Читати книгу - "Все буде добре"

не мали б закінчуватись. Катя раптом зрозуміла, що за межами села існує життя, і що є хороші кандидати, окрім Антона… І хоч дівчина ніяк не могла розпалити в собі романтичні почуття до Сашка, вдячність до гостя все ж була безмежною. Адже нарешті вона відчула себе потрібною.

А потім раптом усе завершилось. Сашко поїхав, компанія, яку вони створили, розвалилась, і Катя, лише отримавши шанс на дружбу, одразу втратила його. Якби ж вона тоді зізналась йому в почуттях, якби знайшла в собі сили перебороти сором’язливість. Усе могло б бути по-іншому. Вона б не провела наступні кілька років в абсолютній самотності, невидимою мишкою, до якої всім байдуже.

Та небеса вдруге почули її плач. Марічка покинула Антона, той випадково опинився біля Каті і… Їй дали ще один шанс – вона це зрозуміла. Те щасливе літо навчило її простої істини: хороші речі мають властивість зникати, якщо їх не тримати. А значить, за своє потрібно боротись до кінця.

6

Залишки окуня спочивали на дні помийного відра. Тепло картоплі берегла сковорідка, а борщ, на який уже не залишилось сил, відправився в холодильник. Антон мився у ванній, а Катя ретельно віддраювала масні тарілки. Думками жінка була далеко за межами квартири, тому біль застав її зненацька. Вона опустила погляд і здивовано подивилась на свій палець, по якому рясно стікала кров. Червоні патьоки змішувались із водою й омивали велике лезо кухонного ножа, об який Катя й порізалась. Рана вийшла глибока, але жінка не бігла за пластирем. Їй боліло, але, поза тим, було добре. Адже лише крізь страждання можна дійти до очищення. Так трапилось і з її коханням, так трапилося з усім її життям.

Жінка підняла очі й глянула на своє відображення в холодильнику. Потім перевела погляд на дверцята, де була приліплена спільна з Антоном світлина. На ній вони здавалися щасливими, їм дійсно було добре. Катя усміхнулась і міцно стиснула поріз. Біль мине, усе мине, але Антон залишиться. Вона докладе всіх зусиль, щоб їм було добре й надалі. І нікому, нікому не дозволить стати на шляху їхнього щастя.

Розділ V. З Івана на пана

2007 рік

1

Останнім часом життя Ігоря Жатека нагадувало американські гірки. Воно опускало бізнесмена на дно, змушуючи повільно дертися нагору, щоб потім знову різко шпурнути вниз. І так раз за разом, не скидаючи швидкості на жодному довбаному повороті. Останнім його падінням стала відмова керівництва банку від українського відділення. Причому вони зробили це геть по-дурному: просто змінили номер телефону та скидали всі дзвінки. Рахунки залишились незайманими, не було жодної постанови про розформування «Інстер Банкін Груп» чи про припинення співпраці з Україною. Просто в один момент Ігор Жатек опинився сам на сам із великим бізнесом. Це вже потім він дізнався, що російську частку викупив італійський консалтинг «Етерно», якому не був потрібен український ринок, а офіційно закривати банк було дуже коштозатратно та юридично марудно. Тож деякі філії просто кинули напризволяще: мовляв, робіть, що хочете.

Більшість керівників діяли прогнозовано: знімали гроші з рахунків і тікали до Америки. Дехто продавав свою мережу іншим банкам чи просто змінював вид діяльності. Це вже потім, роздумуючи наодинці з пляшкою горілки, Ігор шкодував, що не зробив, як усі. А тоді столичний бізнес швидко розкумекав, куди вітер дме, і захотів поласувати активами вже не існуючої «Інстер Банкін Груп». От тільки Жатека ніхто не попередив, що його ж боси його кинули. Він вступив у нерівну боротьбу, яка тривала півтора року та поставила на вуха всю українську економіку, але не здався. Зрештою супротивники відступили, вичікуючи, а Ігор раптом зрозумів, що тепер шляху назад немає.

У свій час відділ піару зробив «Інстер Банкін Груп» привабливим для населення, а неймовірна впертість директора банку змусила акул бізнесу взяти до уваги такий стан речей. Так, на рахунках організації швидко танули кошти, а країною ширилися чутки про дефолт, але Жатек уже відчув смак перемоги. Він відчув себе на своєму місці й почав своє сходження нагору. Крізь набір нових акціонерів, крізь укріплення обласних філій, крізь продажних політиків і корупційні схеми. Він не тямив у піарі, не мав економічної освіти й управлінського досвіду. Але буремні дев’яності навчили його простій істині: міцно стисни зуби й ніколи не здавайся. І справи налагоджувались. Повільно, але налагоджувались.

А потім з’явився Олександр Шипалко та корпорація «Альвеа». І американські гірки підозріло похилилися.

2

Зустріч було призначено на старому пустирі за містом, о другій годині. Це не було його ініціативою, так захотів «контакт» – високий, коротко стрижений хлопець років двадцяти шести, в окулярах та з борідкою. Переминаючись із ноги на ногу, він кутався в осінній плащ, який не захищав від пронизливого вітру.

– Іван? – поцікавився Ігор Жатек, підходячи ближче. Той кивнув. – Я Ігор, директор «Інстер Банкін Груп».

– Дуже приємно, – вони потисли руки.

– Ви бухгалтер, я правильно повідомлений? – Кивок у відповідь. – І у вас є дещо для мене, так? – Ще один кивок. – То нащо було їхати так далеко? Могли б зустрітись у якійсь із кав’ярень. Чи бухгалтери не ходять обідати?

– Це було б проблематично, – відповів Іван, оглядаючись. – Я думаю, що за мною стежать. Довелося виїхати з міста, щоб пересвідчитись. Та й зараз у мене не так багато часу. Тому готовий обговорити ціну.

– Мені здається, що ви вже запропонували дещо моєму помічнику. Щось змінилося?