read-books.club » Дитячі книги » Ірка Хортиця — надніпрянська відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма" автора Ілона Волинська. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 66
Перейти на сторінку:
кивнула:

— Вітаю тебе, сестро!

Ірка глянула на них із недовірою: новоспечена рідня їй зовсім не сподобалась.

— Здрастуйте, — зніяковіло кивнула вона, — …е-е, бабусю й… е-е, тітонько!

Тепер уже обидві хазяйки невдоволено наморщились і поспішили відрекомендуватись:

— Оксана Тарасівна! — сказала елегантна пані. — Усі дівчатка — мої! — і вона показала в бік літунок.

— А всі бабуськи — мої! — басом хихотнула бабега. — А сама я буду Стелла!

— Це вже навряд, — скептично прошепотіла Тетянка. — На зірку вона аж ніяк не тягне.

Погоджуючись, Ірка кивнула головою, маскуючи цей кивок під церемонію знайомства:

— Ірка Хортиця.

І тут вона побачила, як обидві природжені відьми перезирнулись — і на їхніх обличчях миттю відбився справжнісінький жах.

— Оце так-так! — не приховуючи подиву, вигукнула Стелла. — А ти часом не дочка старого…

Застережливе кахикання Оксани Тарасівни змусило Стеллу осіктися.

— Ви щось спитали? — відразу ж поцікавилась Ірка, але Стелла рішуче похитала головою, так що кінці її хустки затанцювали в повітрі:

— Та шо мені спрашивать, нема чого спрашивать!

— Ніч на Івана Купалу — особлива ніч, відьмочко Ірко Хортице, — з гордовитою люб’язністю сказала Оксана Тарасівна. — Ти можеш розважатися з нами.

Тетянка полегшено зітхнула за спиною — здається, усе обійшлось — і відразу ж тихесенько завила від жаху, бо Ірка холоднокровно й нахабно заявила:

— Не думаю, що мені потрібен ваш дозвіл.

Стелла захихотіла, Оксана Тарасівна стисла губи в тонку злу лінію, але все-таки вичавила із себе:

— Ти маєш рацію. Природженій відьмі не потрібен нічий дозвіл. Але ти тут новенька… — вона озирнулась і байдуже наказала: — Алло, покажи цим дівчаткам острів.

— Я?! — шокована Алла вилупилася на свою хазяйку.

— Ти, здається, хочеш заперечити? — зі зміїною ласкавістю поцікавилась Оксана Тарасівна.

— Хоче, хоче, — зловтішаючись, миттю встрягла Стелла. — Ти, Оксанко, своїх роблених совсім розпустила, слова їм сказать не можеш, одразу суперечать.

— Я не суперечу, не суперечу! — миттю викрикнула Алла, підлетіла до Оксани Тарасівні й, схопивши її руку, припала до неї шанобливим поцілунком.

Ірка штурхнула Тетянку ліктем:

— Ну то що, ти досі хочеш бути моєю робленою відьмою? Але затям, ручкою не відбудешся, доведеться мої п’ятки лизати!

— Я тобі їх повідкушую, — похмуро пообіцяла Тетянка. — Слухай, давай дамо драла звідси? Дуже воно нам треба — з Аллочкою прогулюватись!

Ірка грізно й осудливо глянула на Тетянку:

— Ти, між іншим, сама винна, що такі, як Алла, тебе зневажають. Вона нахаба, тобі на голову сідає, а ти й раденька — лапки догори і драла! Ми сюди через річку летіли, потім з місцевим відьмацьким кодлом розборки влаштували, і що тепер — на бережечку потупцяємо й додому? Навіть не глянемо, що там коїться? — Ірка тицьнула пальцем углиб острова, де палали вогнища, миготіли дивні розмиті силуети й чувся сміх, — і все лише тому, що ти боїшся Алли, цієї ручної цьомкалки?

Підкреслюючи всю глибину свого здивування, Ірка демонстративно знизала плечима й, не обертаючись, рішуче попрямувала вглиб острова. Якусь мить за її спиною було зовсім тихо, але потім почулися швидкі кроки. Тетянка наздогнала подругу й рушила з нею пліч-о-пліч.

— Розслабся, — гмукнула Ірка. — Ти йдеш розважатись, а не штурмувати бункер із заручниками.

— Та тут розслабишся, — пробелькотіла у відповідь Тетянка й глянула на Аллу, яка пленталась позаду Ірки.

У відповідь руда злісно зиркнула на Тетянку й непривітно буркнула:

— Туди!

Не сперечаючись, Ірка пірнула під гілку, що висіла низько над землею…

Розділ З

Та сама ніч, те саме місце

Чиясь рука міцно вчепилась Ірці у волосся, її потягли нагору, і просто перед нею з’явилось дівоче усміхнене обличчя:

— Петрушка чи полин? — спитало дівча, що сиділо на гілці.

Згадавши книжки, які цілими купами приносила їй Тетянка, Ірка випалила:

— Полин, полин, як візьму зараз дрин!

— Вона відьма, прийшла нова відьма! — відразу ж задзвеніло серед дерев, рука миттю відпустила Ірчине волосся, а між гіллям замиготіли стрункі дівочі постаті в легких напівпрозорих сорочках:

— Ух, ух, солом’яний дух, дух!

Дівчата взялись за руки. Аллу миттю відтіснили вбік, а навколо Ірки з Тетянкою зімкнулося тісне коло хороводу. Босі п’яти разом затупцяли по землі:

— Якби не лук, не часник,

не одолень-зілля,

Мама дочку породила, ми би її взяли!

Посеред кола раптом спалахнуло багаття. Зойкнувши, Ірка з Тетянкою кинулися геть від спекотних язиків вогню і з льоту вскочили в живе коло хороводу. І той слухняно подався їм назустріч, даючи новеньким місце. Ірка ухопилась за Тетянку, а іншою рукою стисла чиюсь тонку, нестерпно холодну долоню. Запахло травою, яку пожирали язики полум’я.

— Це мавки, лісові мавки! — встигла гукнути Тетянка, і коло, шалено витанцьовуючи й сміючись, миттю потягло їх за собою, а потім, розімкнувшись у ланцюжок, змією заковзало між деревами.

Покидавши мітли, до них підскакували дівчатка Оксани Тарасівни, розривали ланцюжок і ставали всередину, разом з усіма несучись у шаленому танці.

— Купуйте, купуйте! А ось кому… — гаркнули Ірці просто на вухо, і старий дідуган, який, незважаючи на спеку літньої ночі, був убраний у кожух навиворіт, сунув Ірці під носа величезне решето.

— Що тут? — захекана Тетянка вистрибнула з хороводу й зазирнула в решето. — Ой, киценятка! Які гарнюні… — вона простягла руку, аби погладити коротеньку шерстку клубочків, що лежали на дні решета.

— Яке я тобі киценятко, тобі шо, повилазило? — рипучим голосом заявив клубочок.

Із шерстки раптом визирнуло крихітне сердите старече личко. Маленький дідок, що сидів у решеті, пахкав люлькою.

Придушено пискнувши, Тетянка відсахнулась.

— Чого верещиш? — докірливо загув дідуган у кожусі, струшуючи решето. — Це ж домовики, що, ніколи не бачила? Купуй, добрі домовики, у господарстві в пригоді стануть! Тільки не давай їм солі, а то розгніваються і на цього обернуться, як ото зараз люди кажуть… — дідусь клацнув пальцями, намагаючись згадати. — О! На полтергейста! Будуть до людей чіплятись і лаятись.

— Ой, ні, спасибі, ми не любимо, коли лаються, — пробелькотіла Ірка, тягнучи Тетянку за лікоть подалі від цього дідугана.

Поруч зміївся ланцюжок танцюристів. Міцно тримаючи за руки двох струнких мавок, проскакала бабуська в капелюшку. Трояндочки на її капелюшку розмірено здригалися.

— Слухай, як класно, що ми не пішли геть! — збуджено закричала Тетянка. — А що тут іще цікавеньке є? Ходімо туди! — і вона побігла до багаття, що було розведене побіля самої води. — Русалки! Ірко, мерщій сюди, тут русалки! — закричала вона, озирнувшись до подруги, яка почала відставати.

— Розгулялась Тетянка, — пирхнула Ірка, поспішаючи за нею.

Аж раптом просто перед відьмочкою з високої трави вискочило маленьке дівчатко, з голови до п’ят закутане в довге розпущене волосся з уплетеним жовтим лататтям. Дівча радісно заплескало

1 ... 38 39 40 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"