Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

моя наїзниця. Через те я скакав зі швидкістю коня, гупаючи по землі чотирма копитами й намагаючись навіть іржанням відповідати на ніжні заохочення дівчини. І частенько, нібито для того, щоб почухати собі спину, я повертав шию й цілував гарненькі ніжки дівчини. Нарешті вона, з глибоким зітханням звертаючи до неба стурбоване обличчя, волає:

— О всевишні боги, допоможіть мені в цю важку хвилину, а ти, жорстокосерда Доле, перестань кінець кінцем переслідувати нещасну. Вже досить нестерпних страждань я принесла в пожертву. А тобі, любий захиснику моєї свободи й запоруко рятунку мого, якщо живою й здоровою привезеш додому й повернеш батькам та моєму прекрасному женихові, буду безмежно вдячна тобі.

В якій ти пошані будеш у нас, яким оброком будем тебе пригощати! Насамперед старанно зачешу твою гриву і прикрашу її моїми дівочими дорогоцінностями, а твій чубчик гарненько заплету і потім розділю на два жмутки, твій хвіст, скуйовджений і брудний, бо ж довго його не мили, ретельно почищу й розгладжу. Обвішаний золотими оздобами, немов небесними зірками, ти сяятимеш красою і будеш походжати при радісних вигуках людської юрми… Я ж особисто у шовковому фартушку носитиму тобі мигдалі і ласощі, кожен день буду тебе, мого дорогого рятівника, кормити донесхочу.

29. Але крім смачного оброку, безтурботного відпочинку і повної вдоволеності упродовж усього життя, ти ще й заслуженої слави досягнеш. Пам'ять про оцю щасливу пригоду і божественне провидіння я увіковічу тривалим свідоцтвом: скажу повісити в атріумі нашого дому картину з зображенням нашої втечі. Про нашу притичину можна буде почути в оповідях, та й буде передаватися з покоління в покоління, записана вченими людьми бувальщина «про царівну, що на ослику втекла із полону». Тебе ж зарахують до стародавніх чудес. Завдяки цій події люди повірять, що Фрікс переплив море на барані[183], що Аріон керував дельфіном[184], що Європа їхала на бику. А якщо ще йняти віри, що Юпітер справді ревів, перекинувшись у бика, то, можливо, і в моєму ослі ховається якась людська подоба або якась божеська постать.

Поки дівчина безперервно гомоніла і свої обіцянки переривала зітханнями, ми дійшли до якогось роздоріжжя; там вона, схопивши за уздечку, намагалася з усіх сил повернути мене направо — на дорогу, яка, як їй здавалось, вела до її батьків. Але я., тямлячи, що саме тудою подались грабіжники по решту здобичі, опирався щосили, у своїй душі мовчки докоряв їй: — Що ти робиш, нещасна дівчино? Що ти затіваєш? Навіщо квапишся в Орк? Чому чиниш насильство над моїми ногами? Адже не лише на свою згубу, а й на мою ти повертаєш туди! — Поки ми отак тягли в різні боки й сперечалися, немов на позові про розмежування земельних ділянок, або про поділ дороги[185], неждано-негадано наскочили розбійники, навантажені здобиччю, і, здалеку впізнавши нас при місячному сяйві, глумливим реготом привітали. '

30. Один із розбійників загорлав: — Гей, куди це ви так женете поночі цією дорогою? Невже не боїтеся в глуху ніч злих духів та упирів? Еге! Тобі, незайманице, певне, хочеться якнайшвидше побачитися зі своїми батьками? Стривай-но! Ми готові послужити в твоїй самоті надійним захистом і показати найкоротший шлях до твоїх рідних.

Сказано — зроблено. Схопивши за уздечку, розбишака повернув мене назад, не жаліючи звичних уже для мене ударів сукуватої палиці, яку тримав у руці. Тоді я був змушений проти своєї волі піти назустріч згубі своїй, згадав про біль у копиті і, похитуючи головою, закульгав. Але той, хто мене повернув, вигукнув: — Овва! То ти знову починаєш кульгати й хитатися, гнилі ноги твої вміють бігати, а ходити не вміють? А хвилину ж тому ти скакав хутчіш за крилатого Пегаса![186]

Поки цей люб'язний товариш кепкував з мене, вимахуючи палицею, ми підійшли до краю огорожі розбійницького, житла. І що ж ми бачимо! На гілляці високого кипариса гойдається у зашморгу стара. Вони вмить зняли її з дерева і разом з мотузкою на шиї скинули у глибоке провалля. Потім закували дівчину в кайдани і, немов хижі звірі, накинулись на вечерю, яку стара встигла ще зготувати до своєї смерті.

31. Пожадливо ковтаючи їжу, розбійники стали радитися, якою, карою відомстити нам за втечу. І як це буває на бурхливих зборах, думки виявились різними: один розбишака був за те, щоб спалити дівчину живцем, другий радив віддати її на поталу диким звірам, третій вимагав розіп'яти її на хресті, а четвертий наполягав на тому, щоб замучити її тортурами; всі, однак, бури одностайні: дівчині так чи інак смерті не оминути. Нарешті, коли загальний галас влігся, один із грабіжників так промовив — Браття! Не личить ні звичаям нашого товариства, ні м'якосердю кожного з нас, ні моїй поблажливості, щоб ми вдавались до такої надмірної жорстокості, караючи за вчинений злочин Не годиться умертвляти її з допомогою диких звірів, хреста, вогню, катувань і взагалі застосовувати по відношенню до неї будь-який засіб, що завдає швидкої смерті. Послухайте моєї поради й подаруйте дівчині життя, але таке, на яке вона заслужила. Вам, певне, з пам'яті ще не випало, що ми вже раніше постановили щодо цього триклятого віслюка. Він завжди був непоправним ледарем і нечуваним ненажерою, а тепер лицемірно вдає із себе каліку, хоч нещодавно був посередником і помічником дівчини в її втечі. Постановімо зарізати його завтра і, випотрошивши всі нутрощі, зашиємо в його живіт толу дівчину, якій він віддав перевагу перед вами, так, щоб тіло дівчини сховалося в ослячій шкурі, а назовні визирала лише голова. Відтак висадимо цього напханого і вгодованого осла на якийсь скельний виступ, хай сонце пражить.

32. Таким чином, кожному з них дістанеться те, що ви справедливо ухвалили: осла чекає вже давно заслужена погибель, а дівчину розтерзають дикі звірі, бо її тіло будуть точити черв'яки, і вогонь її спалить, бо сонце вогненними променями розпече ослячий живіт, і на хресті вона буде мучитись, коли собаки й шуліки витягнуть із тіла нутрощі. Далі зважте й на інші муки і прикрощі: вона, жива, опинившись у череві здохлої тварини, задихатиметься від огидного смороду під час спеки, приречена на повільну голодну смерть: знемагатиме від нестерпного голоду, причому не зможе навіть заподіяти собі смерть, бо її руки не будуть вільні.

Після такого виступу розбійники хоч уже й не піднесенням рук, але всі до одного приєднались до його думки. А мені, нещасному, що слухав усю цю розмову своїми довгими ослячими вухами, не залишалось нічого іншого, як ревно плакати над своїм власним