Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У Москві Сташинський спочатку отримав таку саму негативну відповідь, як і в Берліні. Генерал Крохін, який зустрівся з ним за кілька днів до аудієнції з Шелепіним, був категорично проти, запропонував йому натомість одружитися з жінкою-агентом КДБ, адже це б сприяло його професійній кар’єрі нелегала. Кілька днів, відведених йому на роздуми, Богдан зважував «за» і «проти» одруження з Інґе. Розглядав різні варіанти і не міг заснути. Крім застережень начальства, у нього були й свої сумніви. Одружитися означало втягнути кохану жінку в кошмари свого минулого і непросте життя агента КДБ. Варіант кинути її й одружитися з чекісткою він не сприймав. Сташинський зробив зраду професією, але зрадити кохану жінку він не міг.
Та за його рішенням стояло не тільки кохання. Був і своєрідний розрахунок. Йому був потрібний хтось, кому можна зізнатися у речах, які каменем лежали на душі, хто його зрозуміє і пробачить. Він ненавидів себе за скоєне і відчував, що якщо одружиться не з Інґе, а з чекісткою, то його знову затягне на темну сторону. А цього Сташинський за всяку ціну хотів уникнути. Інґе здавалася десницею спасіння, каменем, об який він міг зіпертися, витягуючи себе з болота.
Саме про це він, мабуть, думав дорогою в кабінет Шелепіна. Московське й німецьке начальство Сташинського було проти цього шлюбу, усі надії він тепер покладав на голову КДБ. Коли Шелепін з професійним комсомольським пафосом вітав агента з успішним виконанням почесного обов’язку, Богдан скористався нагодою сказати шефу КДБ, що хоче одружитися з Інґе Поль. Шелепіну вже доповіли, і ця ідея йому так само не подобалася.
Головний чекіст відповів, що говорити про це ще зарано, і повторив те, що Богдан уже чув від іншого начальства: чекісти не одружуються з іноземками. «Я сказав, що я знаю цю жінку вже три роки. Я переконався в тому, що вона порядна й розумна дівчина і не ставиться до Росії негативно», – згадуватиме Сташинський. Він відверто брехав. Сташинський прекрасно знав, як дівчина ставиться до Росії і комунізму, але вирішив ризикнути. Він брехав заради своєї мети – одружитися з Інґе Поль.
Однак Шелепін тиснув: «Ви зробили на цей час великі успіхи. У нас теж є гарні жінки. Ось погляньте на цю». Шеф КДБ говорив, ніби сваха. «Я відповів йому, що справа не в красі, – розповідатиме Сташинський. – Коли знаєш людину довгий час і знаєш, що також і дальше співжиття з нею буде гарне, то це саме те, що в цьому випадку потрібне». На цьому Шелепін перестав переконувати його одружитися з радянською громадянкою. Якщо Богдан наполягає і впевнений у лояльності своєї нареченої до Радянського Союзу, вони, мовляв, спробують зробити виняток.
Сташинський міг святкувати перемогу. Однак не обійшлося без пастки: Інґе спершу мала прийняти радянське громадянство. І погодитися на співпрацю з КДБ. Відомство слідувало простій логіці. Якщо Сташинський не хоче одружуватися з чекісткою, то його німецька дружина має прийняти радянське громадянство і співпрацювати з КДБ. Згода на це Інґе – передумова їхнього шлюбу з Богданом. Начальство погоджувалося з одруженням свого агента на умовах, які йому здавалися пасткою, а не психологічною втечею з обіймів КДБ. Богдан пристав на ці умови. Годі було сподіватися більшого, а він не хотів втрачати цей шанс.
Сташинський одразу запропонував відправити його наприкінці місяця у Східний Берлін – він, мовляв, зробить дівчині пропозицію. Але в генерала Крохіна був інший план: він хотів, щоб Сташинський якомога швидше почав підготовку, а одружуватися їхав навесні або на початку літа, до того часу наречені будуть листуватися. Та Сташинський на це не погодився, він зрозумів, що начальство хоче затягнути час, а там буде видно. Він сказав Шелепіну і Крохіну, що йому буде важко так довго жити в стані непевності. Він, навпаки, хотів би залагодити справу до початку підготовки і нових завдань.
Шелепін визнав, що агент має рацію, а перевірити дівчину можна й у Берліні: «…Ми з нашими друзями з [Німецької] Демократичної Республіки маємо добрі взаємини. Коли вона є така [тобто відповідає зробленому описові], тоді ми не маємо нічого проти». Шелепін запропонував Богдану, до того як розказати Інґе про роботу в КДБ, привезти її на якийсь час до Москви й ознайомити з життям в Радянському Союзі. Схоже, що КДБ не дуже покладався на східних німців і сам хотів оцінити наречену Сташинського. Зійшлися на тому, що Богдан поїде у Східний Берлін на Різдво і привезе Інґе до Москви. Його це влаштовувало, і 22 грудня 1959 року Сташинський поїхав з Москви у Східний Берлін[160].
19. Наречена
Перед від’їздом у Берлін Богдана детально проінструктував про Інґе та її родину його московський куратор, помічник Георгія Іщенка підполковник Микола Кравченко. У розмовах з Інґе, казав Кравченко, Богдан мав триматися легенди – його звуть Йозеф Леман. А перед тим, як запросити її у Москву, сказати, що насправді він працює не в міністерстві торгівлі, а в Штазі – міністерстві державної безпеки НДР. Богдан мав розказати нареченій, що начальство ним задоволене і відправляє його на підготовку до завдань у Західній Німеччині. Він хоче, щоб вона поїхала з ним, а потім вони разом поїдуть на Захід і працюватимуть заради миру на землі[161].
План полягав у тому, щоб завербувати Інґе не тільки на основі почуттів до Богдана й бажання вийти за нього заміж, а й на ґрунті ідеології. Як приклад боротьби двох світів, він мав згадати недавній процес у Дюсельдорфі – за повідомленнями східнонімецької преси, суд ФРН ув’язнив кількох громадян Східної Німеччини за політичні переконання. Якщо Інґе погодиться разом з ним працювати на Штазі, він запросить її до Москви, і вже там скаже їй правду, ясна річ, не всю, про майбутню спільну роботу на КДБ. Богдан не заперечував.
За роки служби він навчився мати справу з начальством і з досвіду вивів найкращий спосіб сказати «ні». Слід з ентузіазмом погоджуватися на пропозицію у принципі, а потім покликатися на об’єктивні чинники, які ускладнюють або унеможливлюють конкретне завдання. Саме таку тактику він використав, коли його берлінський куратор Деймон запропонував йому записати розмову з Інґе про запрошення до Москви. Деймон хотів, щоб агент взяв із собою пакунок з «жучком». За свідченням Сташинського: «Він з’ясував також причину, чому він хотів це зробити: не тому, що мені не довіряють, але тому, що я є зацікавленою стороною і бажаю доброго висліду розмови,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.