Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"

Жінки цієї країни дуже замкнені. Вони самотні. Їх хочеться тішити, як дітей, голубити і втішати, мовляв, не плач, усе буде добре, він до тебе повернеться і доскону будете ви разом. Одна надто любила себе і не могла отримати оргазму ні від кого, крім себе самої. Після сексу закрилася в душі і дофантазовувала до кінця. Інша не відала, що таке кунілінгус. Десять років шлюбу чоловік гидував її вульвою. Були ще сотні інших. Їх хотілося смішити і розважати, давати їм тепло та надію на завтра. Одначе жодна з них не цінувала того, що в них було. Кожна мріяла про інше життя, інше тіло, іншу країну.

Здебільшого чоловіки цієї країни — нахабні тварини, яких, здається, оминула еволюція, вкоротивши кілька своїх ланок. Лишилися тільки два варіанти — амеба і гамадрил. Культура поведінки та ставлення до матерів і жінок відсутня як така. У їхній повній тупості і недолугості криється одна з причин нашого успіху тут. Ми, як таємні агенти щастя, шпигуни королівства мрій, здатні вислухати жінку, розвеселити, дати їй відчуття захищеності та показати можливість іншого життя. Так, це може тривати одну ніч. Або тиждень. Одначе ми змінюємо їх. І після цього життя в зоопарку з гамадрилами та амебами стає нестерпнішим.

Часом до Роберта підходили жінки старшого віку. Вони просили автографи. Хотіли з ним сфотографуватися. Коли він був сам, ніяковіючи, вдавав спантеличення і погоджувався, не розуміючи, з ким його переплутали. Коли був із кимсь із жертв, то відмовлявся і щиро обурювався: «Sorry, but I’m not a superstar». Жінки здивовано відходили, обговорюючи чарівність Робертової доньки. Молодші ж жертви, поки там що, вже були готові на все — серпанок німбу слави світився на ньому.

З Кейт усе було інакше. Катря мала 20 років, розкішну фігуру, волошкові очі та ідеально володіла англійською, орієнтуючись в акцентах і діалектах. Роберт із захватом слухав її. Вона казала, що він дуже схожий на її батька. Той загинув у пожежі десяток років тому. Вона, не вагаючись, казала, що він — «її нав’язливий потяг за Фройдом». Вона хотіла не конкретно Роберта, його тіло. Катрі був потрібен його досвід, його тепло, впевненість, яку він дарував. До сексу справа не доходила. Їм було добре і так.

Однак часом Роберт стомлювався від її теоретизувань про життя, взятих з різноманітних буддійських та євангельських брошур. Катря вдавала, що ставиться до них іронічно. Але все одно дивилися на життя крізь їхні лінзи. Роберт намагався щось їй пояснити. Часом вона прислухалася.

Їх «karmic friendship», кармічна дружба, космічна одисея двох самотностей, як вона називала їхні стосунки, тривала другий місяць. Роберта ятрили сумніви: зосередившись на філософствуваннях Кейт, він зовсім забув про основну справу — збирання матеріалів для свого польового нотатника. Алекса вже кілька тижнів не дарувала йому жодної посмішки. Інші жінки, ті, котрі були не-Кейт, його зовсім не цікавили.

З польових нотаток Роберта Брата:

У цій країні все вимірюється в умовних одиницях. Саме життя — умовність, конвенція про ненапад. Хоча війна точиться десь там, однак луну чутно і тут. Щодня боротьба за виживання. Що вище ти видерся драбиною соціуму, то більше умовностей тобі потрібно. Чи то сотка, чи тисяча, чи десяток тисяч і т.д. Цим вимірюється зарплатня, хабарі, подарунки, їжа, побут, відпочинок. Усьому в житті знаходяться свої лічильники, свої апарати вимірювання соціального статусу.

Єдина релігія цієї країни — понтиїзм. Понтам уклоняються як могутнім і жорстким богам. У них вірять і виконують кілька простих заповідей. Час збирати дорогоцінне каміння, накопичувати капітал і розкидати понти. Це тут розуміють усі.

А Катря зітхала, промовляючи: «Well, I’ve almost fell in love with you. Just few days more... Just a while and you’ll go to your home country. And you’ll leave me alone»[4]. Роберт, дратуючись, що так легко піддається на її провокації, одразу ж починав її переконувати, що все зовсім не так, справи тут важливіші, ніж справи деінде. Він запрошував, вона погоджувалася. Він пригощав її морозивом. Вона мліла в його обіймах.

На початку третього місяця, коли почалися заняття в університеті, а їхні побачення ставали дедалі рідшими і коротшими, Катря вирішила зробити сюрприз — запросила Роберта до себе додому. Щоб познайомити його з матір’ю.

Роберт вагався. Це було супроти всіх правил. «Яких правил?» — питався він. «Твоїх власних!» — відповідав собі. Одначе за мить промайнуло рятівне виправдання перед собою — це все частина польових досліджень. Весь зібраний матеріал буде використано за призначенням.

Маму звали Тамарою. Роберт спробував одразу ж свій улюблений прийом і запропонував називати її на власний манір — Томá. «Can I call you like this?» Тамара засміялася і відповіла: «Ви вгадали. Саме так мене всі і називають». Тамара мала 42 роки, невдалий шлюб у минулому, ідеальну фігуру, досконале знання англійської та французької.

Роберт упіймав себе на думці, що замилувано слідкує за Тамарою і донькою. Друга була ніби експериментальним зліпком, зробленим з ідеальної першої. Тамара була Катрею, але все було перемножено на два — більше років, мов, досвіду.

Внутрішній монолог Роберта не припинявся.

Напруження за столом поступово зникло. Тамара розповідала різні історії про Кейт. Та серйозно намагалася пояснити їхнє кармічне призначення. Роберт почувався вдома. Це не було відчуття «як удома». Це був дім, який він утратив давно, зробивши вибір — ким він хоче бути і як він хоче прожити своє життя.

Кейт схопилась і почала збиратися на додаткове заняття — вона набрала ще занять із дітьми, аби щось підзаробити. «Please stay here. Have a chat. I’ll be right back». Вона чмокнула Роберта і