Читати книгу - "Планета трьох сонць"

— Ось вам i сюрприз номер один!.. Огляньте, прошу, протилежний схил, чи немає там паразитарних кратерiв?

Приймач замовк.

Грубер зловтiшно посмiхався. Небезпека, що загрожувала вченим, вплинула на нього, як цiлющий бальзам.

«Не один я вскочив у халепу, їм теж капає за шию! — втiшав вiн себе. Хай їм грець! Коли я мушу гинути, — хай гинуть всi! Хай уся Кварта разом з Землею, з усiм Всесвiтом розпадуться на атоми!»

Його вiдiрвав вiд думок голос Фратева:

— На пiвнiчно-захiдному схилi вулкана є два другоряднi кратери. Однак, здається, вони забитi. Дим з них не виходить.

— Дякую. Цього досить. Бiля головного кратера прилаштуйте сейсмограф з передавачем i повертайтесь. Треба якнайшвидше братись до гравiтацiйного передавача. Ви ж уявляєте, як нетерпляче ждуть на Землi нашої вiдповiдi.

— Дозвольте ще одне запитання, товаришу Навратiл. Який ухвалили вирок отим трьом мерзенним «братчикам»?

Грубер широко вiдкрив повнi жаху очi й затремтiв усiм тiлом. А розмова невблаганно продовжувалась. Приймач несхибно вiдтворював спокiйний голос академiка Навратiла:

— Ми вирiшили покiнчити з ними. Тiльки зачекаємо, поки наш присуд затвердить Всесвiтня Академiя. Шкодити нам злочинцi все одно не зможуть, а на розшук зараз нема часу…

— Отже, по багатьох роках знову кара на горло… Але це справедливо. Як iнакше карати зраду всього людства?.. — Фратев помовчав, а потiм сказав уже iншим тоном: — Коли я отак дивлюсь на нашого оповитого димом сусiда, менi на думку спадає ще одне запитання: чи не зробили б ми розумнiше, якби для майбутнього житла знайшли краще мiсце, нiж Накритий стiл? Вулкан нiколи не можна вважати хорошим компаньйоном.

— Ми це питання обмiркували, але кiнець кiнцем прийшли до висновку, що краще мiсце навряд чи знайдемо. Годину тому Свозилова повiдомила, що на узбережжi сусiднього континенту несподiвано з'явився довгий ланцюг вулканiв. Вони виростають з катастрофiчною швидкiстю, — «Стрiла» ледве-ледве уникла лиха… Мабуть, Кварта переживає зараз перiод великих геологiчних зрушень. Розташовуйся хоч у райському садку — все одно прокинешся на вершинi вулкана, — спробував пожартувати академiк. Сьогоднiшня нiч буде нам великою наукою: в пiдземному житлi залишатись бiльше не можна. Шукати iншого мiсця не варто. Оселимось просто на Накритому столi, а… Пробачте, мене викликає Свозилова. Про все iнше поговоримо вдома. Вимикаю…

Приймач замовк. У тоскнiй тишi тiльки моторошно завивав вiтер, та у шибки стукав пiщаний дощ. Лiтак гойдався, як легенький човник на розбурханих хвилях прибою.

Грубер схопився за шию:

— Покiнчимо… Кара на горло… — шепотiв вiн, як божевiльний. Насилу видрався на крiсло пiлота, посмикав за бездiяльнi важельки.

Безпорадно схилився на спинку крiсла, заплющив очi.

— Банани! — згадав вiн раптом.

Незважаючи на нестерпний бiль у затерплих ногах, Грубер поплентався до сумки, виловив з неї два довгастих плоди. Вп'явся в них зубами, не знiмаючи шкiрки. З шлунка по усiх судинах розлилося приємне тепло.

Взяв ще два плоди, пожадливо проковтнув.

Пiдлога пiд ним захиталась i непомiтно перетворилась на гойдалку, яка хиталась туди й сюди у теплому весняному повiтрi. Пiсля п'ятого плоду це була вже не гойдалка, а барвисто розмальована карусель, яка заносила п'яничку аж пiд хмари. Вiн ввижався сам собi могутнiм велетнем, який повинен схиляти голову, щоб не зачепитись за зорi, йому здавалося, нiби вiн має таку силу, що одним натиском пальця може розчавити цiлу армiю зразу.

— Ви, пiгмеї! Ви… Ви… хотiли мене судити! — зареготав вiн смiхом божевiльного. — Я розмету вас, як мурашок!

Грубер пiдвiвся, щоб здiйснити свою погрозу, але алкоголь вирiшив iнакше. Не зробивши й кроку, жалюгiдний п'яничка упав, як пiдтятий. Одразу ж забув про погрози, випростав руки i почав спiвати Не почув навiть, що замок у дверях кiлька разiв клацнув i до кабiни ввiйшли Краус i Мак-Гардi.

— Погано ми його зв'язали, вiн знову напився, — плюнув Краус, одвертаючись вiд п'яного.

Академiка Хотенкова ще змолоду захопила проблема, яка позбавляла сну багатьох майстрiв i учених, — таємниця страдiварок — скрипок, виготовлених славнозвiсним Страдиварiусом.

Чого у страдiварок такий надзвичайний звук? Чим пояснити те, що жодна скрипка їх досi не перевершила?.. Цi питання дуже хвилювали молодого студента. Вiн часто вiдвiдував Московську консерваторiю, де заслухувався мелодiйними тонами чудесних скрипок, i вирiшив будь-що розкрити таємницю, навiть коли доведеться вiддати дослiдженню увесь свiй вiльний час.

Захистивши дипломний проект, Хотенков з запалом узявся за розв'язання цiєї проблеми. Озброєний найточнiшими iнструментами, вiн дослiдив понад сто скрипок — вимiрював, розглядав їх пiд мiкроскопом, складав хитромудрi таблицi. Однак незабаром його, як здiбного iнженера, Академiя послала на будапештський завод «Астронавт», де виготовлялись мiжпланетнi лiтаки. Для страдiварок лишалось усе менше й менше часу. Пiзнiше, коли Хотенков був обраний академiком, про таємничi скрипки довелося забути.

А втiм, не назавжди. Коли його обрали головою астронавтичної секцiї Всесвiтньої Академiї i вiн приймав дослiдницький заклад, його попередник, мiж iншим, згадав, що серйозно цiкавиться скрипками Страдиварiуса. Вони потоваришували. Хотенков узяв з музею дорогоцiнний iнструмент. Але що далi, то частiше траплялось так, що, приготувавши прилади для дослiдження, вiн забував про них i перетворювався на музиканта.

Так i в той знаменний переддень великих подiй вiн стояв бiля вiдчиненого вiкна просторого кабiнету i грав.