Читати книгу - "За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна"

І справді, як свідчать численні протоколи, записані після цих кривавих подій, гинули не лише озброєні учасники самооборони, але й жінки, діти та старі люди, які не чинили опору. Навіть більше, з документів чітко видно, що нападники мали за завдання відшукувати цивільних людей, котрі переховувалися, і ліквідовувати їх.

Наведімо одне із запротоколованих підпіллям свідчень ― Ольги Шидловської ― про знищення села Сагринь: «Дня 10.3.1944 р. рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями. Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом нас. Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: «Тшеба шукаць, бо тут може биць». Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить.

Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи. Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. В цьому самому схроні було ще 7 осіб. Бандити наказували вилазити, але ніхто не показався. Бандити кинули в схрон гранату, яка ранила двоє людей.

Бандити ще довший час були біля сховища і розмовляли поміж собою: «Звідзе, хлопци, тшеба добже шукаць по льохах і схронах». Після цього вийшли на дорогу і приглядалися до нашого льоху, але якось нічого не робили. В той час підійшов до них, видно, якийсь старший і сильно почав кричати до них: «Курва ваша маць, ви тилько чекацє, ажеби за вас ктось працовал, паліць і біць. До тей пори вшистко повінно биць спальоне. Добже шукаць по льохах і схронах». Підбіг до вікна нашої хати, бив прикладом у вікно і кричав: «На Українє, на Українє!» — і підпалили хату.

З них я пізнала двох наших кольоністів: Тутку і Бздуру. Вони цілий час кричали: «біць і паліць». Тутка і Бздура показали схрон Яцюка. В цьому схроні забили 15 осіб. З льоху чула я, як банда вбивала людей. Чула, як 6-літній хлопець просив, щоб його вбили, бо його маму вже вбили. Казав: «Моя мама не живе, і я не хочу жити».

Банда мала місцевих провідників. Ця партія бандитів в числі сімох, мала за провідників двох малих хлопців поляків, одному 14, а другому 12 літ. Я чула, як банда обіцяла тим хлопцям добру заплату, тільки щоб показували їм сховища. Обидва хлопці поляки виховувалися в Яцюка, господаря-українця. Батько хлопців Білик Ян (імен хлопців не знаю). Ці хлопці показали ще сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили. Після того зв’язали солому, запхали в льох і підпалили. У сховищі були ще люди, але якось не подушилися. Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища».

У меморіалі Холмської ради до єпископів світу відзначають особливу жорстокість вояків АК стосовно православних священиків. «Польські збройні відділи, ― читаємо тут, ― зайшовши до православної оселі, найперше накидаються на Православну Церкву і палять її, а одночасно кидаються на православне духовенство, яке вже за останні два роки налічує в своїх рядах 22 мучеників, з того священиків 14 і 8 дяків, що були в той чи інший спосіб жорстоко замордовані поляками». Наявність, крім національного, ще й релігійного чинника надавала ще більшої гостроти польсько-українському протистоянню на Холмщині (знову-таки, це нагадувало Волинь 1943 р.).

Очевидно, метою польських операцій було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, аби вони якомога швидше залишили ці терени. Для цього спалювали цілі села, іноді чинили показово жорстокі вбивства. Учасниками злочинів проти українського населення були як вояки польського підпілля, так і цивільні поляки.

Відділ АК на тлі охопленого вогнем села Сагринь. Березень 1944 р.

Події весни 1944 р. на Холмщині вдруге після літа 1943 р. на Волині показали, наскільки жорстоким може бути протистояння між українцями та поляками, як легко його учасники вдавалися до воєнних злочинів заради реалізації особистих чи політичних цілей.

Наприкінці березня терени Холмщини мали страшний вигляд. Ось як описує в листі від 1 квітня свої враження від побаченого представник УЦК у Любліні Володимир Левицький: «Нині величезні терени Грубешівщини від Бугу по Гучву — це самі згарища ще так недавно багатих цілих десяток українських сіл та польських колоній. Можна сьогодні ствердити, що на цьому ще не закінчиться, бо нині йде вирішальна кривава розправа-різня за національний характер цих земель». І справді, в березні протистояння не завершилося.

Фронтова війна УПА та АК на Холмщині 1944 р.

Антиукраїнські акції весни 1944 р. на Холмщині мали не випадковий, а плановий характер. Вони були елементом операції польського підпілля та спроб заблокувати поширення впливів ОУН та УПА. Керівництво українського визвольного руху чітко розуміло: масштабна «грубешівська революція» мала на меті відрізати Холмщину від Галичини, не допустити таким чином поширення ареалу українського руху. Аби зірвати ці наміри й надати допомогу цивільному населенню, сюди скеровують відділи УПА з Галичини та Волині.

На Холмщині розгортають діяльність сотні Воєнної округи «Буг» ― «Вовки», «Ведмідь», «Галайда», «Крилачі», «Месники», «Перебийніс», «Пролом», «Тигри», командира «Лиса»; з Волині прислано курінь «Остріжського», з Воєнної округи «Лисоня» ― сотню «Сіроманці». Командування діями українських повстанців здійснювали інспектор Крайового військового штабу УПА—Захід Степан Новицький ― «Вадим» та Мирослав Онишкевич ― «Орест», майбутній командир Воєнної округи «Сян», котра охоплюватиме зокрема й Холмщину. Жорстокі польські акції сприяли мобілізації місцевого населення, внаслідок чого було створено першу холмську сотню УПА «Вовки» під командуванням Мар’яна Лукасевича ― «Ягоди».

Поява повстанських відділів вилилася у розгортання справжніх фронтових боїв із польськими підпільниками і швидко переломила ситуацію на користь українців. У звіті з Холмщини за початок квітня 1944 р. українські підпільники вказували, що українськими повстанцями «знищено понад 16 польських сіл і кольоній, де вбито близько 1000 польського населення». Українська відповідь на польські дії була не менш жорсткою, ніж «грубешівська революція».

У квітні на масштабні антиукраїнські акції польського підпілля врешті зреагувала німецька влада. На Холмщину вислано спеціальну військову групу, у складі якої були українці — вояки 5 полку СС. Участь у пацифікаційній акції українців, частина з яких мала загиблих під час «грубешівської революції», додала їй особливої жорстокості.

Горить українське село на Холмщині. Весна 1944 р.

Ось як описує керівник УЦК у Любліні: «Польські напасники «народовей армії» дістали належного прочухана та мали кількасот трупів, бо бандитів до неволі не береться. Приємно було почути мені від наших хлопців про належну криваву розправу з бандитами, до яких належали навіть понад 10-літні діти як звідуни, доставці амуніції і зв’язкові. Також польські дівки носили кріси і стріляли разом з мужчинами. Звичайно, для них були особливі кулі за їх криваві вчинки супроти наших селян. Тут виладували наші хлопці всю свою енергію та не один вирівняв свої попередні рахунки за