Читати книгу - "Кінь і його хлопчик"

коли хотів дізнатися, що робиться на світі білому за межами зелених стін його пустельної оселі. Там, як у дзеркалі, у певні години він міг бачити, що відбувається на вулицях та площах міст південніше за Ташбаан, або які кораблі входять до порту Червоної Гавані на далеких Семи островах, або які розбійники чи які дикі звірі нишпорять у великих Західних лісах між Ліхтарною пусткою і Тельмаром. І цього дня від ставу він навряд чи відходив, навіть щоб поїсти або попити, бо знав, що в Древляндії відбуваються надзвичайно важливі події. Аравіс та коні також дивилися у дзеркало ставу. Вони розуміли, що цей ставок чарівний: замість того, щоб відбивати дерева й хмарки, він показував у своїх глибинах дивні рухливі картинки. Та вони нічого не бачили чітко. А пустельник бачив і час від часу розповідав їм, що саме бачить. Незадовго до того, як Шаста подався на свою першу битву, відлюдник ось як розпочав свою оповідку: «Я бачу одного… двох… трьох орлів, що кружляють над перевалом неподалік від гори Буйна Голова. Найбільший із них – найстаріший з усіх тутешніх орлів. І цей орел кружлятиме й кружлятиме, аж поки не закінчиться битва. Я бачу, як він літає й літає, споглядаючи то на Анвард, то на схід, за Буйну Голову. О-о-о, тепер я бачу, чим Рабадаш та його воїни займалися весь день. Вони зрубали та очистили від кори й суччя величезне дерево і тепер виходять з лісу, несучи його як таран. Учорашній невдалий нічний приступ чогось їх таки навчив. Він показав би себе мудрішою людиною, якби наказав своїм людям змайструвати драбини, та це займає багато часу, а він нетерплячий. Дурень! Він мав би повернутися до Ташбаана, лишень його перша атака провалилася, адже він міг розраховувати тільки на раптовість. Тепер вони націлюють таран. Люди короля Луна обсипають їх стрілами з мурів. П’ятеро остраханців загинули, та загине ще небагато. Вони затуляють голови щитами. А тепер Рабадаш віддає накази. Разом із ним його найдовіреніші васали, жорстокі таркаани зі східних провінцій. Бачу їхні обличчя: Коррадин із Тормунтського замку, Азрух, Чламаш, Ільгамут Заяча Губа і високий таркаан із червоною бородою…»

– Присягаюся гривою, мій старий хазяїн Анрадін! – мовив Ігого.

– Тсс! – цитьнула Аравіс.

– Почали лупити тараном. От якби я чув так само добре, як бачу, то почув би грюкіт. Бачу удар за ударом: жодна брама не встоїть. Але стривайте! Щось за Буйною Головою сполохало орлів. Відлітають. Ні, заждіть… Ще не бачу… О! Тепер бачу. Увесь гребінь пагорба, до самого сходу, чорний від вершників. От би вітер розправив хоругву! Вони, хто б вони такі не були, тепер на пагорбі. Ага! Тепер я бачу хоругву. На ній червоний лев. Це Нарнія! Нарнія! Вони мчать із гори щодуху. Я бачу короля Едмунда і жінку позаду, серед лучників. Ой-ой-ой!

– Що? – затамувавши подих, запитала Гвін.

– Усі його коти мчать із лівого флангу.

– Коти? – здивувалася Аравіс.

– Великі коти, леопарди і подібні до них, – нетерпляче відповів пустельник.

– Ага! Зрозуміло! Коти збираються у коло і зараз нападуть на коней, які без вершників. Добрий удар. Коні остраханців уже збожеволіли від жаху. Зараз коти вже серед них. Але Рабадаш перебудував свої лави і в нього є сотня вершників. Він посилає їх назустріч нарнійцям. Лише сотня кроків розділяє дві лави. П’ятдесят кроків. Бачу короля Едмунда, бачу лорда Перідана. У строю нарнійців є двоє хлопчиків. Про що думав король, коли дозволив їм брати участь у битві? Тільки десять кроків – і лави зустрілися. Велетні на правому фланзі просто творять дива. Та один впав. Здається, йому вцілили в око. У центрі нічого не розбереш. Зате ліворуч можу помітити більше. Знову ці двоє хлопців. Великий Аслане! Один із них принц Корін. Другий схожий на нього, як дві краплі води. Це ваш малий Шаста. Корін б’ється, як дорослий. Він убиває остраханця! А от бачу дещо в центрі. Рабадаш і Едмунд майже зустрілися в двобої, але натовп їх розділив.

– Як там Шаста? – запитала Аравіс.

– Ох, бідний, дурний, хоробрий хлопчик! – вигукнув пустельник. – Він зовсім не розуміється на військовій справі. Нічого не вміє. Не затуляється щитом. Увесь бік незахищений. Зовсім не знає, що робити з мечем. О, нарешті він згадав про меч. Розмахує ним навколо себе. Мало не зніс голову своєму поні, і якщо не буде обережний, таки це зробить. Меч вибили у нього з рук. Це просто вбивство, посилати дитину на поле битви – він не протримається і п’яти хвилин. Пригнися, дурнику. Ой, він упав.

– Убитий? – запитали всі троє відразу.

– Звідки я знаю? – відповів пустельник. – Коти зробили свою справу. Усі коні, що опинилися без вершників, убиті або втекли: верхи остраханці вже не відійдуть. Тепер коти повертають до центру битви. Вони женуть на людей із тараном. Таран кинуто на землю. Ах, добре! Добре! Брама відчиняється зсередини – здається, буде вилазка. Ось з’явилися перші троє. Посередині король Лун: два брати Дар і Даррін з боків від нього. За ними – Тар, Шар та Кол зі своїм братом Коліном. Ось їх вийшло десять… двадцять… тридцять… лави остраханців вимушені відступити. Король Едмунд завдає дивовижного удару. Він тільки-но відтяв голову Коррадіну. Багато остраханців кидають на землю зброю й тікають до лісу. А тих, хто не втік, оточують. Велетні тіснять їх праворуч, коти – ліворуч, а король Лун – з тилу. Остраханці об’єдналися в скромну групу і б’ються, притиснувшись спина до спини. Твій, Ігого, таркаан загинув. Лум і Азрох б’ються врукопаш… Лум перемагає… так, так… переміг. Азрох – на землі. О, Едмунд упав! Ні, устав. Б’ється з Рабадашем у брамі замку. Король Едмунд упав, ні, знову піднявся: він б’ється з Рабадашем. Вони б’ються біля самої брами замку. Кілька остраханців здалися. Даррін убив Ільгамута. Не бачу, що сталося з Рабадашем. Він притиснутий до муру замку, гадаю, він мертвий, але я не певен. Чламаш і король Едмунд все ще б’ються, але скрізь битва скінчилася. Чламаш підняв догори руки. Битва закінчена. Острааханці повністю розбиті.

Впавши з коня, Шаста попрощався був із життям. Та коні, навіть у битвах, топчуть людей не так часто, як думаєте. Після жахливих десяти хвилин чи біля того, Шаста несподівано зрозумів, що немає більше жодного коня, який би тупцював поруч, і що шум (бо ще лунало багато різних звуків) був уже не шумом битви. Він сів і озирнувся. Навіть йому, що мало розумівся на битвах, було втямки, що древляндці та нарнійці здобули перемогу. Єдині живі остраханці, яких він зміг побачити, то були полонені. Брама замку була розчахнута, і король Лун тиснув руку королю Едмунду через