Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

Брандо подивився вгору: Вона Сеня, чи знаєте ви?

.

Що це, Брандо? Римлянин тримав дівчинку за руку і кліпав очима, коли той просив.

?

А Сеня? Рука Амандіни підсвідомо відсахнулася, але вона якусь мить вагалася, перш ніж закінчити те, що робила. Дівчинка здивувалася і подивилася на неї своїми смарагдово-зеленими очима. Погляд Амандіни був трохи складним.

Про цих зелених людей ходили чутки в багатьох місцях. Однією з найпоширеніших чуток було те, що ці Сені є носіями хвороби Звіролюдей. Більшість людей не хотіли вступати в контакт з цими дикунами в лісі, не кажучи вже про дворян.

У крайніх місцевостях люди навіть підтримували спалення цих єретиків, щоб запобігти поширенню хвороби звіролюдей.

?

Але Брандо опустив голову і пом'якшив тон, як і народ Вонде, який звик втішати дітей. Потім він подивився на дівчинку і запитав: Як тебе звати?

.

Для молоді сенійці нічим не відрізнялися від жителів Еруїна і Круза. Сім чи вісім століть тому, під час війни з Темним Драконом, Сенія сховалася у величезних лісах Півдня і замкнулася на сотні років. Їхня відсталість вважалася їхньою власною провиною, але для Брандо цей період історії був більше схожий на абстрактний символ, описаний на задньому плані.

.

Дівчинка подивилася на нього і злегка відкрила рота.

Вона не розмовляє Крузом. — відповіла Амандіна.

Брандо не здивувався. Він кивнув і випростався. Нічого страшного. Я приблизно знаю, звідки вона взялася. Але мені трохи цікаво. Амандіна легенько кивнула, щоб показати, що розуміє його цікавість. З тих пір, як вона дізналася, що дівчинка була сенійкою, вона хотіла знати, чому вельможі були такі люб'язні, що не стратили її.

.

Не кажучи вже про таке варварське місце, як Найджел, навіть у глибинці королівства стратити сенійця було в межах закону.

.

Брандо підвівся й озирнувся.

.

Ми відправимо її в Зелене село.

?

Зелене село?

.

Так.

?

Де це?

Сенійське село. Брандо озирнувся і підняв із землі кавалерійський меч. Він зважив її в руці і обшив Це якраз на південь звідси, десь за півдня шляху.

?

Сенійське село? Чому ми туди їдемо? Амандіна насупилася і прошепотіла: Знайди когось, хто б відправив цю маленьку дівчинку назад. Пане мій, сенійці

Вона хотіла щось сказати, але Брандо махнув їй рукою.

.

Пане мій! Амандіна насупилася і заперечила: Це сенійці, про яких ми говоримо. Якщо сторонні люди знатимуть, що ми з ними впоралися, це не піде на користь моєму панові.

,

Пане мій, твоя репутація

.

Амандіна злегка насупилася і раптом згадала, що дівчинка все ще поруч з нею. Незважаючи на те, що вона знала, що Брендел може не зрозуміти її слів, вона все одно підсвідомо закрила рот.

.

Не треба, Амандіно, Брандо перебив її і відповів: Але це наш пункт призначення.

Що? Амандіна була приголомшена.

.

Брендел кивнув. Щоб знайти Вальгаллу, йому довелося не тільки відправитися в Зелене село, але і покластися на допомогу сенійців. Матінка Марша зробила йому величезну послугу, пославши до нього цю маленьку дівчинку. Незважаючи на те, що сеняни були замкнутими, вони, як і гірські люди, відчували прості почуття до своїх справжніх друзів.

.

Йому довелося використовувати сенійців, щоб зв'язатися з друїдами в лісі.

. 350 .

Друїдів. — подумав Брандо. Друїдів. Це раса, схожа на Срібних ельфів, можливо, навіть раніше. Вони зникли з цивілізованого світу після Року процвітання 350 років тому.

.

Брандо, що таке сенійці? Римлянин схопив дівчинку за руку і кліпнув очима, коли вона побачила, що на її запитання немає відповіді.

Це довга історія. Брандо посміхнувся і підняв руку, щоб почухати їй носа, змусивши Амандіну насупитися і зробити кілька кроків назад. Брендел нарешті відповів: Але у ельфів є ім'я.

На '. – сказав Брандо Діти лісу.

Перевертнів? Очі Амандіни розширилися від цікавості, що я чув про них!

. ,

Брендель опустив голову. Він помітив, що коли він згадав слово ат зон, у маленької дівчинки була чітка реакція. Вона підняла голову і подивилася на нього парою смарагдових очей.

В її очах був глибокий зелений колір.

450

Зелене село, про яке згадував Брендел, було незнайомим для більшості людей в Оуїні та людей, які створювали карти. На останній адміністративній карті року Свічки і Кинджала в королівстві налічувалося цілих 450 міст, сіл і садиб, але жодне з них не було названо Зеленим селом.

.

Але Брендел знав це місце.

.

Це було поселення сенійців на кордоні.

,

Справді, у Срібний рік, який був приблизно через десять років, група шукачів пригод, що вирушила в гори Каланга, вирушила звідси. Але декорації в той час відрізнялися від нинішніх.

.

Вони їхали по обробленій землі, яку сенійці відкрили на узліссі. Вони побачили поля, що розкинулися смугами вздовж лісу. Слабке сонячне світло проходило крізь високі чорні сосни і падало на штучні культури.

.

Було так тихо, що здавалося, що це порожній сон.

У пам'яті Брандо був луг, що простягався далеко вдалину. Крім стежки під кінськими копитами, яка все ще вперто росла з лісу, всі сліди штучних культур були поховані під слідами часу.

. 30

Він озирнувся повз поля і майже побачив за ними берег річки. Він пам'ятав, що це поселення Повзучих Демонів 30-го рівня. Їм знадобилося багато зусиль, щоб пройти через Темний ліс.

Однак збитки, завдані атакою знатної кінноти, повернули його до реальності. Перше, що він побачив, це зламаний паркан, бойові коні, що проїжджали полями, і збиті врожаї. Наче стадо диких кабанів перетнуло кордон.

Ці покидьки. — тихим голосом вилаявся один із найманців Сірих Вовків.

Такі найманці, як вони, здебільшого народжувалися в горах. Вони були або мисливцями в горах, або землеробами в цій сфері. Звичайно, вельможа не розуміла, що ці культури були всім для людей, які покладалися на них для заробітку.

,

Немов відповідаючи на його слова, вони обійшли паркан і побачили жінку в подертій полотняній сорочці, яка стояла навколішки на землі. Вона закрила обличчя і тихо схлипнула перед зруйнованим полем.

Чоловік, який начебто був її чоловіком, тримав у руках граблі і дивився на сцену з насупленим поглядом. Коли він побачив групу, що виходила з-за паркану, то на мить був приголомшений. Потім вираз його обличчя змінився. Він тримав граблі перед грудьми і кричав: Аша, біжи! Вони повернулися!

Після цього він