Читати книгу - "Вулик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чудово. А ви прийдете?
— Не знаю, якщо зможу.
Тещу дона Еміліо звуть донья Соледад, донья Соледад Кастро де Роблес.
Сеньйор Рамон виставив дубль п’ять, якому довго не міг знайти застосування. Дон Тесифонте повторює свій утертий жарт:
— Кому щастить у грі...
— І навпаки, капітане. Ви мене зрозуміли?
Дон Тесифонте кривиться, приятелі сміються. Донові Тесифонте насправді не щастить ні в коханні, ні в грі. Він цілі дні сидьма сидить удома, лише надвечір виходить зіграти в доміно.
Дон Пабло виграє партію і сидить замислений, майже не дивлячись на шахівницю.
— Слухай, Роке, вчора твоя своячка була не в гуморі.
Дон Роке з прикрістю махає рукою — мовляв, його цим не здивуєш.
— Вона завжди не в гуморі, либонь, від народження. Клята баба! Якби не мої дівчата, я давно дав би їй прочуханки! Однак терпіння і ще раз терпіння. Такі гладухи, та ще й до чарки охочі, довго не живуть.
Дон Роке гадає, що його справа — сидіти й чекати: одного дня кав’ярня «Утіха», як і чимало інших речей, перейде до його дівчаток. Якщо добре зважити, то дон Роке має рацію, до того ж задля такої справи варто потерпіти хоч і п’ятдесят років. Париж таки вартий меси.
Донья Матильда й донья Асунсьйон щовечора зустрічаються — зовсім не для того, щоб поїсти, Боже збав! — у молочній на вулиці Фуенкарраль, власниця якої донья Рамона Брагадо — їхня приятелька. Ця нафарбована, але напрочуд, жвава стара давним-давно, за часів генерала Пріма[29], була артисткою. Доньї Рамоні дістався спадок у десять тисяч дуро за духівницею маркіза Каси Пеньї Сурани, що спричинило грандіозний скандал. Маркіз був сенатором і двічі заступником міністра фінансів, а поза тим — упродовж щонайменше двадцятьох років — коханцем доньї Рамони, якій вистачило здорового глузду не розтринькати гроші, а придбати молочну, де справи йшли досить добре, бо вона мала постійну клієнтуру. До того ж донья Рамона й сама не давала маху, бралася за будь-яку справу, що обіцяла зиск, і вміла робити гроші, як то кажуть, із повітря. Найкраще їй вдавалися заняття контрабандою та звідництвом: за лаштунками молочної вона обіцяла золоті гори якійсь довірливій дівчині, котра мріяла купити собі сумочку, а тоді запускала руку в гаманець ледачого сеньйорито з тих, що воліють не завдавати собі клопоту й чекають на готовеньке. Такі особи — пластир на всяку болячку.
Того дня в молочній було весело.
— Доньє Рамоно, принесіть нам здобних булочок, я плачу!
— Ви що, голубонько, виграли в лотерею?
— Всякі бувають лотереї, доньє Рамоно! Я ось отримала листа від Пакіти з Більбао. Гляньте-но, що вона пише.
— Ану ж бо, читайте.
— Самі прочитайте, у мене зір дедалі гіршає. Читайте ось тут, унизу.
Донья Рамона, почепивши окуляри, читає.
— «Дружина мого друга померла від білокрів’я...» Чорт забирай, доньє Асунсьйон, усе добре, що на добре виходить.
— Читайте далі!
— «...і мій друг каже, що тепер ми вже не повинні уберігатися, а коли я завагітнію, то він зі мною одружиться». Ну, Й щастить же вам, люба!
— Так, дякувати Богові, з цією дочкою мені поталанило.
— А її друг направду викладач?
— Так, дон Хосе Марія де Самас викладає психологію, логіку й етику.
— Ну, люба, в добрий час! Непогано ви її прилаштували!
— Авжеж, непогано!
Донья Матильда теж має чим похвалитися: хоча її новина не така беззастережна, як звістка від Пакіти, однак новина ця, понад усякий сумнів, приємна. Її син, Флорентино дель Mape Нострум спромігся укласти дуже вигідний контракт у Барселоні й тепер виступатиме в театрі «Паралело», в блискучій виставі «Національні мелодії», просякнутій патріотичним духом, що дає підстави сподіватися на підтримку властей.
— Мене дуже тішить те, що він працюватиме у великому місті: в наших селах ще мало культури, іноді в артистів каміння жбурляють. Наче вони не такі ж люди, як усі! Якось у Хадраке навіть жандармам довелося втрутитися; якби ті вчасно не приспіли, ці бездушні селюки розшматували б мого синочка, бо їм бракує культури, їм би тільки битися й вигукувати артистам непристойності. Скільки страху він тоді натерпівся, мій янгол!
Донья Рамона підтакує:
— Еге ж, у такому великому місті, як Барселона, набагато краще; там більше шанують мистецтво, більше поважають артистів!
— Саме так! Коли він пише мені, що вирушає на гастролі по селах, у мене серце не на місці. Бідолашний Флорентино дуже вразливий, а мусить виступати перед такою несвідомою і, як він каже, забобонною публікою! Який жах!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулик», після закриття браузера.