Читати книгу - "В’язень Неба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не будь я Ферміном, якщо до кінця тижня не дістану вам клієнта з тих, що платять готівкою і наперед.
Ось так Фермін Ромеро де Торрес тимчасово влаштувався в крихітній конторі адвоката Бріанса. Він одразу ж узявся прибирати в кабінеті, впорядковувати й розкладати за датою всі досьє, теки й незавершені справи. За кілька днів завдяки Ферміновим старанням кімната блищала чистотою, а площа її неначе збільшилася втричі. Фермін переважно не виходив із контори, але декілька годин на день він присвячував різноманітним вилазкам, із яких ніколи не вертався з порожніми руками: приносив то оберемочки квітів, поцуплені з фойє театру «Тіволі», то пригорщу кави, яку йому вдавалося виканючити в офіціанта з бару на першому поверсі, то першосортні продукти з магазину роздрібної торгівлі «Кольмадо Кілес», які записував на рахунок колишньої адвокатської контори Бріанса, видаючи себе за їхнього нового хлопчика на побігеньках.
– Ферміне, цей хамон просто божественний! Де ви його дістали?
– Покуштуйте ще ламанчського сиру, і ви прозрієте.
Уранці Фермін переглядав усі Бріансові справи й переписував начисто його нотатки. По обіді він сідав за телефон і, озброївшись довідником, брався за пошук потенційно платоспроможних клієнтів. Коли чуття йому підказувало сприятливу нагоду, після телефонної розмови відбувався візит додому. Із п’ятдесяти дзвінків місцевим торговцям, представникам різноманітних професій і приватним особам десять завершилися візитами, в результаті яких Бріанс отримав три нові справи.
Першим клієнтом була вдова, що позивалася до страхової компанії, яка відмовлялася виплачувати компенсацію за смерть чоловіка цієї жінки, аргументуючи свою позицію тим, що серцевий напад, який стався в бідолахи після того, як він обжерся креветками в «Сьєте пуертас», є самогубством і не може розглядатися як страховий випадок. Другим клієнтом був таксидерміст, якому колишній тореро приволік п’ятсоткілограмового бойового бика, останнього у своїй кар’єрі. Одначе, коли майстер перетворив тварину на опудало, замовник відмовився його забирати й платити за роботу, оскільки, за його словами, вставлені таксидермістом скляні очі надавали бику демонічного вигляду. Тореадор так злякався, що аж вискочив із майстерні з криком: «Цур тобі, пек тобі!» Третім клієнтом став кравець із вулиці Святого Петра. Якийсь дантист вирвав йому п’ять зубів, на жодному з яких не було карієсу. Це були не бозна-які справи, однак усі нові клієнти оплатили витрати й уклали контракт.
– Ферміне, я призначу вам постійну платню.
– Не може бути й мови.
Фермін відмовився приймати винагороду за свою справну працю, лише час від часу просив позичити йому невеличкі суми, щоб у неділю ввечері повести Росіїто в кіно, на танці в клуб «Ла Палома» або ж у парк атракціонів Тібідабо. Там, у залі кривих дзеркал, дівчина лишила йому на шиї засмокт, який свербів іще тиждень. У цьому самому парку, скориставшись тим, що вони виявилися єдиними пасажирами карусельного літачка, який кружляв над мініатюрною Барселоною, Фермін після тривалого відлучення від пустощів короткочасного кохання знову відчув себе повною мірою чоловіком.
Одного разу, пестячи принади Росіїто на самій верхівці оглядового колеса, Фермін подумав, що, попри всі очікування, його теперішнє життя виявилося цілком непоганим. І його охопив страх, адже він розумів, що це не триватиме вічно й украдені крихти спокою і щастя зникнуть швидше, ніж зів’яне молоде тіло Росіїто і потьмяніють її блискучі очі.
11
Того самого вечора Фермін сидів у кабінеті, чекаючи на повернення Бріанса з походу по судах, канцеляріях, прокуратурах і в’язницях, де йому доводилося відбувати безліч зустрічей, щоб дістати потрібну інформацію. Була вже майже одинадцята, коли в коридорі почулися кроки молодого адвоката. Фермін відчинив двері, і Бріанс, змучений і пригнічений як ніколи, зайшов, ледве переставляючи ноги. Знесилено впавши в кутку, він обхопив голову руками.
– Що сталося, Бріансе?
– Я був у замку Монтжуїк.
– Добрі новини?
– Вальс відмовився мене прийняти. Вони змусили мене чекати чотири години, а потім сказали забиратися геть. Забрали дозвіл на відвідування й пропуск на територію в’язниці.
– Вам дозволили побачитися з Мартіном?
Бріанс заперечно похитав головою.
– Його там уже нема.
Фермін спантеличено глянув на адвоката. Бріанс помовчав якусь мить, добираючи слова.
– Коли я вже йшов, мене наздогнав Бебо і розповів, що знав. Усе сталося два тижні тому. Мартін писав, як навіжений, день і ніч, майже не перериваючись навіть для сну. Вальс відчув, що тут щось не так, і наказав Бебо забрати вже написані сторінки. Знадобилися зусилля трьох чоловіків, щоб зв’язати Мартіна й відняти в нього рукопис. Він написав більш як п’ятсот сторінок за менш ніж два місяці. Бебо передав рукопис Вальсові, і коли той почав читати, то неначе сказився.
– Либонь, побачив зовсім не те, на що очікував…
Бріанс кивнув.
– Вальс читав цілу ніч, а вранці піднявся до башти в супроводі чотирьох охоронців, наказав закувати Мартінові руки й ноги і зайшов до його камери. Бебо підслуховував через щілину в дверях, і йому вдалося почути частину розмови. Вальс був розлючений. Він заявив Мартінові, що той дуже його розчарував, що йому дали зародки шедевра, а він, невдячний, знехтувавши всіма вказівками, став писати якусь цілковиту, без ладу і складу, нісенітницю. «Не такої книжки я сподівався від тебе, Мартіне», – раз по раз повторював Вальс.
– А що ж Давид?
– Нічого. Він не звертав на коменданта уваги, наче того й не було поруч. Через таку зневагу Вальс лютився дедалі дужче. Бебо чув, як ляпаси й удари посипалися на Мартіна, але той не видав ні звуку. Коли ж Вальс утомився бити й ображати в’язня, який так і не промовив до нього ані слова, то, як розповів Бебо, дістав із кишені листа. Листа, якого сеньйор Семпере надіслав на Мартінове ім’я кілька місяців тому і якого тоді конфіскували. Це було прощальне послання Ізабелли, яке вона написала Мартінові на своєму смертельному ложі…
– От же ж сучий син…
– Вальс лишив в’язня наодинці з цим листом, адже знав, що найбільшою карою для Мартіна буде дізнатися про смерть Ізабелли… Бебо каже, що, прочитавши листа, нещасний несамовито закричав, а потім цілу ніч вив, бився головою в стіни й гамселив кулаками в двері.
Бріанс підвів погляд, і Фермін, опустившись навколішки перед ним, поклав руку адвокатові на плече.
– Із вами все гаразд, Бріансе?
– Я мав би його захистити й витягнути звідти, – відказав той тремтячим голосом. – Це мій обов’язок як його адвоката…
– Ви зробили все, що могли, Бріансе. І Мартін це знає.
Молодий чоловік скрушно похитав головою.
– Стривайте, це ще не все, –
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’язень Неба», після закриття браузера.