Читати книгу - "Ти чуєш, Марго?.."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я повинна подумати, — сказала Марго. — Дайте мені десять хвилин. Посланці вклонилися і відійшли. Марго присіла на трон і замислилася.
Народ чекав. Народ чекав на справедливість. «Треба любити свій народ», — повторювала вона собі. «Треба любити свій народ і робити, що хоче він, а не планувати в своєму кабінеті йому життя». Марго зрозуміла: єдиний вихід — відмовитися від влади. Однак треба зробити це красиво. Красиво піти. З високо здійнятою головою. «Поки кількість моїх добрих справ перевищує кількість моїх дурниць. Поки добра слава переважає над дурною. Поки я ще не скурвилася, розбещена владою».
Марго встала і, зітхнувши, повільно почала:
— Народе мій!
Марго зробила паузу.
— Ми з вами разом уже довго. На нашому карбі чимало добрих справ. Були в нас і прикрі невдачі. Але чи було таке, щоб я чимось вас образила?
— Ні, не було! — заревів дисципліновано натовп.
— Чи було, щоб я вас чимось прогнівила?
— Не було!
— Чи, може, когось принизила?
— Не було такого!
— Прийшов час прощатися мені з вами. Я йду, і за мною йдуть ті, хто добре чи погано служили мені. Із завтрашнього дня можете обирати собі нового повелителя чи повелительку. Хай вам Бог помагає!
Народ заридав. Це колективне оплакування дуже зворушило Марго. «Не даремно я спеціаліст із іміджмейкерства». Вона навіть засумнівалася, а чи не взяти їй знову участь у виборах?
Тьфу на мене! Знову перетворююся на слабкодухого чоловіка, подібного до маленького хлопчика, якому кажуть: «Погрався машинкою й досить. Дай іншим погратися», а він судомно з усіх сил хапається пальчиками за чужу іграшку.
Коли народ пролив усі свої сльози, Марго урочисто оголосила:
— Оргія!
Як любили це слово в землі Обретеній! Воно означало: хліб і видовища. І того й іншого було вдоволь! «Бачите, мої люди, жодної копійки ваших податків я не використовую на себе. Все вам! Їжте, пийте, насолоджуйтеся!»
У поті чола працювало кілька сот кухарів, кілька сот офіціантів. На кухні можна було зустріти і китайців, і французів, і арабів, і мексиканців... Усі страви, які куштувала Марго, подорожуючи світом, ретельно записувалися помічниками у спеціальну книжечку і пізніше готувалися на оргіях. Людей з Обертениці не можна було нічим здивувати. Чоловіки й жінки були чудовими кухарями, і їхнє меню було на диво різноманітним. «А хто їх цього навчив? А хто розвинув їхні гурманські смаки? Я!»
Народ не обжирався, бо знав: усім всього вистачить. Головне не набити шлунок, а оцінити смакові відчуття. «Хто зробив так, що вони не голодні і ніколи не принижують своєї гідності, накидаючись на їжу на прийомах, а лише достойно частуються? Я!»
А ось заїхала фіра, навантажена різним крамом, придбаним по всьому світу. «Це для тебе, народе! Вбирайся! Радій!» Ніхто ні з ким не сварився за шмат матерії, бо знали: всім усього вистачить. А як не вистачить, завтра підуть на ярмарок і куплять.
На другій фірі їхало «чудо-дерево». На дереві були начіплені різноманітні пари взуття: різних кольорів, фасонів, розмірів.
Фіри з дивовижними меблями, посудом, господарчими товарами, прикрасами з усього світу їхали одна за другою. Народ не гарбав, а брав лише те, чого йому бракує.
«Просто комунізм!» — з гордістю подумала Марго.
Марго помітила в натовпі постать Ахмета Першого. «Бідненький! Обшарпаний, змарнілий, виснажений!»
— Андибере, — тихо спитала вона. — А що він такого видатного зробив?
— Забула, кицько? Коли ми тебе визволили з неволі і попливли морем додому, на тебе напала морська хвороба і ти зарепетувала: краще смерть! Ми висадилися на острові, там тебе знову схопили. Знову кинули за ґрати, посилили охорону. Тоді Ахмет і викупив тебе з неволі.
— Нічого собі! А скільки я коштую?
— Цілий Ахметів гарем і три фіри золота.
Марго була потішена. «Молодець, Ахмете!»
Почалися видовища: цирк, бій карликових биків, родео, футбол, фокуси, маріонетковий театр, танці, опера...
Марго сама із задоволенням брала у цьому неподобстві участь. Вона разом з усіма порпалася у фірах, плескала у долоні витівкам кенгуру, м’яшкорила в руках коалу, билася з левами, танцювала, співала...
Втомившись, вона присіла на свій трон і подумала: це я роблю востаннє. Чи сумно мені йти? Ні. Зовсім. Навпаки. Мене народ довго пам’ятатиме.
До трону підійшов Ахмет Перший.
— Та-ак, Марго. Наступному володареві землі Обретеної важко буде тебе переплюнути...
— Згодна. В моєму пануванні є якийсь шарм. А тепер прийде якийсь бовдур і буде податки, здерті з людей, витрачати на себе... І, сіромаха, ніяк не второпає, чому від панування він не отримує кайфу?
— Дякую, повелителько, за визволення і за привілеї!
— Ти — старий хитрий жук. Хоч ти живеш не за моїми законами, але народ мій тебе любить. А народ завжди знає, що робить. Та й я, чесно кажучи, прикипіла серцем до тебе, паскуднику.
Сонце повернуло на захід.
Марго кивнула Андиберу, той підвів двох коней. Вони сіли верхи і повільно рушили з міста. Вони не взяли з собою нічого, окрім своєї маленької донечки.
Вона сиділа в рожевому платтячку попереду Андибера.
Спустившись у долину, вони поспішили за сонцем. Обернулися востаннє на свою фортецю і побачили, як мури обліпили люди, тисячі людей, які проводжали їх поглядом. Марго була переконаною: у кожного на очі навернулася сльоза...
Епілог
Минув рік.
За цей час у фірмі відбулося три розлучення. Першим розлучився Спиридоненко. Потім — майже одночасно — шеф і Марго. У шефа процедура відбулася досить болісно. У Марго — навпаки — мирно. Чоловік Марго спершу був шокований звісткою про те, що дружина його кинула. Однак пізніше з’ясувалося, що саме цього йому й треба було. Бо виявилося, він створений, щоб жити самому. А діти і дружина заважали йому самореалізуватися. Він активно взявся за докторську дисертацію, і справа просувалася дуже успішно.
За цей час Леська народила близнюків-хлопців. На загальних зборах колективу фірми «Розкажи мені...» вирішили назвати їх Петром і Павлом. Через півроку після неї розродилася і Марго. Як і очікувалося, дівчинкою.
Шеф більше не «стрибає у гречку». Він дуже змінився: скоротив кількість нарад і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти чуєш, Марго?..», після закриття браузера.