Читати книгу - "Дума про Хведьків Рубіж"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Не поспішайте винуватити в зраді масу мирного хутірського та сільського люду. Вони знали там, що то за вояки дивні, з мечами, в чорних сорочках із вишивкою? Гетьманські старшини наказали їм — робіть те-то, вони й роблять. Люди ті й боятись майже не боялись, думали — іноземці якісь. Та й нічого там боятись, легіонери перебували у стані кидка, а тут свої правила:
— вояки не роблять взагалі нічого, окрім виконання наказів провідників;
— провідники не роблять взагалі нічого, окрім шикування та відправки;
— замикаючі контролюють дії всередині кожного загону, щоб там не відбувалося взагалі нічого.
Стан кидка характерний тим, що упирі втрачають будь-який інтерес до людей. Їхня основна ціль — якнайшвидше і якнайорганізованіше рухатись.
Коротше, аби ви взяли, підійшли до якогось упиря і встромили йому в серце осиковий кіл, то вам би взагалі нічого не було, а упир би благополучно вмер.
Стан кидка найбільш небезпечний для легіонів, а в даній ситуації взагалі, бо доводилось пересуватися строго за гетьманськими полками. У гетьмана був договір із Топешем, але гетьман уявлення не мав про стан, кількість і масштаби тих легіонів. Він, звичайно, знав, куди ідуть бранці, як обов’язкова умова союзного договору, але йому не було до цього діла. Чорт забирай, аби в гетьмана була хоч крихта здорового глузду, то він би виїхав ніччю в якийсь хутір на захід від табору або просто в степ і побачив би, що там робиться.
Не бачив чи не хотів бачити.
А якби побачив, то хоча б зі страху за власну шкуру щось із тим усім би діяв, принаймні його сил було поки що вдосталь для супротиву легіонам, які були обезкровлені важким кидком із графства Трансільванія.
ІІІ
Основний старший провідник легіону-жайвору «Західний» Грицько Захарчук снував по глечиках і горшках низенької хутірської оселі у пошуках чого їстівного. На вулиці чувся важких тупіт підкованих чобіт легіонерів, бубоніння людей і лункі оклики замикаючих:
— Четвертий загін до відправки готовий!
Захарчук визирнув у шибку:
— Молодший! Молодший! Влад, сучий ти сину, приймай!
Під вікном затупотіло. Тоді крикнуло:
— Загін здав!
— Загін прийняв!
— Слава тобі Господи, тьху на помині! Розродились врешті, змій його матері!
Захарчук поліз аж у піч по горщик, що стояв за заслінкою.
— Бий тебе вража сила! Сюди! Сюди, бісова посудино!
Горщик поїхав по купі попелу до рук провідника, та, як назло, перевернувся, і борщ, що був у ньому, потік по недогорілій дровині.
— Ну ти!..
До хати зайшла молода дівка.
— Шановна, у вас часом кров’янки нема?
— Та є трохи, за’ дам.
Полізла на драбину в комірці, дістала кільце.
— Скільки з’їсте?
— Скільки не шкода, як ваша ласка.
Порізала на столі. Захарчук узяв шматочок. Заплямкав.
— А, згодиться.
— Провідник! Провідник! — знову лунало за вікном. — Десятий на відправку!
— Сюди йди, кат тебе бери!
У хату забіг замикаючий.
— Чого ти репетуєш не всю вулицю?
— Загін готовий! — промовив захекано.
— Дак відправляй, вража дитино!
Замикаючий вибіг. Захарчук ще зо хвильки дві поплямкав, насвистуючи коломийки, а тоді його перебила дівчина:
— А ви не місцеві, видно?
— Та не дуже.
У цю хвилину пролунав стукіт у двері:
— Тум! Тум! — Тум!
Захарчук зірвався із-за столу.
— Впускай! — гримнув дівчині вже зовсім без тіні ввічливості. Та трохи налякалась.
— Увійдіть!
В оселю зайшов Топеш.
— КарА СполонЕ, О ВеликиЙ КнязЬ!
Захарчук здійняв руку.
— Кланяйся, комахо! — гримнув на дівчину. Та вже налякалась не на жарт, похилила голову і схлипнула.
— Тс-с-с! — Топеш здійняв вказівний палець і притулив до правої брови. — Сядь.
Захарчук сів.
— Подайте, хазяйко, й мені, та не бійтесь, — князь сам присів на лаву і вкусив шматок кров’янки.
— Не репетуй, провідник, справа є!
— Слухаю, мій князю. До ваших послуг.
Далі повели річ на суміші мари з українською мовою.
— ЛегіоН КО ТінІ ВестИ РаБ НЕ НА ЖиттЯ, А НА СамУ СмертЬ (Легіон завтра вести, особо, тобі).
— КарА А БувшИ НЕ На ЖиттЯ А ЛиШ НА СмертЬ, ГосударЬ МіЖ СвітУ (Так, а ти, князю, де будеш?)
— МіЖ СвітУ СЕ МіЖ СвітУ ТінЬ І СмертЬ ДенЬ І СмертЬ СвіТ І СмертЬ ХресТ У ГосударЬ (Буду де буду, все одно, яка різниця, справи у мене).
— ЛинувшИ У ВесЬ (Куди вести?)
— ЯкО ТьмА (Як і тоді, як і зараз, як і завжди).
— МО СмертЬ МинувшИ МаЛ І СвіТ МинувшИ МаЛ А КО ДенЬ ТО СмертЬ ТО ЖивоТ А ЖивоТ ОбіЙ ВірА СулитЬ І МіР КарА А ЯВ КарА (Може, порізати, знищити людей у околицях, тут згуртуватись для удару? Яка різниця, куди їм діватись? Куди? Задушимо супротив смертних скрізь, так же? Аж так?)
— АД ЧаС (Не час).
— АЖ КарА (Згоден).
— АД ВажитЬ БілЬ (Нема у мене меча)
— Біль СвіТ БілЬ МіР (Меч тут? Меч справді тут?)
— КарА МО КарА ВірА ДержЕ БілЬ (Так, мабуть, так. Та ж може виникнути супротив наміру забрати меч).
— ВмертивиМ (Уб’ємо, приєднаємо до себе).
— КарА КарА БутЬ (Так, буде так).
Дівчина клопоталась коло печі й не дуже слухала чудні розмови гостей. У заплакані очі видно, потрапив попіл, бо дуже щеміло. Узяла люстерко, навела на обличчя. Поки витирала очі, помітила щось дивне. Тоді додумалась глянути на гостей через люстерко. За столом було пусто, тільки снували над мискою в повітрі два шматки кров’янки.
ІV
Осінь покрила нагір’я. Скрізь по полонинах і вздовж вуличок гуцульських поселень скрізь, де були листяні дерева, запалав жар пізнього жовтня. Летіло листя і кружляло воно під мрякою затяжних дощів, відштовхувалось від холодних поривів вітру. Отари овець уже давно потяглися з високогір’я живим плетивом у полонини і там, на полонинах, прохрипіли басами останні трембіти. Знайшов спочинок жовтневий вечір і заліг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дума про Хведьків Рубіж», після закриття браузера.