Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Фу-у-у, ти що обкінчався, дебіл галімий? Фу-у-у-у... — колінами відкинула його від себе, з відразою роздивляючись мутно-білі плями, що враз стікали з її стегон. — Давай вали звідси, цуценя недоношене. Чого витріщився? Забирай свої смердючі плавки і пензлюй додому... Мамка чекає... — на тих словах, відкопиливши нижню губу, з відразою витирала білим рушником своє тіло. — Чого дивишся, давай шуруй додому «ї-бака»!
Як він біг додому, як збирав речі, як сідав у електричку і обмінював в Одесі зворотній квиток додому, Аркадій майже не пам'ятав. Отямився він тільки в Києві на Московському мосту, коли дивився униз на буру, глибоку дніпровську воду, що мусила от-от прийняти в себе тіло божевільного юнака, чий перший сексуальний досвід виявився таким невдалим.
Що його тоді зупинило від цього безглуздого вчинку? Не повірите... Згадка про бабусю, яка його виховувала і яку він кохав навіть більше за батьків. У бабусі було слабеньке серце, і Аркадій напевне знав, що воно не витримає, коли бабуся дізнається про його самогубство. Отак стояв він на мосту і бачив у бурих потоках стареньке обличчя своєї сивої рятівниці, свого янгола-охоронця і заступниці перед Вищими силами, яка погрозила йому пальцем, і наказала йти додому, і жити далі, бо все минеться!
А й справді, згодом все минулося. Аркадій закінчив театральний інститут за фахом «актор театру та кіно», пішов працювати у театр, там познайомився, а згодом і одружився зі своєю нинішньою дружиною, в щасливому шлюбі народив доньку, а цього літа приїхав у гості до тещі, яка мала невеличку дачу на Кароліно-Бугаз, якраз неподалік від того місця, де сталися події тієї дванадцятирічної давнини.
Глава третя
Сварка
— Та пішла ти!
— Сам пішов, придурок!
— Жлобіха одеська!
— А ти — геній обісраний!!!
— Блін!.. — він задихнувся від злості, — уродка!
— Сам урод. Коли ти такий розумний, то де твої гроші? Сидиш на моїй шиї, ще й ноги звісив. Що баньки витріщив? Правду почув? Ти — нездара, зрозумів, ти ніколи нічого не зробиш путнього, і знаєш чому? Тому що ти не живеш, а тільки вдаєш, що живеш! Ти боїшся життя, але хочеш здатися таким сміливим і геніальним, а насправді ти — трус. А ще...
Марина не встигла договорити, що насправді являє собою її чоловік, бо їй в голову полетіла порцелянова чашка, наполовину повна ще гарячого чаю. Наче серпом розітнувши задушливе повітря, тьмяна цівка плеснула на цементні плити подвір'я, а чашка, вдарившись об дерев'яну стіну дачного куреня, вибухнула тисячами білосніжних скалків.
— Ах ти, козел! — ухилившись від чашки, з ненавистю в голосі проказала Марина і поглядом почала шукати щось таке, чим би можна було жбурнути у відповідь.
— Дітки, тихше, тихше сусіди ж почують! — з кімнати висунулася голова тещі Антоніни Петрівни. Спересердя Аркадій кинув і в її бік стиглим персиком. Теща завчасно сховалася і персик влучив у лутку.
— А-а-а-а-а, мені страшно, — залилася сльозами в глибині кімнати їхня п'ятирічна донька Марійка, яку бабуся саме вкладала спати.
— Та пішли ви! — люто вилаявся Аркадій на членів своєї родини і стрімголов, як був, у купальних шортах, чкурнув кудись у бік моря.
— Ну що? — знову висунулася з кімнати голова Антоніни Петрівни.
— Побіг топитися, трус нещасний...
Того ж вечора у записнику Аркадія з'явиться такий запис:
«5 серпня 1998 року. Середа.
Непересічна людина завжди перебуває у стані перманентного самогубства. Увесь матеріальний світ, усі плотські бажання входять у нерозв'язну суперечку з веліннями духу, який наказує тобі підкоряти свою тваринну суть і працювати над собою, не дивлячись ні на що. Вдень страшенно посварився з дружиною. Вчора я пообіцяв їй поїхати у Білгород-Дністровський за продуктами, але зранку, коли ходив по воду, біля артезіанської свердловини ніс до носа стикнувся з тою дівчиною, яка дванадцять років тому «зґвалтувала» мене на пляжі. Здається, вона мене не впізнала. Ще б пак! Хто я для неї такий? А от я її впізнав добре. Замість зачіски «каре» темного кольору стала тепер фарбованою білявкою. Лишилася такою ж стрункою, навіть ще гарнішою стала. Оце так зустріч!!! Я просто отетерів. Все в голові перемішалося. Вона набирала воду після мене. Я навмисне поставив каністри біля воріт і прослідкував, де вона тепер живе. ШОК!!! Вона живе на колишній дачі Голдіних! Як так сталося, мені ще належить зрозуміти. Повернувся додому, ліг у гамак і закляк, навіть на пляж з малою не пішов. Тупо так лежав і згадував «ту» нашу зустріч. У підсумку дружина, повернувшись з пляжу, накинулася на мене, як завжди, із звинуваченнями у моїй недолугості й обізвала трусом. Вона, навіть, сама не здогадується, як це слово мене чіпляє. Я таки справді трус і тільки вдаю з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після злучення тварина сумна», після закриття браузера.