Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

Зауваги твої про школи цілковито справедливі. Вчити мужика грамоті з тим, щоб надати йому можливість читати пусті книжчини, котрі видають для народу європейські людинолюбці, це справді дурниця. Головне вже те, що у мужика немає зовсім для цього часу. Після стількох робіт ніяка книжчина не полізе в голову, і, прийшовши додому, він засне, як убитий, богатирським сном. Ти й сам робитимеш те саме, коли станеш частіше навідуватися на роботи. Сільський священик може сказати набагато більше істинно потрібного для мужика, ніж усі ці книжчини. Якщо в кому істинно вже зародиться охота до грамоти, і при цьому зовсім не з тим, щоб зробитися шахраєм-конторником, але з тим, щоб прочитати ті книги, в яких накреслений Божий закон людині, — тоді інша справа. Виховай його як сина і на нього одного витрать усе, що витратив би ти на всю школу. Народ наш не дурний, що тікає, як від чорта, від усякої писаної бамаги. Знає, що там притик всієї людської плутанини, крутійства і каверз. По-справжньому, йому не слід і знати, чи є які-небудь інші книги, крім святих.

До речі, про священика. Ти даремне клопочешся про його переміну й затіваєш просити архієрея, щоб він дав тобі більш знаючого і досвідченого. Такого священика він тобі не дасть, тому що такий священик всюди потрібен. Викинь навіть із голови, щоб міг віднайтися священик, який уповні відповідає твоєму ідеалові. Ніяка семінарія й ніяка школа не може так виховати священика. В семінарії він отримує тільки початкові основи свого виховання, дістає ж освіту сповна в ділі життя. Будь сам йому напутником, ти ж зрозумів так добре обов’язки сільського священика. Якщо священик поганий, то в цьому майже завжди винні самі поміщики. Вони замість того, щоб пригріти його у себе в домі, як рідного, поселити в ньому бажання бесіди доброї, котра могла б його чого-небудь повчити, покинуть його серед мужиків, молодого і недосвідченого, коли він ще й не знає, що таке мужик, поставлять його в таке становище, що він ще повинен потурати і догоджати їм, замість того, щоб уже від самого початку мати над ними певну владу, і після того волають, що у них священики погані, що вони набули мужицьких звичаїв і нічим не відрізняються від простих мужиків. Тож я питаю: хто не огрубіє навіть із приготованих і вихованих? А ти зроби ось як. Заведи, щоб священик обідав з тобою кожного дня. Читай з ним разом духовні книги: тебе ж це читання тепер захоплює й живить понад усе. А найголовніше — бери з собою священика всюди, де буваєш на роботах, щоб він бачив особисто все поводження твоє з мужиками. Тут він побачить ясно, що таке поміщик, що таке мужик і якими мають бути їхні стосунки між собою. А між тим і до нього буде більше поваги з боку мужиків, коли вони побачать, що він йде з тобою об руку. Зроби так, щоб він не бідував у домі своєму, щоб був забезпечений щодо власного свого господарства і через те мав би можливість бути з тобою безпрестанно. Повір, що він так нарешті звикне до тебе, що йому буде нудно без тебе. А звикнувши до тебе, він від тебе невідчутно набереться знання речей, і знання людини, і багато всякого добра, тому що в тобі, слава Богу, всього цього доволі, і ти вмієш так ясно й гарно висловлюватися, що кожен мимоволі засвоює собі не тільки твої думки, а навіть і образ їхнього вираження, і самі слова твої.

Що ж до проповіді, котру ти вважаєш потрібного, то на це я тобі скажу ось що: я скоріше тієї думки, що священику, не вповні наставленому в своєму ділі і не ознайомленому з людьми, його оточуючими, краще зовсім не виголошувати проповіді. Чи подумав ти про те, яке трудне діло сказати розумну проповідь і особливо мужикам? Ні, краще трохи потерпи, принаймні до тих пір, поки і священик більше роздивиться, та й ти також. А до того часу пораджу тобі те, що одному вже порадив і що, здається, йому пішло уже на користь. Візьми святих отців і особливо Золотоустого, кажу тому Золотоустого, що Золотоустий, маючи діло з народом-невігласом, що прийняв тільки позірне християнство, але в серцях залишився грубими язичниками, намагався бути особливо доступним до понять людини простої та грубої і говорить такою живою мовою про предмети потрібні й навіть дуже високі, що цілком можна обернути місця з проповідей його до нашого мужика, і він зрозуміє. Візьми Золотоустого і читай його разом з твоїм священиком, ще й з олівцем у руці, щоб зазначати тут же всі такі місця, а таких місць у Золотоустого десятками по всій проповіді. І ці самі місця хай він скаже народу; не треба, щоб вони були довгими: сторінка чи навіть півсторінки; чим менше, тим краще. Але треба, щоб перед тим, як промовляти їх народові, священик прочитав їх кілька разів з тобою разом, з тим, щоб уміти їх промовити йому не тільки з натхненням, але таким переконливим голосом, начеб він клопотався про яку-небудь власну вигоду свою, від котрої залежить благополуччя його життя. Побачиш, що це буде дієвіше, ніж його власна проповідь. Народові треба мало говорити, але влучно, — інакше він може звикнути до проповіді так само, як звикло до неї вище коло, котре їздить слухати знаменитих європейських проповідників таким же самим чином, як їде в оперу або в спектакль. У К*** священик не говорить ніякої проповіді, але, знаючи наскрізь усіх мужиків, очікує тільки сповіді. І на сповіді так допече з них кожного, що він наче з бані виходить з церкви. З*** відправив до нього зумисне сповідувати 30 чоловік робітників зі своєї фабрики, п’яниць і крутіїв першорядних, а сам став на паперті церковній, щоб подивитися їм у обличчя в той час, як вони будуть виходити з церкви: всі вийшли червоні, як раки. А здається, небагато й тримав їх на сповіді; по чотири, по п’ять чоловік сповідував одразу. І після того, за словами самого З***, протягом двох місяців не показувався жоден з них у корчмі, так що шинкарі в окрузі не могли прикласти ума, від чого це сталося.

Утім досить. Попрацюй старанно тільки рік, а там діло вже само собою піде робитися так, що не треба