Читати книгу - "Все правильно"

сукню (власну випускну!). Просто тому, що у школярки грошей на пристойну сукню не було. В Каті було багато чудових рис.Ліза, скільки вони знайомі з Катею, завжди бачила і намагалась витягти на поверхню те, що подруга якнайглибше ховала, вважаючи це непрактичною частиною власної натури. Можливо вона і непрактична, та навіть точно непрактична, така, що призводить до помилок і емоційних дій, але саме ці дії, ці помилки є передумовою подальшого успіху. Бо людина може розрахувати всі свої дії, але якщо Вищи сили не схвалять твій план, то він так і залишиться планом. А для схвалення потрібно довести, що ти людина, що ти відчуваєш поштовхи тих самих сил і зможеш різко повернути на життєвому шляху, якщо отримав підказку про провалля попереду. Бо, якщо не зможеш - тебе повернуть набагато раніше, або взагалі перекриють шлях. У кожного своя доля, і чим чутливіший ти до її поштовхів, підказок, тим менше шансів отримати сильного копняка.А копняки ніхто не любить, тільки от, всі реагують на них по різному. Катя, наприклад, на кожний, навіть не дуже сильний, натяк Долі реагувала, як розлючена кішка на загрозу для своїх дітей – кидалась одразу в бій, не роздивляючись, чого то Доля від неї вимагає. От і виходило, що отримувала вона багато з того, що бажала, але і платила за отримане подвійну ціну, за успіх у справах - розладом в сімейному житті, за любов дитини – її хворобами. І хоч іноді сама розуміла, що щось в її житті йде не так, зупинятись і переглядати «політику партії» вперто відмовлялась. Катя просто завжди б’ється до останнього, а потім, якщо раптом бій на 100% програно (і таке бувало, хоч і не часто) - філігранно вміє видавати поразку за перемогу, намагаючись до останнього не втратити обличчя. А все ж можна вирішити малою кров’ю, визнати помилку на самому початку, а не до останнього переконувати себе і інших, що все добре. Так у Каті зараз було зі шлюбом. Вона не кохала чоловіка з самого початку (переконувала себе і інших, але не кохала), не поважала його інтелектуальні здібності (чоловік тілоохоронець, для Каті, котра мала дві вищі освіти, був дивним фактом, але в якийсь момент вона таки зрозуміла, що варто брати те, що доля пропонує, бо двічі пропозиції не озвучують), але вперто трималась, переконуючи всіх, що все добре, і все так і має бути. Що саме цього вона прагнула. Трималась, але, іноді ходила «на сторону», і то лише була справа часу коли її шлюб розвалиться. Лізі було шкода подругу, але єдине що вона могла, це трохи підпитати її енергією, як сьогодні, і м’яко запропонувати зупинитись, озирнутись, зазирнути у власну душу, щоб зрозуміти, чого саме вона бажає. Лише матеріального достатку та збереження репутації сталевої леді, чи чогось більшого? Та чи зробить це Катя… Не факт. Але це її життя, тож активно переконувати у своїх інтуїтивних почуттях Ліза не вважала себе вправі, бо ж і сама помилялась, про що свідчили нескромні «пендалі» від Долі. Одним з таких навіть не копняків, а удару з розвороту - був для Лізи Маттей. Їй, дівчині яка дивувалась, як мати могла вийти заміж за тирана, який вимагав ледве не пританцьовування навколо нього з обідом, чистою білизною та тому подібним, дістався такий в чоловіки. Ні, все починалось наче гарно. Високий, статурний, розумний хлопець, сам почав за нею впадати. Приїздив за нею до студентського пансіонату і ходив хвостиком, поселився в гуртожитку на одному поверсі, всіляко підкреслював, як вона йому потрібна… Так, були моменти, які б зараз змусили її одразу замислитись на тему природи того кохання, але то зараз. А тоді, наївна дівчина, яка зрозуміла, що не хоче більше відчувати себе не потрібною, вбила в голову думку - можна змусити себе покохати. Просто підібрати людину, якій ти потрібен і переконати саму себе, що то - твоя доля. І вона таки це зробила. Шалена сила бажання бути коханою, помножена на логіку та стару, як світ, потребу жінки рятувати нещасних. Маттей знайшов правильний підхід, він віртуозно зіграв на слабких місцях Лізи, приручивши її, запевнивши в її життєвій необхідності і поступово зайнявшись коригуванням її особистості, пристосуванні до власних потреб, М’яко підказував, що їй носити, щоб йому більше подобатись, як фарбуватись, що готувати, з ким спілкуватись… На час, який вона провела з ним, до самого розлучення, Ліза була втрачена для оточуючих. Вона жила лише заради нього, і всі власні незручності, дискомфорт списувала виключно на свою недосконалість, неорганізованість, недостатність вмінь. Доля довго дивилась на це, то так, то інакше натякаючи та те, що час оговтатись, та Ліза не чула. А потім, мабуть, вищим силам набридло, і був той вечір…Вечір, коли вони з чоловіком святкували призначення Маттея на керівну посаду. Вечір, коли вона, розслаблена його гарним настроєм, дозволила собі пожартувати з офіціантом, який дивився на молоду жінку, що супроводжувала явно грошовитого відвідувача, як на диво. Давно вона не бачила такого погляду… Одна щира посмішка, але Маттей розлютився не на жарт. І то були не ревнощі, ні, то було цілковита сліпуча ярість, від того, що хтось може бути в той момент більш цікавий, аніж він… Чоловік так довго і акуратно привчав Лізу до думки, що жінка лише додаток до нього, що він в їх парі зірка, а вона так, сіра мишка, що просто не зміг вчасно зупинитись. На щастя для Лізи. Але на той момент вона так не вважала. Вона всіма силами намагалась втихомирити чоловіка, звести нанівець незрозумілий конфлікт, до того моменту, як він зі словами «та ти, що ти таке без мене!?» дав їй ляпаса. Він не зрозумів, він і справді не зрозумів, що зробив. Навіть більше - він вважав, що то вона має вибачатись. Але в той момент Лізу наче підключили до мережі в 360 вольт. Біль від удару одним махом зніс якусь м’яку браму, якою вона відгороджувала все своє незадоволення, біль, розчарування, що назбирались в ній за час шлюбу. А, як відомо, руйнувати подібні стіни набагато легше, ніж будувати. Вона роками зводила їх, по мірі того як дрібниці збирались, накопичувались, складались. Вона заганяла вглиб себе те, що не могла випустити, не вносячи безлад у стосунки з чоловіком, не засмучуючи його, не корегуючи його ідеально сплановане життя, в якому не було місця багатьом інтересам самої Лізи. Ні, спочатку