Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Червоний Король прошипів:
— Не смій наближатися до неї!
— Чому? — далі всміхався Вітер. — Я не скривдив її. Навпаки, їй сподобалося літати зі мною! Чи не так, дівчинко?
Марічка мовчала. Сірий Король тепер дивився їй у вічі серйозно, навіть, схоже, ображено:
— Ти марно злякалася, я б тебе однак спіймав. Не варто було кликати його!
Потім помовчав трохи і додав:
— Коли б я тебе не підхопив, він би спалив тебе. Зізнайся, Вогню, вона б згоріла, впавши у твоє полум’я!
— Ні, — відрізав Червоний Король. — Вона б не згоріла.
Вітер зацікавлено поглянув на дівчину:
— Невже ти — вже Діва Вогню?
За неї відповів Червоний Король:
— Ні! Тебе це не стосується. Не чіпай її, бо я спалю все, що є на твоїй синій скелі!
Марічка побачила, що очі Вітра стали чорними, як грозова хмара.
— Тобі краще не ворогувати зі мною, бо куди вітер віє, туди і полум’я несе, затямив?
— Я знаю закони світу! — промовив Червоний Король, стискаючи кулаки. — І знаю, що воювати ми не можемо. Однак попереджаю тебе, Марічка — моя, і ніхто не забере її в мене.
Він ступив крок уперед і заговорив тихо, майже на вухо Вітрові:
— Тобі відомо, що коли вона стане Дівою Вогню, ми матимемо велику силу разом — вона і я. Чорних дедалі більше, скоро доведеться битися з ними. А тобі навіщо більше могутності? Ти — вільний, літаєш, де заманеться… Не чіпай мою дівчинку з Реальності.
— Взагалі-то, я і не збирався, — знову всміхнувся Вітер. — Просто вирішив погратися. Ну добре, бувайте, — він махнув рукою, перетворився на сірий вихор і зник угорі.
Червоний Король лагідно пригорнув Марічку і промовив:
— Ти б не згоріла, бо в тебе є вогненна сутність. Не вір йому. Я просто хотів врятувати тебе.
— Мені сподобалося літати, — тихо відповіла Марічка. — Але падати я більше не хочу.
До них наближався засапаний Кульбабка. Він майже впав біля Марічки, і жалібно зазирав їй у вічі. Червоний Король зітхнув:
— Ну ходімо вже додому!
Він змахнув плащем над Марічкою й Кульбабкою — і всі троє опинилися на подвір’ї Червоного Замку.
Життя у володіннях Червоного Короля вже здавалося Марічці зовсім непоганим, однак часом вона замислювалась: «А може, колись хтось таки допоможе мені здійснити мою мрію — повернутися додому?» Іноді вона згадувала про Арсеніку. Навіть одного разу наважилася запитати Короля, чи Арсеніка не з’являлась у Червоному Замку. Вогонь відповів: «Її тут немає», і Марічка зрозуміла, що вона навідувалася сюди, але Король не бажає про це розмовляти.
28. ВідплатаА тим часом, як Марічка знову жила у володіннях Вогню, її друзі працювали на тяжкій роботі за обіцянку отримати теплий одяг та харчі на дорогу. Вони збиралися йти на північ, туди, де у Долині Білих Каменів люди шукають відповіді на свої питання.
Однак уже сплинув місяць, а господар не поспішав віддавати хлопцям зароблене.
— Попрацюйте ще трохи! Тут годують і спати є де! — з поблажливою посмішкою повторював він. — Теплий одяг дорого коштує, а вам хочеться задарма!
— А як же наша домовленість? — стримуючи гнів, запитав Пашко.
— Я що, відмовлявся від своїх слів? — роздратовано промовив господар. — Буде вам усе, що просили. Але треба ще попрацювати.
Так минали дні й тижні. Якось Пашко, Денис і Макс зібрались увечері за клунею, щоб вирішити, як діяти далі.
— Може, пожалітися на нього сільському голові або ще комусь? — запропонував Макс.
— І кому повірять, нам — чужинцям, чи заможному односельцю? — відповів Пашко.
Макс зітхнув:
— Я не знаю, але сидіти тут довше безглуздо! Домовлялися ж про місяць!
Денис кивнув і додав:
— Таке враження, що нам взагалі не збираються платити. Я ж казав, він не просто так час тягне! До нього ж купці часто навідуються та інші різні люди, може, хтось Пашка впізнав.
Макс похитав головою:
— Денисе, ти краще більше думай, а менше говори!
Раптом друзі почули приглушені голоси на подвір’ї.
— А я й думаю, якісь вони підозрілі! — напівпошепки промовив господар.
— Зараз підійдуть мої хлопці і будемо брати! — сказав хтось. — Нам ще винагороду за них дадуть!
Більше не було чутно жодного слова, але шарудіння кроків підказувало, що господар з незнайомцем пішли з подвір’я.
— Це про нас! — зі страхом промовив Денис.
— То що, тікаймо? — Макс поглянув на Пашка.
— Атож, — відповів хлопець. — І замерзнемо в снігах, не дійшовши до Долини Каменів. Хутко йдіть лісом до ставка, що за селом, сховайтесь у верболозі й чекайте на мене. Візьму зароблене і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг», після закриття браузера.