Читати книгу - "Вбити пересмішника"

— Кел,— прошепотіла я,— а де ж збірки псалмів?

— У нас їх немає.

— А як же тоді...

— Цить,— сказала вона.

Превелебний Сайкс уже стояв за кафедрою і мовчки оглядав свою паству. Він був низенький, але кремезний, у чорному костюмі, чорній краватці, білій сорочці; золотий ланцюжок його годинника виблискував у світлі, що проходило крізь матові вікна.

— Браття і сестри,— промовив він,— ми маємо особливу приємність вітати серед нас сьогодні містера й міс Фінчів. Ви всі знаєте їхнього батька. Перш ніж розпочати, я зроблю кілька оголошень.

Превелебний Сайкс пошелестів паперами, вибрав один і прочитав з відстані витягнутої руки: «Місіонерське товариство зустрічається у будинку сестри Аннет Рівз наступного вівторка. Приносьте з собою шиття».

Потім він прочитав інший аркуш.

— Вам усім відомо про біду брата Тома Робінсона. Він завжди, змалечку був відданим парафіянином Першої Покупки. Всі грошові збори сьогоднішнього дня, як і збори наступних трьох неділь, підуть його дружині Гелен, щоб вона могла утримувати сім’ю.

Я штовхнула ліктем Джемі.

— Це отой Том, якого Атикус захи...

— Цить!

Я обернулася до Келпурнії, але вона мені й рота не дала розтулити. Затюкана, я зосередилася на превелебному Сайксі, який, здавалося, чекав, коли я вгамуюся.

— А тепер нехай наш регент розпочне перший псалом,— оголосив він.

Зі свого місця підвівся Зібо, пройшов центральним проходом, зупинився біля нас і повернувся обличчям до пастви. В руках він тримав пошарпаний збірник псалмів. Розгорнувши його, він промовив:

— Співаємо номер двісті сімдесят три.

Для мене це було вже занадто:

— Я же ми співатимемо, коли ні в кого немає псалтиря?

Келпурнія усміхнулася.

— Тихше, золотко,— прошепотіла вона,— зараз побачиш.

Зібо відкашлявся і прочитав голосом гучним, як розкати далекої артилерії:

Там за рікою є країна..[18]

Дивовижно злагоджено сотня голосів проспівала слова, прочитані Зібо. Не встигла замовкнути остання нота, як Зібо продекламував:

Є рідною вона для нас...

Знову навколо нас залунав спів; остання нота затягнулася, і Зібо вступив з новим рядком:

Досягнемо ми берега того лише велінням долі...

Паства трохи завагалася, Зібо чітко повторив рядок, і його проспівали. Під час приспіву Зібо згортав книжку, і це був сигнал співати без його допомоги.

На фінальних нотах урочистої мелодії Зібо прочитав:

Там, за світлою рікою, на землі обітованій,

Нас чекають мир і тиша.

Рядок по рядку голоси гармонійно зливалися в мелодію, поки псалом не завершився тихою, сумною нотою.

Я поглянула на Джемі, який скоса дивився на Зібо. Я б також у таке не повірила, якби не бачила на власні очі.

Потім превелебний Сайкс попросив Божого благословення для всіх недужих і стражденних, і ця частина служби була така сама, як у нашій церкві, хіба що превелебний Сайкс звертався до Господа з конкретними іменами хворих.

Проповідь його полягала у рішучому осуді гріха — він суворо прочитав гасло на стіні у себе за спиною: його паства мусила уникати такого зла, як спиртні напої, азартні ігри й легковажні жінки. Підпільний продаж віскі в негритянському кварталі створював чимало проблем, але жінки були ще гірші. Знову, як і часто у нашій церкві, мене знайомили з доктриною про Гріховність Жіноцтва, якою, схоже, страшенно переймалися всі священики.

Ми з Джемі слухали подібні проповіді щонеділі. З однією лише відмінністю: превелебний Сайкс вільніше виголошував з кафедри свої погляди на кожне конкретне гріхопадіння: Джим Гарді не з’являвся у церкві п’ять неділь поспіль, проте він не хворий; Констанс Джексон має начуватися, бо їй загрожує велика небезпека через скандали з сусідами: вперше за все існування негритянського кварталу вона примудрилася побудувати паркан, тільки щоб дошкулити ближнім своїм.

Превелебний Сайкс закінчив проповідь. Він став біля столу перед кафедрою і закликав до вранішніх пожертв,— такого ми з Джемі ще не бачили. Один по одному парафіяни підходили до столу і кидали свої п’ятаки і десятицентовики у чорну емальовану бляшанку з-під кави. Підійшла наша з Джемі черга, і ми почули ласкаве «Дякую, дякую», коли дзвякнули наші монетки.

На наш подив, превелебний Сайкс висипав уміст бляшанки на стіл і перерахував монети. Потім він випростався і сказав:

— Цього недосить, нам треба зібрати десять доларів.

Паства тихо загомоніла.

— Ви ж знаєте, для чого ці гроші,— Гелен не може залишити дітей і ходити на роботу, поки Том у в’язниці. Якщо кожен з вас дасть іще по десять центів, буде якраз.

Превелебний Сайкс помахав комусь в глибині церкви.

— Алеку, зачини двері. Ніхто звідси не піде, поки ми не назбираємо десятьох доларів.

Келпурнія витягла зі своєї торбинки обтріпаний шкіряний гаманець.

— Ні, Кел,— прошепотів Джемі, коли вона дала йому блискучий четвертак.— Давай сюди свої десять центів, Скауте.

В церкві вже не було чим дихати, і я зрозуміла, що превелебний Сайкс налаштований будь-що вичавити потрібну суму зі своєї пастви. Віяла тріпотіли, ноги човгали, жувальники тютюну мало не непритомніли.

Превелебний Сайкс ошелешив мене, сказавши:

— Карлоу Ричардсон, я ще не бачив тебе у цьому проході.

Чоловік у штанях хакі підійшов до нього і вкинув монету. Парафіяни схвально забурмотіли.

Тоді превелебний Сайкс оголосив:

— Прошу всіх, хто не має дітей, зробити пожертву і додати ще по десять центів кожний. Тоді буде скільки треба.

Повільно, над силу, десять доларів набралося. Прочинили двері, від свіжого повітря стало легше дихати. Зібо по рядках заспівав «На берегах буремних Йордана»[19], і богослужіння добігло