороз. Під невеликим гулькуватим носом рот нагадував дірку, загратовану рідкими вищербленими зубами. Нижня губа обвисла на бороду, і він, здавалося, не говорив, а кумкав, немов жаба. Петро став його про щось розпитувати.

— Ібн-Туфейля каже, що дівчат мали повезти до Стамбула і що, крім них, жодної жінки сюди не привозили. Раби-чоловіки були, багато з них і зараз тут. А от жінок тільки ті дві.

Петро запитав, де живе гендляр і, почувши відповідь, змінився в обличчі. Тоді прошепотів щось турецькою, чим викликав подив у булькатих очах Ібн-Туфейлі.

— Шляхи Господні несповідимі, — знову сказав Потурнак. — Ходімо, брате.

Біля дверей він зупинився, окинув поглядом гарем; кілька його мешканок стояли, просвічені сонячним променем з вікна, і здавалися голими.

— По-моєму, Саво, ми їх розчарували.

На подвір’ї рубалися січовики з яничарами. Діти султана, зазнавши втрат і повтікавши через східну браму, тепер повернулись і, скориставшись із розпорошеності козацького війська, кинулись захищати майно Насиф-баші — володаря Сінопа. Сам господар палацу з невеликим загоном особистої охорони, чотирма дружинами та найближчими родичами гнав учвал коней по стамбульській дорозі.

Посеред

1 ... 38 39 40 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золото і кров Сінопа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золото і кров Сінопа"