Читати книгу - "Квіти для Елджернона"

— Річ у тому, — вигукнув Немур, — що, як я сказав, деструкція тканини є незворотною, а не сам процес. Багато дослідників змогли обернути процес за допомогою ін’єкції хімікатів, сполучених із дефективними ензимами, що змінюють молекулярну форму хибного ключа, як і відбувалося. Саме це було центральним і для нашої техніки.

Але спочатку ми видаляємо ушкоджені порції мозку й дозволяємо імплантованій мозковій тканині, яка була хімічно відновлена, виробляти протеїни мозку в наднормальному темпі…

— Стривайте хвилину, професоре Немур, — втрутився я до розмови, урвавши його на вершині його розбалакування. — А що ви скажете про працю Рахаджаматі на цьому полі досліджень?

— Чию працю?

— Рахаджаматі. Його стаття заперечує теорію Таніди про злиття ензимів — концепт зміни хімічної структури ензима, що блокує прохід на метаболічній стежці?

Він спохмурнів.

— Цю статтю вже перекладено?

— Ні, ще не перекладено. Я прочитав її в журналі психопатології, який видається мовою гінді, лише кілька днів тому.

Він подивився на своїх слухачів і спробував скинути моє зауваження з рахунку:

— Я не думаю, що ми можемо чогось боятися. Наші результати говорять самі за себе.

— Але сам Таніда розвивав теорію блокування ензиму маверік через сполучення, а тепер він указує, що…

— Облиш, Чарлі. Те, що чоловік першим висуває якусь теорію, не означає, що він промовляє останнє слово в її експериментальному розвитку. Я гадаю, кожен тут погодиться, що дослідження, здійснені у Сполучених Штатах та Британії, далеко переважають роботи, виконані в Індії та в Японії. Ми досі маємо найкращі лабораторії та найкраще обладнання у світі.

— Але це не дає відповіді на зауваження Рахаджаматі, що…

— Тепер не час і не місце заглиблюватися в ці деталі. Я переконаний, що всі ці зауваження будуть адекватно розглянуті на завтрашній сесії.

Він обернувся до когось, і вони заговорили про свого однокурсника з коледжу, а я стояв там розгублений.

Мені вдалося відвести Штрауса вбік, і я почав розпитувати його.

— Ну, гаразд. Ви мені казали, що я надто чутливий до нього. Чи сказав я щось таке, чого він не захотів слухати?

— Ти примусив його почуватися нижчим, а він цього терпіти не може.

— Я цілком серйозний, Бог мені свідок. Скажіть мені правду.

— Чарлі, ти мусиш перестати думати, що всі сміються з тебе. Немур не зміг обговорювати ці статті тому, що він їх не читав. Він не вміє читати цими мовами.

— Він не вміє читати гінді та японською? Ти жартуєш?

— Чарлі, не всі обдаровані твоїм талантом до мов.

— Тоді як він може відбити атаку Рахаджаматі на цей метод і спростувати сумнів Таніди в адекватності цього методу контролю? Він мусить знати про ці дослідження…

— Ні, — замислено сказав Штраус. — Ці статті, певно, написані зовсім недавно. Перекласти їх не було часу.

— Ви хочете сказати, що також не читали їх?

Він стенув плечима.

— Я ще гірший знавець мов, аніж він. Але я переконаний, що до того, як тут будуть прочитані останні доповіді, всі журнали пильно переглянуть, шукаючи в них додаткових відомостей.

Я не знав, що сказати. Почути від нього, що обидва вони невігласи в цілих зонах власних наук, було жахливо.

— А які мови ви знаєте? — запитав я.

— Французьку, німецьку, іспанську, італійську й трохи читаю шведською.

— Не знаєте російської, китайської, португальської?

Він нагадав мені, що як практикуючий психіатр і нейрохірург він має дуже мало часу для вивчення мов. А єдиними стародавніми мовами, якими він умів читати, були латина й грецька. Жодної зі стародавніх мов Сходу він не знав.

Я бачив, що він хоче на цьому закінчити розмову, але мені хотілося довідатися, як багато він знає.

Я довідався.

Фізика: нічого крім квантової теорії поля. Геологія: йому нічого не відомо про геоморфологію, про стратиграфію і навіть петрологію. Він нічого не знає ані про мікро-, ані про макроекономічні теорії. Дуже мало знає математику поза елементарним рівнем диференційного числення і взагалі нічого не знає про алгебру Банаха або Ріманові множини. Це були тільки перші відкриття, що обвалилися на мене цього вікенду.

Я не захотів брати участь у вечірці. Шахраї вони обидва. Вони лише прикидаються геніями. Але вони звичайні люди, що працюють сліпо, вдаючи, ніби можуть принести світло в темряву. Чому всі брешуть? Ніхто з тих, кого я знаю, не є тим, ким він прикидається. Коли я завернув за ріг вулиці, то помітив, що мене переслідує Берт.

— У чому річ? — запитав я, коли він підійшов до мене. — Ти за мною шпигуєш?

Він стенув плечима й збентежено засміявся.

— Експонат А, зірка виставки. Я не можу дозволити, щоб на тебе наїхав один із моторизованих чиказьких ковбоїв або хтось пограбував тебе на Стей-стріт.

— Мені не до вподоби, коли мене охороняють.

Він уникав мого погляду, коли пішов поряд зі мною, засунувши руки в кишені.

— Не переймайся, Чарлі. Старий почуває себе на вершині своїх досягнень. Цей симпозіум означає багато для нього. На карту поставлена його репутація.

— Я не знав, що ти такий близький до нього, — піддражнив його я, подумавши про всі ті випадки, коли Берт нарікав на вузьколобість професора та його безцеремонність.

— Я до нього не близький, — сказав він, сердито подивившись на мене. — Але він присвятив цій проблемі все своє життя. Він не Фройд, не Юнг, не Павлов і не Вотсон, але він робить щось важливе, і я шаную його відданість своїй справі, мабуть, ще більше, тому що він звичайна людина, яка намагається зробити справу людини великої, тоді як усі великі люди заклопотані виготовленням бомб.

— Я хотів би почути, як ти назвеш його звичайною людиною в розмові з ним.

— Немає значення, щó він думає про себе. Звичайно, він цінує себе надто високо, ну то й що? Чоловік повинен цінувати себе високо, щоб узятися за таку справу. Я бачив чимало людей, схожих на нього, і знаю, що під їхніми помпезністю та самовпевненістю ховається чимала порція невпевненості й страху.

— А також ошуканства й дріб’язковості, — докинув я. — Я тепер бачу, хто вони насправді, — ошуканці. Я підозрював у цьому Немура. Він завжди поводився так, ніби чогось боїться. Але Штраус мене здивував.

Берт мовчав і глибоко зітхнув. Ми