Читати книгу - "Зорчина пісня"

Діти од сміху попадали на землю.

— Ото ненажера ластатий, — спересердя сказав Петрусь,— як на роботу, не докличешся...

Навіть Кузьмін не витерпів і теж зареготав.

На майданчику стояли ваги, лежали купи плетених кошелів і купа складеного брезенту. А далі, скільки сягає зір, тяглися до обрію рівні ряди бавовника. Червонясто-зелені кущі, а на них коричневі коробочки з білими ватяними кучерями.

— Тю-ю,— розчаровано сказала Галка.— Я гадала — бавовна... а це просто вата... Теж мені — бойове завдання! Ось якби хліб збирати...

— Вата? — перепитав Микола Іванович і обернувшися помахав рукою у бік шляху.— Дивіться, що таке ця вата!

Уздовж поля були встановлені саморобні барвисті плакати. Сашко Дмитрієв закріплював кожен лист на жердині цвяхами, щоб не зірвав вітер.

«Бавовна — це тисячі метрів тканини»,— а під написом намальовано бійця з гвинтівкою.

«Бавовна — це мило, стеарин, гліцерин!»

«Бавовна — це штучний шовк для парашутів!» — І десятки парашутистів опускаються на голови німців, які щодуху тікають.

«Бавовна — це вибухові речовини, порох!»

«Пам'ятай: збираючи бавовну, ти робиш набої, снаряди, бомби!»

— Оце так! — сказав Генько.— А подивишся — звичайна собі вата...

— Даєш бавовну! — вигукнула Галка. — Бий фашистських гадів!

Віра Іванівна роздала плетені кошики. Загін хлопців вирушив на інший край поля. Микола Іванович оголосив: загонові, який збере більше бавовни, буде надано звання «Смерть фашизму!», і хлопці, заздалегідь упевнені в своїй перемозі, марширували на свою ділянку з піснею:

Рахія, ніби човник, снувала поміж рядами від однієї дівчини до іншої, терпляче показуючи, як ліпше й швидше вибирати бавовну з коробочок. Коли пелена була повна, витрушувала бавовну в кошіль, а потім несла її до майданчика біля вагів. Гірка бавовни на майданчику зростала, дівчатка одна за одною висипали повні кошелі й бігом верталися на поле.

Прийшов од хлопців Кузьмін, пошукав виховательку, але вона була далеко. Перед очі йому потрапила Анка Чистова.

— Ви записуєте, скільки зібрали кошелів?

— Ні... а що?

Кузьмін не відповів. Витягнув з кишені галіфе записник, вирвав аркушик.

— Наталю Доможир! — покликав він.

Наталя кинула кошіль на півдорозі й підбігла до Кузьміна.

— Ось тобі папір і олівець. Сідай тут і записуй, хто скільки збере кошелів.

— Наталя найстарша,— почала була Анка, та Кузьмін не дав їй висловитися до кінця.

— Йди працювати, Чистова. Ти, здається, взагалі любиш обговорювати розпорядження старших?

І пішов.

Дівчатка одразу, наче за командою, кинули роботу й зібралися біля вагів. Розпорядження Кузьміна обурило їх.

— Наталя найздоровіша й сидітиме!

— Гей, комісаре! Ляхова! Чуєш?

На майданчик прибігла Галка з кошиком на плечі.

— Чого галас зчинили?

— Крага поставив Наталю кошики рахувати.

Галка підійшла до Наталі й скрутила їй дулю під ніс.

— А це бачила?

— Якщо вже так припекло рахувати, нехай Ніна Лапіна не працює, вона найслабіша,— мовила Анка,— я хотіла сказати Кразі, так він і слухати не захотів.

— Атож! — розпорядилася Галка. — Ніно, бери папір і сідай записувати.

Наталя підхопилася, заховала папір за спину.

— Ти що, сваволити надумала? Степан Федорович мені наказав! Я зараз Вірі Іванівні скажу!

— Гайда! Твій Крага швендяє руки в кишенях, а Вірванна з нами спину гне.

Зорка озирнулася. Далеко в полі маячила згорблена постать виховательки.

— А навіщо записувати? — запитала Зорка.— Ми ж усі разом... один загін. Хай кожний лічить свої кошики, а потім скаже.

— Голова! — вигукнула Галка й задоволено ляпнула Зорку по спині.— Нумо, дівчатоньки, завершуй мітинг! Нумо, нумо, Наталко, нічого сало нагулювати.

День видався спекотний, наче в степ ненадовго повернулося літо. Розмови поступово стихли. Була задуха, пилюка. Від спраги дерло в горлі, шерхли губи, вкриваючись бридкою плівкою. Навіть Галка, така невтомна на витівки, знітилася.