Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"

Колись давно у темних водах Атлантики курсував корабель, названий Чорна чайка. Це було торгове судно, що перевозило товари з Європи до Америки. Капітаном корабля був суворий чоловік на ім’я Едвард Монтро, якого всі поважали і трохи боялися. Але були чутки, що Едвард уклав угоду з силами, яких не повинно бути в цьому світі. Говорили, що він продав душу за удачу на морі й безмежну владу над людьми.

Одного вечора корабель відплив з англійського порту, але моряки відчували неспокій, наче самі води прагнули утримати їх на місці. Чорне небо без зірок нависало над ними, а хвилі билися об борти з якоюсь тривожною силою. І хоча була спокійна погода, Чорна чайка пливла крізь дивний туман, що, здавалось, виріс з води. Капітан, не зважаючи на обурення і страх команди, наказав рухатися далі.

Туман ставав дедалі густішим, і невдовзі корабель опинився у повній темряві. І тут почалися дивні речі: навколо запанувала мертва тиша. Усі крики чайок і звуки хвиль раптом згасли, наче світ став порожнім. Наче не залишилося нічого, крім корабля і цього дивного простору.

Зненацька моряки помітили вдалині світло. Вони сподівалися, що це інше судно чи берег, але коли наблизилися, то побачили, що це був ще один корабель, обгорнутий темрявою, що здавався мертвим. Судно було старе і потріпане, його паруса розірвані, а корпус покритий водоростями й черепашками. Назва на його борту ледь читалася, але моряки прочитали: Сірена розпачу.

Капітан наказав підійти ближче, незважаючи на страх команди. Коли кораблі наблизилися, команда побачила, що на палубі не було жодного живого створіння, тільки залишки старого екіпажу — скелети у порваних мундирах, застиглі у страшних позах. На обличчях кількох з них ще збереглися сліди неймовірного жаху.

Тоді один з моряків побачив капітана того корабля, що стояв біля керма, втупивши погляд в порожнечу. Він був одягнений у старий капітанський мундир, його обличчя було частково покрите морськими водоростями, а очі блищали мертвим світлом. Моряки почули, як капітан-шкілет почав шепотіти, його голос ледь долинав до Чорної чайки. Шепіт був незрозумілий, але дуже моторошний, наче тіні минулого намагалися попередити про щось страшне.

Раптом капітан Чорної чайки Едвард Монтро рішуче ступив на інший корабель, не зважаючи на тривогу своїх моряків. Коли він ступив на палубу Сірени розпачу, щось дивне почало відбуватися. Світло навколо почало мерехтіти, а навколо кораблів здійнявся вихор. Усі моряки, що залишилися на борту Чорної чайки, стали свідками, як їхній капітан підходив до свого мерця-суперника, наче для дуелі.

Два капітани стояли обличчям один до одного, мертві очі старого капітана дивилися на живого. Тиша нависла над обома кораблями. І раптом, без жодного попередження, Сірена розпачу почала руйнуватися на частини. Мертві моряки, наче прокинувшись, зі скреготом і хрускотом почали тягнутися до капітана Едварда, їхні костисті руки простягнулися до нього, стискаючи його обличчя, руки, обвиваючи шию.

Команда Чорної чайки кричала від страху, спостерігаючи, як капітан зникає під натиском скелетів. А потім сталося найжахливіше: з мороку туману капітан знову з’явився… тільки тепер його обличчя було мертве, а очі світилися таким самим холодним світлом, як у капітана Сірени розпачу. Він повернувся до свого корабля, мовчки піднявся на борт і, не промовивши жодного слова, взявся за кермо.

Його команда, скута жахом, стояла осторонь, бо знала: це вже не їхній капітан. Того ж вечора Чорна чайка зникла в тумані і більше ніхто ніколи не бачив її чи членів її команди.

З того часу моряки розповідають легенду про привидів океану. Говорять, що якщо в штормовий туман ви побачите силует корабля, а з його палуби блищатимуть мертві очі капітана, то краще повернути назад. Бо цей корабель — Чорна чайка, і її капітан шукає нову команду, щоб затягти у вічний, безмовний океан, з якого немає виходу.