Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

Лігши, я заплющив очі, проте за хвилю розплющив їх знову. В моєму стані сон був прекрасною, але наївною вигадкою. Я лежав так довго, ще раз зважуючи події вечора, а також розмову з Ґезом завтра вранці, яку вважав неминучою. Я почав нарешті сподіватися, що коли Ґез отямиться — якщо тільки він зможе отямитись, — мені вдасться змусити його спокутувати дику витівку, в якій він, може, кається вже тепер. На жаль, я мало знав цю людину!

Розділ XVI

Минуло хвилин п’ятнадцять, як, трохи заспокоївшись, я уявив цю можливість. Раптом шум, відгомін якого лише проривався крізь якісь із дверей за стіною, хлюпнув таки в коридор. Усі або майже всі вийшли звідти, вовтузячись біля моїх дверей з загрозливими і неспокійними криками. Було чутно кожне слово.

— Залиште її! — Закричала жінка. Друга сердито торочила:

— Дурна ти, дурна! Надала ж тобі нечиста сила поїхати з нами?

Почувся плач, метушня; потім жахливий, істеричний крик:

— Я не можу, не можу! Забирайтеся, забирайтеся до біса, залиште мене!

— Замовкни! — крикнув Ґез (мабуть, він затискав їй рот). — Іди сюди. Беріть її, Сінкрайте!

Метушня, мовчання і тертя об стіну ногами, перемішуючись з частим диханням, показали, що впертість чи іншу відміну спротиву хочуть зламати силою. Потім довгий шалений вереск обірвався криком Ґеза: «Вона кусається, диявол!» — і ганебний звук важкого ляпаса пролунав серед гучних ридань.

Вони перейшли в крик, і я відкрив двері.

Моя раптова поява на хвилю надала брудній картині нерухомості.

На задньому плані, в дверях салону, стояв похмурий Бутлер, тримаючи за талію розчервонілу блондинку і спостерігаючи за тим, що діється, з незворушністю вуличного перехожого. Ґез тягнув у салон темноволосу дівчину; тягнув її за руку. Її ліф був розстебнутий, сукня сповзла з плечей, і, цілком очманівши, п’яна, з заплющеними очима, вона гарячково ридала; намагаючись вирватися, вона мало не падала на Сінкрайта, який, побачивши мене, випустив другу руку жертви.

Руда жінка, презирливо взявшись у боки, дивилася зверхньо на темноволосу і курила, відкидаючи руку від рота різким рухом хмільної бестії.

— Давайте припинимо скандал, — сказав я твердо. — Досить цього неподобства. Ви, Ґез, вдарили цю жінку.

— Геть! — крикнув він, нахиливши голову.

Одночасно з тим капітан опустив руку так, що жінку, яка не чекала цього, розвернуло і вона налетіла спиною на стіну. Її очі дико відкрилися. Вона була жалюгідна і зблякла, синювато бліда.

— Тварюка! — вона говорила, задихаючись і хриплячи, вказуючи на Ґеза пальцем. — Це він! Негідник ти! Послухайте, що сталося, — звернулася вона до мене. — Було парі. Я програла. Переможений мав випити пляшку. Я не можу вже пити. Мені зле. Я випила стільки, що й не наздогнати цим шмаркачам. Силою зі мною нічого не зробиш. Я хвора.

— Ти йдеш? — мовив Ґез, хапаючи її за шию. Вона скрикнула і плюнула йому в обличчя. Я встиг зловити занесену руку капітана, бо його кулак просвистів біля мене.

— Ідіть, ідіть! — злякано закричав Сінкрайт. — Це не ваше діло!

Я боровся з Ґезом. Бачачи, що я заступився, жінка вивернулась і сховалася за мою спину. Зігнувшись, Ґез відчайдушним зусиллям вирвав у мене свою руку. Він був у сліпому сказі. Тремтіли його плечі, руки; тряслося й кривилось обличчя. Він розмахнувся; удар припав мені на лікоть лівої руки, якою я прикрив голову. Тоді, щиро жаліючи, що зберігати далі мирну позицію неможливо, я виміряв відстань і зацідив йому просто в рота — за мить Ґез гепнувся на підлогу всім тілом, стукнувшись потилицею.

— Досить! Досить! — закричав Бутлер.

Жінки, верескнувши, зникли. Бутлер устав між мною і поваленим капітаном, якого, піднявши під руки, Сінкрайт намагався притулити до стінки. Нарешті Ґез розплющив очі і підібгав ногу; зауваживши, що він живий, я увійшов у каюту і повернув ключ.

Усі троє говорили за дверима між собою, і я час від часу чув виразні лайки. Розмова перейшла в підозрілий шепіт; потім хтось із них висловив здивування коротким вигуком і похапцем рвонув нагору. Мені здалося, що це Сінкрайт. Тимчасом я приготував револьвер, адже випадало очікувати продовження. Хоча годі було допустити побиття жінки — хай би яку вона мала репутацію, — в почуттях моїх утворилася погана каламуть, схожа на оскому.

Пролунали кроки: це повернувся Сінкрайт. Щойно прийшовши, він голосно сказав:

— Але ж наш пасажир молодець! Та й справді сказати, ви ж перший почали!

— Атож, я погарячкував, — відказав, зітхнувши Ґез. — Ну, що ж, так мені й треба — і за діло, мені не можна так розпускатися. Так, поводився я жахливо. Як ви думаєте, що тепер зробити?

— Дивне запитання. На вашому місці я негайно залагодив би всю історію.

— Дивіться, Ґез! — сказав Бутлер; знизивши голос, він докинув: — Мені все одно, але знайте, що я сказав. І не забудьте.

Ґез повільно розсміявся.

— Справді! — мовив він. — Я зроблю це негайно.

Капітан підійшов до моїх дверей і постукав кулаком з рішучістю нервової, прямої натури.

— Хто там? — спитав я, підтримуючи безглузду гру.

— Це я, Ґез. Не бійтеся, відкривайте. Я шкодую про те, що сталося.

— Якщо ви і справді каєтеся, — заперечив я, мало вірячи його заяві, — то скажете мені те ж саме, що тепер, але тільки вранці.

Пролунав дивний скрип, який нагадував радше скрегіт.

— Ви слухаєте? — сказав Ґез похмуро, пригніченим тоном. — Я присягаюся вам. Ви можете мені повірити. Мені соромно за себе. Я готовий зробити що завгодно, тільки щоб мати можливість зараз же потиснути вашу руку.

Я знав, що биті часто виявляють повагу і — як це не дивно — іноді навіть симпатію до тих, хто направить їх на добрий розум фізично. Судячи з тону і змісту наполегливих заяв Ґеза, я вирішив, що чинити опір було б невиправдано й жорстоко. Я відкрив двері і, не випускаючи револьвера, став на порозі.

Погляд Ґеза пояснював усе, але було запізно. Сінкрайт захопив двері. П’ять або шість матросів, — вони, мабуть, зійшли вниз крадькома, бо я кроків не чув, — стояли напоготові, чекаючи наказу. Ґез витирав хусткою розпухлу губу.

— Здається, я дав хука, коли повірив вам, — сказав я.

— Тримайте його, — звернувся Ґез до матросів. — Заберіть револьвер!

Перш ніж кілька рук устигли впіймати мою руку, я ухилився і двічі вистрілив, але Ґез прудко зігнувся, відскочивши в сторону. На мене сипалися стусани, вони й завадили прицілитися. Відтак зброю в мене відібрали і притиснули до стіни. Мене тримали так міцно, що я міг хіба крутити головою.