read-books.club » Сучасна проза » Посмертні записки Браса Кубаса 📚 - Українською

Читати книгу - "Посмертні записки Браса Кубаса"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Посмертні записки Браса Кубаса" автора Машаду де Ассіс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 75
Перейти на сторінку:
відчуття повного володіння, повної влади, щось таке, що могло приспати моє сумління і зберегти обличчя. Я вже втомився від чужих завісок, від стільців, килима, канапи, усіх тих речей у домі Невеса, які постійно нагадували мені про наше подвійне життя. Тепер я міг уникнути частих походів на обід, вечірнього чаю щодня, врешті-решт присутності їхнього сина, мого спільника і мого ворога. Будиночок рятував від усього того, брудний світ лишався на порозі, а звідти й далі безкінечний, вічний, вищий, надзвичайний наш світ, тільки наш, без зовнішніх законів, інсинуацій, без баронес, чужих очей і чужих вух — єдиний світ, єдина пара, єдине життя, єдине бажання і єдине на двох почуття — моральна єдність усіх речей шляхом виключення всього , що було несумісним з нами. Розділ LXVIII. Батіг

Я саме міркував про вищевикладене, коли проходив через Валонгу невдовзі після того, як обладнав той будиночок. Проте мої думки перебив гамір та натовп на дорозі. Якийсь темношкірий бив батогом іншого прямо на площі. Той інший не наважувався втекти, він тільки стогнав і промовляв жалібно: «Не треба, пробачте, мій пане, пробачте!» Проте перший не звертав уваги на його благання і не переставав його шмагати.

— Начувайся, чортяко! — кричав він. — Ось ще отримуй, пияко!

— Мій пане, — стогнав той.

— Закрий рота, тварюко! — відповідав йому той, що з батогом.

Я зупинився... Святий боже! Хто ви думаєте стояв з батогом і шмагав? Ніхто інший, як мій служка Пруденсіу, — мій батько йому дав вільну кілька років тому. Я підійшов, він одразу ж зупинився і попросив у мене благословення. Я запитав його, чи той чорношкірий був його рабом?

— Саме так, Ньонью.

— Він тобі зробив щось погане?

— Та це ледар і п’яниця, яких світ не бачив. Сьогодні я лишив його в крамниці, поки сам відлучився у місто, а він покинув крамницю без нагляду і сам подався у шинок!

— Гаразд, але ти його пробач, — сказав я.

— Е, ні, Ньоньо. Ньоньо карає, а не прощає. Йди вже додому, п’яничко!

Я вийшов з кола роззявляк, котрі дивилися перелякано і шепотіли свої здогадки. Я пішов своєю дорогою. Я хотів детально розібратися у всіх тих міркуваннях, котрі, здається, цілковито вивітрилися з моєї голови. Крім того, то був би гарний матеріал для цілого розділу і, можливо, навіть веселого. Мені подобаються веселі розділи, а вони у мене виходять слабкими. Зовні той епізод у Валонгу був доволі похмурим, проте лише зовні. Потому я встромив у свої роздуми ножа умовиводів і відшукав суть справи, яка виявилась смішною, досить тонкою і навіть глибокою. У такий спосіб Пруденсіу хотів позбутися отриманих ним штурханів, переклавши їх на іншого. Я, коли був малим, сідав на нього верхи, загнуздував і поганяв його без співчуття. Він стогнав і терпів. Однак тепер, коли він став вільним, він був сам собі господарем — дві руки, дві ноги, він міг працювати, відпочивати, спати, звільнившись від колишнього рабського стану, саме він міг шмагати: отож він купив собі раба і з високими відсотками відплачував йому за все, що колись отримав від мене. Ось така мінливість долі шахрая.

Розділ LXIX. Ступінь безумства

Цей випадок нагадав мені одного божевільного, котрого я знав. Його звали Ромуалду, і він говорив, що він татарський Тамерлан. Це була його єдина велика манія, і він це пояснював дуже по-чудернацьки.

— Я високоповажний Тамерлан, — говорив він. — Колись я був Ромуалду, проте захворів, потім довелось вживати татарське зілля, стільки татарського зілля, що і сам я зробився татарином і не просто татарином, а королем татарським. Татарське зілля має здатність робити татар.

Бідолашний Ромуалду! Люди сміялися йому у відповідь, проте можливо, що ти, читачу, не сміятимешся й матимеш рацію: мені те видається геть не смішним. Коли я його слухав, то в цьому був якийсь жарт, та коли отак все розказати, викласти на папері, так це те ж саме, що і шмагання батогом: колись його шмагали, а тепер він це робить. Я мушу визнати, що значно краще все ж повернутися в будиночок у Гамбоа, ми ж полишимо Ромуалду і Пруденсіу.

Розділ LXX. Дона Пласіда

Повернемося до будиночка. Зараз ти вже не зміг би ввійти туди, цікавий читачу, він став старим, почорнів, десь підгнив, і врешті власник зніс його, щоб збудувати новий, утричі більший, проте я тобі присягаюся, що новий значно тісніший за попередній. Світ був тісним для Александра Македонського, а горище на даху — безмежно велике для ластівок.

А тепер подивися, яка байдужа ця земна куля, котра несе нас у всесвіті, як човен з пасажирами після кораблетрощі, що має прибитися до берега. На тому ж самому місці спить порядна подружня пара, а раніше там спала пара коханців грішників. А завтра там же спатиме якийсь священик, а потім убивця, потім коваль, а потім поет, і всі вони благословлятимуть той куточок на землі, де у них з’являлися якісь мрії та бажання.

Віржилія зробила з того будиночка просто лялечку: розставила меблі і прикрасила речами, що найбільше туди пасували, з притаманним їй тонким естетичним смаком. Я приніс туди деякі книги, і за усім тим наглядала дона Пласіда, яка — вважалося, —була справжньою власницею того будиночка.

Їй було доволі складно погодитись на той будинок, вона, звісно, намагалась з’ясувати, з якою метою це робилося, і їй було боляче від своєї ролі. Думаю, що спочатку вона навіть потайки плакала, відчуваючи відразу навіть до самої себе. Принаймні вона ні разу не підняла на мене очі протягом перших двох місяців, говорила зі мною, закопиливши губу, серйозна, похмура, іноді геть засмучена. Я хотів завоювати її довіру, проте вона не допускала до себе, ніби була ображена, я ж ставився до неї з ласкою та повагою. Я намагався добитися в неї певної прихильності, а згодом і довіри. І таки

1 ... 38 39 40 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посмертні записки Браса Кубаса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посмертні записки Браса Кубаса"