read-books.club » Наука, Освіта » Homo Deus 📚 - Українською

Читати книгу - "Homo Deus"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Homo Deus" автора Юваль Ной Харарі. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:
Грецію не тому, що в римлян були більші мізки чи кращі технології виготовлення знарядь, а тому, що вони могли ефективніше співпрацювати. Протягом усієї історії дисципліновані армії легко розбивали дезорганізовані орди, а об’єднані еліти домінували над невпорядкованими масами. Наприклад, у 1914 році три мільйони російських дворян, посадовців і бізнесменів панували над понад 180 мільйонами селян і робітників. Російська еліта знала, як співпрацювати на захист своїх спільних інтересів, тоді як 180 мільйонів посполитих були нездатні до ефективної мобілізації. Дійсно, більшість зусиль еліти зосереджувалися на тому, щоб гарантувати, що 180 мільйонів людей під ними ніколи не навчаться співпрацювати.

Щоб зробити революцію, чисельності ніколи не буде достатньо. Революції зазвичай робляться малими мережами агітаторів, а не масами. Якщо ви хочете розпочати революцію, не запитуйте себе: «Скільки людей підтримує мої ідеї?». Замість цього запитайте: «Скільки моїх прихильників здатні до ефективної співпраці?». Російська революція врешті вибухнула не тоді, коли 180 мільйонів селян повстали проти царя, а тоді, коли жменька комуністів опинилася в потрібному місці в потрібний час. На початку 1917 року, коли російський вищий і середній класи налічували заледве три мільйони, ленінська фракція більшовиків (яка потім стала Комуністичною партією) мала лише 23 тисячі членів. А проте комуністи захопили владу над величезною Російською імперією, бо вони добре організувалися. Коли влада в Росії вислизнула з немічних рук царя й так само тремтячих рук тимчасового уряду Керенського, комуністи жваво перехопили її, стискаючи руки на владі подібно до того, як бульдог стискає-щелепи на кістці.

Комуністи не відпускали свою хватку аж до кінця 1980-х років. Ефективна організація тримала їх при владі більш ніж сімдесят років, і вони фактично зазнали поразки через дефектну організацію. 21 грудня 1989 року Ніколає Чаушеску, комуністичний диктатор Румунії, організував масову демонстрацію підтримки в центрі Бухареста. Протягом попередніх місяців Радянський Союз припинив підтримувати східноєвропейські комуністичні режими, Берлінська стіна впала, а революції охопили Польщу, Східну Німеччину, Угорщину, Болгарію й Чехословаччину. Чаушеску, що правив Румунією з 1965 року, вважав, що зможе протистояти цьому цунамі, навіть попри повстання проти його правління, що вибухнуло в румунському місті Тімішоара 17 грудня. На противагу цьому Чаушеску влаштував величезну демонстрацію в Бухаресті, аби довести румунам і решті світу, що більшість населення все ще любить його — чи принаймні боїться. Апарат партії, що тріщала по всіх швах, мобілізував 80 тисяч людей, які заповнили центральну площу міста, а громадянам по всій Румунії було наказано припинити будь-яку діяльність і увімкнути радіо й телевізори.

Для привітання натовпу Чаушеску вийшов на балкон, що виходив на площу, як він це робив багато разів у попередні роки. Обік зі своєю дружиною Єленою, провідними партійними посадовцями й групою охоронців Чаушеску почав виголошувати одну зі своїх фірмових нудних промов, отримуючи задоволення від механічних аплодисментів натовпу. Однак потім сталося щось несподіване. Можете переглянути це на YouTube. Просто наберіть «Остання промова Чаушеску» і дивіться історію в дії.

У кліпі можна побачити, як Чаушеску починає наступне довге речення, проголошуючи: «Я хочу подякувати ініціаторам і організаторам цієї великої події в Бухаресті, бо вважаю її...» — потім замовкає, його очі розширюються, і він завмирає, не вірячи собі. Він не закінчив цієї фрази. Можна бачити, що за секунду увесь світ сколапсував. Хтось із аудиторії почав гудіти. Люди ще й досі сперечаються, хто ж був той перший, що відважився на крик. А потім інший загудів, і ще, і ще, і ще, і за кілька секунд маси почали свистіти, вигукувати образи й скандувати «Ті-мі-шо-а-ра! Ті-мі-шо-а-ра!».

Це відбувалося в прямому ефірі румунського телебачення, а оскільки три чверті населення сиділи наче приклеєні біля екранів, їхні серця дико стрепенулися. Сумнозвісна таємна поліція — Секурітате — наказала негайно припинити трансляцію, однак телевізійники не послухалися, і передача перервалася лише на коротку мить. Оператор скерував камеру до неба, тож глядачі не могли бачити паніки серед партійних лідерів на балконі, однак звукооператор і далі вів запис, а техніки продовжили трансляцію після перерви трохи довше, ніж на хвилину. Оскільки натовп продовжував гудіти, Чаушеску вигукував «Алло! Алло! Алло!», начебто проблема була в мікрофоні. Його дружина Єлена почала кричати на демонстрантів: «Замовкніть! Замовкніть!». Чаушеску повернувся до неї і крикнув з усієї сили: «Ти замовкни!». Потім він звернувся до збудженого натовпу на площі, закликаючи їх: «Товариші! Товариші! Заспокойтеся, товариші!».

Однак товариші не хотіли заспокоюватися. Комуністична Румунія впала, коли вісімдесят тисяч людей на центральній площі Бухареста зрозуміли, що вони значно сильніші, аніж старий чоловік у хутряній шапці на балконі. Що найбільше вражає, то це не те, що система впала, а факт, як вона взагалі могла виживати десятиліттями. Чому революції такі рідкісні? Чому маси часом аплодують і поклоняються століттями, роблячи все, що наказує їм чоловік на балконі, якщо могли будь-якої миті повстати і розірвати його на шматки?

Чаушеску і його поплічники панували над двадцятьма мільйонами румун сорок років, бо вони виконали три життєво важливі умови. По-перше, поставили лояльних комуністичних апаратників контролювати всі мережі співпраці, такі як армія, профспілки і навіть спортивні асоціації. По-друге, запобігли створенню будь-яких конкурентних організацій — політичних, економічних чи соціальних, — що могли стати основою для антикомуністичної співпраці. По-третє, поклалися на підтримку братських комуністичних партій — Радянського Союзу та Східної Європи. Попри випадкові тертя між собою, ці партії допомагали одна одній у разі потреби чи принаймні гарантували, що жоден чужинець не суне свого носа до комуністичного раю. За таких умов, попри всі утиски й страждання, що несли їм правлячі еліти, двадцять мільйонів румун не мали змоги організувати хоч трохи ефективної опозиції.

Чаушеску втратив владу, лише коли всі три умови більше не виконувалися. По-перше, наприкінці 1980-х років Радянський Союз зняв свій захист, і комуністичні режими почали валитися як доміно. До грудня 1989 року Чаушеску не міг сподіватися на будь-яку зовнішню допомогу. Навпаки — революції в сусідніх країнах дали поштовх для виникнення місцевої опозиції. По-друге, Комуністична партія сама почала розпадатися на табори, що конкурували. Помірковані хотіли позбутися Чаушеску й ініціювати реформи, поки не стало надто пізно. По-третє, організувавши в Бухаресті демонстрацію й транслюючи її у прямому ефірі, Чаушеску сам дав революціонерам чудову можливість продемонструвати їхню силу й виступити проти нього. Чи є швидший спосіб поширити революцію, аніж показати її по телебаченню?

Однак, коли влада вислизнула з рук недолугого організатора на балконі, вона не перейшла до мас на площі. Натовп, хоч який він численний та ентузіастичний, не знав, як організуватися. Тож, як і в Росії 1917

1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Homo Deus», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Homo Deus"