Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

- До речі. – він знову заговорив, а я від несподіванки випустила ложку і вона впала в тарілку розбризгавши навколо той нещасний борщ. Хлопець одразу подав мені серветки. Та кілька капель все ж попали на блакитний піджак. Я внутрішньо застогнала. – Вольська хоче взяти кілька нових дівчат до групи черлідерів. Не хочеш спробувати?

От згадала її в недобрий час.

- Ой, ні. Це не моє. Вибачте, мені треба в туалет. – і кинувши підбадьорюючий погляд Софії, аби не втрачала шанс, пішла до виходу.

Я стояла у стильному велику туалеті і терла пляму так, що вже аж заболіли пальці. Вологі серветки закінчувалися, а сліди все одно було видно.

- Думаєш перемогла?

Я побачила в дзеркалі кислу пику Вольської. Думала, вистава вже закінчилася. А, ні... шоу продовжується. Вона кинула у чорний мармуровий умивальник ще пачку вологих серветок.

- Ти просто іграшка. Нове м’ясо. А за тутешніми законами його першим куштує Ворон або Сава. А вони вже між собою влаштовують перегони. Нагулюють апетит, так би мовити...

Я відчула, як мої пальці повільно застивають вкриваючись холодом. Порахувала до трьох і повернулася.

- А ти настільки себе не цінуєш? Готова миритися, з тим, що твій хлопець кидається на кожне нове м’ясо? – мені хотілося вчепитися їй в обличчя.

Вона поблідніла. Зробила крок назад. А тоді хижо посміхнулася.

- У нас вільні стосунки. Хочемо нагулятися до весілля. Я його не контролюю, він мене. Але ти про це уже знаєш... – вона уже виходила та все ж озирнулася у дверях. – Та й всеодно, він завжди приповзає до мене...

Вона посміхнулася. Адже чудово знала, куди летять пулі. І контрольний.

- Вчора заледве відмила з нього твій дешманський мейк.

Пішла. А я ще кілька хвилин вмовляла себе не плакати.